Реальність, реальна картина, реальний стан речей, тверезий погляд, справжність. Чи однакові ці явища для всіх людей? Чи існує еталон реальності, з яким ми змушені тільки порівнювати свій варіант реальності і радіти чи сумувати настільки близько чи далеко ми від істинної реальності? Хто визначає найреальнішу реальність?
Рецептори зору, нюху, дотику, слуху, запаху, смаку подразнюються щоденно фізичними предметами, явищами, і посилають імпульси в центр обробки інформації. Розум розкодовує дані імпульси згідно цінностей виховання, переконань, принципів характеру. В результаті існує призма викривлення кінцевої картини реального стану речей. То чи варто намагатися сприймати реальну сутність речей органами чуттів та розумом, що засліплені ідеями самозбереження тіла?
Бог – як вершина духовного тіла, не сприймається фізичними органами чуттів та розумом, що є прямим потомком фізичного его. То навіщо органи чуттів та розум людині? Звісно інформацію про Бога ми можемо сприймати аудіально або візуально в якості розмов з ближніми та читанні духовної літератури. Та інформація про Бога не є Богом. Це лише шанс на спосіб з’єднання з Богом. Але це не є саме з,єднання.
Серце в Біблійних текстах здебільшого трактується в перекладі як підсвідомість. Біблія заохочує прийняти Бога в серце – тобто однозначно не в свідомість, тобто не в розум.
Хто малою чи великою мірою впустив в своє серце частку Бога – інші 5 органів чуття вже по іншому рецептують подразники навколишнього середовища.
Духовний світ не має величин типу час, вага, простір, густина, вигляд, звук. Ці величини є умовами перебування на Землі. Очевидно можна мінімально задіювати розум та органи чуття для підтримки життєдіяльності організму, а решта контцентруватися на духовному вимірі – можна займатися духовністю сидячи в печері або в келіїї монастиря, щоб інші речі не подразнювали розум та органи чуття. Та як наголошує каббала – люди на Землі є однією душею – Адамом. Отже душу люди вдосконалюють в церкві, общині, зборі - тобто в громаді. Всі вдосконалюють одну душу і тоді кожен відчуває вдосконалення власної душі. Очевидно сидіти одному на бездюдному острові і досягнути просвітлення було б егоїстично у відношенні до тих, кому ти б через власні органи чуття могли б передати часточку Істини.
То як же можна тренувати духовне серце, що наповнюється світлом Бога? Очевидно пізнавши за допомогою органів чуття та розуму древні науки. Пізнавши себе потрібно серцем зануритись в практику метафізики. Веди говорять, що ритуал – це практика з’єднання з ритмом Всесвіту. А значить з його вічністю, найвищим Блаженством, що не сприймаються рецепторами фізичних органів чуття та розумом.
