У звязку з інцидентом у Мукачевому:
1. Зрозуміло, що почалися вибори. І крові буде багато.
2. Зрозуміло, що режим Путіна по максимуму включає механізми внутрішньої дестабілізації України.
3. І найнеістотніше, що зрозуміло – бізнесмен "Х", спонсоруючи організацію "Y" в силу своєї глибокої привязаності до російських газу та нафти не міг не послати своїх нукерів з гранатометами, скажімо так, вибивати якісь там борги зякихось там мукачівських братів-бандитів. Могли з хмельницьких чи луцьких. Не в тім проблема. Важлива картінка.
Це так, для жарту.
Хоча всі, крім кількох вбитих і України, – в прикупі.
А, якщо серйозно, то рекомендую розібратися, що таке тероризм. Дуже актуально. Бо зараз кинуться коментувати, навіть не розуміючи що. Цей інцидент не кінець історії, а її початок. Чи продовження, якщо пригадати історії з Укрнафтою. Тут знову смердить газом та нафтою. Російськими, звісно. Хоча бандюки свої. Тому маємо нарешті визначитися, чи ми і далі толеруватимемо солянку справжніх добровольчих батальйонів та патріотичних організацій і перефарбованої гопоти та приватних армій оскаженілих бізнесюків. І при тому не впасти у доморощений авторитаризм, коли держава розчавить все живе.
А для тих, хто хоче визначитися з дефініціями пропоную цілий плік текстів на цю тему.
Найцікавішим є те, що тероризм виникає саме в ліберальних чи ослаблених суспільствах, як от у Франції чи в Україні.
Про це, як на мене, цікаві судження Максиміліана Стрміски:
"Події минулих десятиріч переконливо показали, що демократичні політичні системи не імунні щодо субверзивного політичного тероризму. З'явились погляди, що саме у цих системах сучасний політичний тероризм знайшов найвигідніше середовище для свого розвитку. Таке становище було зазвичай засноване на припущенні, що експансія терористичних практик була і є можливою передусім завдяки недостатній репресивній потужності сучасних демократичних режимів. Камінь спотикання такої арґументації лежить у надмірному спрощенні усієї проблеми, від якого прямою дорогою можна потрапити до рафінованої непрямої реабілітації авторитарних режимів. З іншого боку, потрібно припустити, що таке становище має усталене раціональне ядро. Приблизне визначення можливих репресивних реакцій теж, без сумніву, важливий момент калькуляції потенційних прибутків та втрат зі сторони підбурювачів терористичних кампаній, і зовсім не єдиний момент. Експансію тероризму все ж не можна пояснювати лише непрямо, на основі того, що він просто не був вчасно рішуче подавлений. У зв'язку з цим неможливо далі за своїм методом ставити клопіткі запитання. Передусім можна запитувати, чи у сучасних ліберально-демократичних системах не знаходить "сприятливе середовище" інтеракція саме такого виду, яку потребує для свого оптимального функціонування політичний тероризм, чи хоча б деякі його типи. Це момент, який дослідження тероризму не може проминути: лише констатація факту наявности угрупувань, охочих схилитись до випадкового чи систематичного тероризму, а водночас констатація дійсности, що ці угрупування не були вчасно знищені, сама по собі не може служити засобом для пояснення, чому тероризм, у даному випадку, почав – чи навпаки не почав – більш чи менш "успішно" функціонувати.
Якщо ми залишимось у звичайній площині, то у зв'язку з цим вигідно звернути увагу на деякі основні риси політичного тероризму, притаманні, в принципі, усім його типам. Тероризм – принципово неконвенційний метод боротьби, який може – особливо на ранніх стадіях свого розвитку – знайти найліпше застосування там, де екстремальне насилля "на порядку денному" не стоїть. Неконвенційність тероризму не означає лише неповагу до даних правил і звичаїв, що побутують в певній соціально-політичній системі використання насилля і погрози насиллям. Логіка тероризму включає момент неповаги до жодних конвенцій; і у цьому, певним чином, полягає його дієвість. Важлива не так грубість терористичних нападів сама по собі, як те, що конкретні терористичні акти одночасно пов'язані з евокованням попередніх можливих і правдоподібних з боку потенційних жертв непередбачених і неконтрольованих жорстокостей, що будуть наступати, екстремального насилля, не обмеженого жодною складовою частиною конвенції. Навіть якщо це може виглядати парадоксально, у ліберально-демократичному суспільстві з низькою мірою толерантности щодо насилля тероризм саме тому може бути для певних угрупувань винятково дієвим неконвенційним засобом для досягнення політичної мети."
