Під Євро 2012 великі українські міста, які приймають чемпіонат, активно «зачищають» від бездомних собак. Відома французька актриса та захисниця тварин Бріджит Бардо навіть двічі звернулася до Віктора Януковича (бо з першого разу він промовчав) із проханням втрутитися та припинити винищення.
У Івано-Франківську теж чекають євротуристів. І хоч масового собачого «геноциду» в нас ще нема, від того не легше. Безпритульні собаки є, їх ловлять, 85% усипляють, 15% стерилізують, але проблема не зменшується…
Вбивство на замовлення трудящих
«Собача» ситуація у Франківську нині має п’ять умовних кутів. Це: комунальне підприємство «Полігон ТПВ», приватний притулок Юрія Чорного у Павлівці, небайдужі волонтери-собачники, та дві категорії мешканців – тих, що жаліють і підгодовують, і тих, що жаліються та ладні якщо не повбивати власноруч, то посприяти убивству. У центрі – бездомні пси.
Звісно, собак у місті ніхто не рахував і навряд чи колись порахує. Але, наприклад, Богдан Тимочко, керівник «Полігону ТПВ», вважає, що їхня кількість щороку збільшується. Його підприємство, крім основної роботи – експлуатації сміттєзвалища, офіційно займається виловом, стерилізацією чи усиплянням безпритульних псів. У них є дві бригади гицлів (по двоє – водій і ловець), які працюють через день, по 12 годин, з четвертої ранку. Працюють – за викликом.
«Люди дзвонять і просять приїхати. Ми записуємо в журнал заявок, бригада їде, – розповідає Тимочко. – А там у двір виходять старші люди і кажуть, що це їхні пси, вони їх годують. А молоді мами просять забрати собак, бо вони бояться за своїх дітей. Що робити? Наприклад, є там шість псів. Яких вам лишити? Оцю чорну й ту – руду. Двох усипляють легкою дозою, тимчасово, інших – сильною, назавжди. Перших везуть на стерилізацію, решту в морозильну камеру».
Отже, ніхто особливо й не визначає, хвора собака чи агресивна. Все робиться прямо на місці. Подобається пес – буде жити, якщо ж ні – то ні. В основному для цього гицлі використовують ін’єкції суксаметонія (дитилін). До речі, ветеринари порівнюють дію цього препарату на організм собаки з удушенням людини за допомогою пластикового пакета. Але, за словами Богдана Тимочка, пси при цьому не страждають.
За зміну бригада зазвичай назбирує 10-12 собак. Таким чином за минулий рік у Франківську їх виловили понад три тисячі, простерилізували 465. Отже, після зустрічі з гицлями виживає лише один пес із семи. Простерилізованих повертають туди, де взяли…
Минулого тижня Тимочко повідомив про те, що Франківськ потрапив до програми ЄС, у рамках якої місту виділять 150 тис. грн. на проект притулку для собак. Хоча самих грошей місто не побачить. Нам треба лише визначити місце, зустріти львівських проектантів, вони усе накреслять і порахують, а от з фінансуванням самого будівництва поки що нічого не відомо.
Натомість, притулок біля міста працює вже п’ять років. Але який?
Собаче життя
У Павлівці (15 хвилин дизелем від міста) є собачий притулок Юрія Чорного. Господар, огрядний чоловік, певно, трохи за 50, каже, що вже геть здичавів. Мовляв, втомився від таких умов, від смороду, гавкоту і байдужості влади та людей.
«Коли у 2007 році мене запросили в ОДА, я не розраховував робити тут серйозний притулок, – розповідає Чорний. – А тоді майже за 15 хвилин прийняли рішення. До того тримав собак заради свого задоволення. Притулок – це не те, що кинув кістку, закрив клітку і все. Собак – тисячі, й тільки такими притулками питання не вирішити. Вони мають бути лише тимчасовими. Потрібна комплексна системна робота й належне фінансування».
За словами Юрія Чорного, на перший рік область перерахувала йому 100 тис. грн. Він трохи відремонтував колишню лікарню, закупив будматеріали, поставив огорожу. Далі його мало фінансувати місто, а тут, каже Чорний, вічні проблеми – з великим скрипом і за залишковим принципом. Натомість, за даними фінансового управління міськвиконкому, з 2008-го й до кінця 2011-го він отримав ще 99-624 грн. Також, за словами, Юрія Чорного минулого року область дала ще 100 тис. грн. Крім того, допомагали волонтери, які ставили скриньки по супермаркетах і збирали гроші від доброзичливців…
Сьогодні у притулку є близько сотні собак. Іноді їх забирають, часто привозять, ще частіше – просто підкидають, у мішках чи коробках. Сам Чорний живе тут же, без газу й води, в таких же умовах, як і собаки. Своє «господарство» Чорний із сумною усмішкою називає базою Гуантанамо – таку «концтаборну» славу рознесли про притулок журналісти й не тільки вони. Так, за неофіційною інформацією, за п’ять років тут загинули (померли від хвороб, замерзли, були загризені) сотні псів.
Але, на перший погляд, Юрій Чорний геть не схожий на любителя катування собак чи хитромудрого фінансового махінатора. Просто змучений немолодий чоловік, який, напевно, вже нічого не хоче…
Молоді-гарячі
Останній місяць притулок у Павлівці майже повністю утримує нова франківська благодійна організація «Дім Сірка». Зареєструвалися вони чотири місяці тому, активно працюють у соцмережах, мають понад 1,5 тисячі прихильників і більше десятка реальних працьовитих волонтерів. Щоп’ятниці біля великих торгових центрів збирають гроші, крупи, інші продукти. У неділю прибирають у притулку, везуть харчі, варять собакам їсти. Щовівторка привозять 100 кг фаршу з курячих відходів.
«Спочатку Юрій Чорний нас навіть не пускав, говорив, що то приватна територія. Поки не приїхали з офіційними паперами, нічого не виходило, хоча зараз більш-менш нормально співпрацюємо, – каже Олександра Габель, голова БО «Дім Сірка». – Займаємося і стерилізацією, маємо клітку, возимо собак до ветеринара – є в нас і лікар-волонтер. Уже простерилізували 25 собак. Тут проблема в тому, що собаку після операції треба ще сім днів перетримати у теплому приміщенні, годувати, доглядати, робити уколи».
Ця молодь готова працювати, їм боляче, вони хочуть допомогти і зробити все, «як у цивілізованих країнах». Вони вішають в інтернеті фото собак із пропозиціями взяти в добрі руки, і люди таки забирають. Підбирають собак з вулиць, домовляються з гицлями, рятують і лікують малих і великих псів. І з сумом згадують про те, що на Пасічній самі мешканці травлять собак отруєним фаршем…
***
У будь-якій справі має бути так званий локомотив – людина або група, які здатні працювати та яким не все одно. Можна віддати «собачу» проблему сміттярам, якщо ставитися до них як до непотребу. Але вона від того не зникне.
Андрій ФІЛІППСЬКИЙ,