До праведного Антонія прийшла колись людина, яку тоді називали мудрою, і запитала: “Як ти переносиш те, отче, що позбавлений ти втіхи, яка плине з книг?” Він же відповів: “Моєю книгою, філософією є природа буття, і я завжди маю її під рукою, коли прагну пізнати Божі слова!”.
Багато людей вважає, що монах роздумує над Божим словом і вдень і вночі, як нам це заповідано в Св. Письмі. Але до авви Антонія Бог промовляє не лише через Св. Писання, але також і через створіння. Антоній, щоправда, роздумував над словами Біблії. Напевно він знав, так само як і багато інших монахів, все Св. Писання, або, принаймні, значну його частину напам’ять.
Проте саме природа була книгою, з якої він постійно “читав” слово Боже. Він зауважував в природі Божу красу, відчував в ній Божого Духа, бо ж все створіння наповнене Божим Духом. Ось так в створінні ми можемо доторкнутися, помацати, понюхати, подивитися і почути самого Творця. Бог це не є “щось” інтелектуальне. В створінні ми пізнаємо Його всіма нашими почуттями, але до цього є потрібний певний окреслений підхід до створіння.
Антоній же нам говорить про природу речей. Пізнання природи, істоти створених речей – це перша сходинка споглядання. Не оцінюю, отже, речей, але дивлюсь в їх глибину, пізнаю їхню істоту, бачу в них справу доброї руки Бога, дивлюсь через них на Самого Бога. Цей підхід до Бога через природу може бути деяким людям більш легким, ніж вивчення богословських книжок. Вони б могли піти до Антонія по науку, щоб зробити гострішим свій зір, розпізнати в створінні Самого Творця, і через створіння дивитися на Нього.
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"
АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "
