Розізлили троха вчора колєги-журналісти…
Хоча я не журналіст і ніколи себе ним не вважав, але був близько коло журналістики останні 15 років, то дозволю собі на неї (місцеву журналістику) подивитися «збоку». Івано-Франківська журналістика загалом сіра і передбачувана – сорок стандартних сценаріїв статей про місцеві події та їх комбінації з заміною прізвищ, назв, дат. Нове, смачне і несподіване з’являється рідко. Дуже... Зміст і багатослів'я переважають над формою. Смачних текстів... - один-два на місяць.
З’явився 20 жовтня на івано-франківському інтернет-сайті «Правда.іф» «Огляд преси по-повому». Я спочатку навіть не відкрив цю інформацію, а звернув на неї увагу тільки після запису Андрієм Філіпським на своїй сторінці у Фейсбуці. (Про Фейсбук – тема окрема, - я вбив свою там сторінку вже давно, але є ще сторінка «Фіртки», на яку захожу рідко – раз в місяць, тільки якщо хтось затягне мене туди на якусь конкретну інформацію. Так і сталося на цей раз…).
Прочитавши запис Андрія Філіпського, я згадав чомусь як колись один з «метрів» журналістів-«шестидесятників» з позиції «бронзового пам’ятника» 10 років тому говорив мені: «Та ваша 3-Студія це взагалі невідомо що, у вас навіть немає фахових журналістів…» Під фаховістю він розумів наявність диплому. В його розумінні і я, і Андрій Філіпський були неуками і самозванцями. І довго вчив він тоді мене як треба працювати… Було смішно…
Але до теми. Автор фейсбучного посту, висловлюючи публічно своє незадоволення тим оглядом преси, так трохи зверхньо і, на його думку, іронічно радить колезі – редактору інтернет-сайту: «Автор цього щастя, вживаючи прикметник «актуальний», не розуміє його значення. Знайди в неті тлумачення, почитай сам і покажи дівчинці-оглядачу, може вона зрозуміє…» Ну і далі – багато пафосу, іронії і зневаги і т.п. по відношенню до «дівчинки».
Отже час завершив свій цикл, подумав я, - мій «неук»-колега в класифікації журналіста-«фахівця» став тим самим повчаючим бронзовим пам’ятником.
Зайшов на «Правду», прочитав огляд. Не знаю чи «дівчинка» сама придумала концепт огляду, чи звідкись зкалькувала, - але його сценарій якраз виходить за межі тих сорока сірих стандартних сценаріїв місцевої журналістики. Звичайно є забагато максималізму і категоричності в оцінюванні. А ще більша проблема в одноколірності. Можливо варто було б в тому потоці сірості спрбувати пошукати хоч якісь натяки на «перли». Ну але це перша тільки спроба. Вона концептуальна, незвична, стильна (а ще Конфуцій казав, що «в світі все фігня – головне, - Стиль!»). «Але як вона сміє, нас, «метрів», зачіпати, вона навіть не вміє користуватися словником…))». «Мачіть»! Публічно…
А потім по ходу ще один колєга – Володимир Заник, - почав розказувати про «журналістську солідарність».
Ваш покірний слуга має великий досвід спостерігання за цією химерою та відчуття її «проявів». Її немає. Про це вам можуть сказати Василь Артим, Богдан Федьків, Ігор Никорович…
Колись Василь Гордієнко, якого публічно на сесії «вбивав» саме за свою журналістську позицію наш колишній «найдемократичніший» мер, дочекався солідарності від того, від кого найменше чекав її – від «Репортера» і «3-Студії». Всі решта якраз і засунули язики як в твоєму, Володю, анекдоті. Когось посада журналіста-держслужбовця «не пущала» солідаризуватися, когось банальний страх, а когось «перспективи»…
Колись я відчув цю «солідарність» публікацією на першій сторінці однієї газети величезними червоними позаформатними і «радісними» буквами «Мер виграв в «3-Студії» 50 тисяч гривень!» Хоча всі знали, що «некорумпований» мер під час суду виділив «некорумпованому» судді двокімнатний польський люкс. Так «випадково співпало»)). А мер же ж був «за Ющенка»… Яка там «солідарність»?))
І ще раз - в іншій справі, коли один «демократичний» політик-міністр подав позов на «3-Студію» на 10 мільйонів гривень і прямо говорив – «моя мета вбити цю студію»… Про це писали в Києві, але в Івано-Франківську місцеві язики були знов в тому самому «анекдотичному» місці.
Тому, друже, те що ти називаєш журналістською солідарністю насправді – химера. Вона існує тільки в нашій уяві.
Бо журналітська солідарність це абсолютне слідування 10 статті Європейської Конвенції з прав і свобод людини, яка каже, що «Кожна людина має право мати ідеї та вільно їх розповсюджувати». Навіть коли я оппонент цих ідей. А те про що ти говориш – це політично- і тусовочно-мотивована солідарність. Вона залежить від того, з ким треба солідаризуватися, з якої він тусні, яких він політичних поглядів, які в мене з ним особисті стосунки, які стосунки з ним в моєї тусовки… Але коли навіть людина нібито і «політично близька» не факт, що язик вистачить духу витягути з того місця.
І наостанок. Колєги, без образ, - нічого собистого, - це «світоглядна суперечка»:)). Можемо продовжити її «на пиві», або в коментах і блогах.
