На жаль, інтерпретаторами праісторії часто стають люди далекі від археологічної науки, які не мають достатньо фахових знань. І тоді на світ Божий з'являються псевдонаукові сенсації про трипільців, які рознесли цивілізацію на всі сторони світу і обов'язково були українцями, про Кам'яну могилу з "шумерськими" написами, про так звані карпатські "мегаліти"...
Як відомо, до праісторії належить та частина минулого, про яку не існує писемних свідчень. Інтерпретація подій того далекого часу нерідко межує з мистецтвом, адже дослідник має справу тільки з рештками матеріальної культури і вимушено звертається до творення уявних образів, щоб наповнити духовним змістом загадкові археологічні знахідки. Але разом з тим археологія - дуже точна наука, яка не залишає місця для відвертих вигадок.
Покордонні знання археології
На жаль, інтерпретаторами праісторії часто стають люди далекі від археологічної науки, які не мають достатньо фахових знань. І тоді на світ Божий з'являються псевдонаукові сенсації про трипільців, які рознесли цивілізацію на всі сторони світу і обов'язково були українцями, про Кам'яну могилу з "шумерськими" написами, про так звані карпатські "мегаліти" тощо.
"Знання про праісторію базуються на археології, яка є підставою для уявлень про ті часи, про які відсутні писемні джерела, - розповідав журналістові "ГК" кандидат історичних наук, археолог Тарас Ткачук. - І говорити про праісторію мали би фахівці, які розуміють, що археологія - це дуже точна наука. У нас же на цю тему здебільшого розмірковують дилетанти... Я мало чув людей, які б проголошували себе знавцями, скажімо, квантової фізики - ця наука настільки складна, що ставить межу любителям. У світі формул їм нічого робити, зате на рівні поверхневих знань - їх розвелося скільки завгодно".
За словами науковця, поява історичних псевдосенсацій свідчить про тривалу кризу в гуманітарній вищій освіті, яка тягнеться ще з часів Радянського Союзу. Навіть навчання в одному з найпрестижніших радянських вузів (однокурсниками Тараса Ткачука були теперішній міністр освіти і науки Дмитро Табачник та народний депутат Микола Томенко) не гарантувало фахових знань, якщо студент з власної ініціативи не займався самоосвітою, яка б включала в себе, зокрема, вивчення іноземних мов. Наукові праці із загальносвітової археології не існували ні в російському, ні, тим більше, в українському перекладах. Зрештою, така спеціальна література без знання англійської, німецької чи бодай польської мов не доступна і тепер.
"Інформацію із загальної археології нам давали виключно по кордону колишнього Радянського Союзу, - згадував Тарас Ткачук. - Все, що було поза межами цього кордону, - це питання самоосвіти. Таким чином, знання про світ західноєвропейської археології залежали тільки від власної ініціативи, від бажання дізнатися більше. І така ситуація, наскільки мені відомо, у вищій освіті залишилася дотепер".
Зрозуміло, що в таких освітніх умовах студенти можуть отримати дуже обмежені знання. Масиви давніх культур займали території, які значно пізніше були поділені на політичній карті між національними державами. Найвідоміша в Україні енеолітична трипільська культура не може бути до кінця зрозумілою без даних румунської археології, адже ядро культури Трипілля-Кукутені розташоване на території теперішніх Молдови та Румунії.
"На території України також є декілька дуже давніх трипільських поселень, але рух цієї культури йшов із центру, який розташований між Прутом і Карпатами за межами теперішніх українських державних кордонів, - розповідав Тарас Ткачук. - Великі трипільські поселення на правобережній Україні- це явище маргінальне і для культури Трипілля-Кукутені, і для Давньої Європи загалом".
Загадковий світ Давньої Європи
Термін «Давня Європа», запроваджений всесвітньо відомою дослідницею Марією Гімбутас, охоплює період від 6 до 3 тисячоліття до нашої ери. Її осердям була територія, яка примикала до Балканського півострова та ріки Дунай. І далеко на околиці цього балкано-дунайського світу простягалася землеробська культура, яка тепер отримала назву Трипілля-Кукутені.
"Найцікавіші культурні процеси відбувалися у центрі Давньої Європи - на території теперішньої Сербії, Угорщини, Болгарії, тієї ж Румунії, - розповідав Тарас Ткачук. - Там були осередки видобутку міді (знамениті копальні Рудна Глава та Ай-бунар), там уміли виготовляти мідні знаряддя, зокрема, звідти поширилися сотні мідних сокир, які доходили і до Трипілля".
Як розповів науковець, одна з найбільших загадок Давньої Європи - так зване "дунайське письмо" - знаки, які найчастіше використовувалися на посуді, але вийшли за межі орнаменту. Деякі з них зустрічаються й на трипільській кераміці. Але перші на європейському континенті знаки, які були лінійно розташовані на табличках, з'явилися в басейні ріки Дунай, тому й отримали назву "дунайське письмо". Досі цих написів ще ніхто не прочитав, наука наразі перебуває лише в процесі каталогізації цих знаків. На думку відомого американського археолога Шона Вінна, більшість з них могла виконувати ритуальну та магічну функцію.
Досі не має однозначного пояснення таке цікаве явище того давнього світу, як ронделі - овальні чи округлі насипи, які мали, здебільшого, чотири входи і палісади навколо. "Оборонного значення ці споруди, очевидно, не мали, - розповідав археолог Тарас Ткачук. - Такі округлі структури радше нагадували площі (часом із нежилою будівлею всередині кола), на яких відбувалися якісь, швидше за все, ритуальні дійства. Вперше вони з'явилися в культурі мальованої кераміки Лендель, найбільше огороджених поселень відомо на території Словаччини. Деякі дослідники схильні вважати, що ронделі були споріднені з мегалітичними явищами із їх колоподібною структурою".
Як відомо, перші мегаліти в Європі були збудовані в кінці 6 тисячоліття до нашої ери, тобто мегалітична культура співіснувала зі світом Давньої Європи. Дотепер найцікавіші зразки мегалітів височіють на території Західної Європи - в Англії, Ірландії, Франції, на Іберійському півострові, на Мальті. Всі, мабуть, чули про знаменитий Стоунгендж, який є взірцем колоподібної мегалітичної споруди (кромлеха). Існують також менгіри у вигляді вертикально поставлених каменів, які бувають розташовані алеями, колами та рядами. Є ще також дольмени - камені, складені буквою "П".
Завдяки російським перекладам науково-популярних книжок Джона Вуда та Джеральда Гокінса, найбільше прихильників на теренах колишнього СРСР здобула астрономічна теорія використання мегалітичних споруд. Мовляв, камені були розставлені в такий спосіб, щоб з їхньою допомогою виконувати дуже точні розрахунки щодо руху небесних світил. Але частина науковців у світі не поділяє такої думки. Археолог Тарас Ткачук припускає, що мегаліти насамперед виконували функцію поховальних споруд. Скажімо, знаменитий мегалітичний курган Ньюгрендж - це могильник з галерейними похованнями для всіх членів громади давніх людей.
"Багато з цих кам'яних споруд використовувалися впродовж двох тисяч років різними поколіннями і навіть представниками різних культур, сюди століттями зносили своїх покійників, - розповідав науковець. - Можна сказати, що в такий громіздкий спосіб люди втілювали ідею якогось вічного цвинтаря. До речі, біля найвідомішого кромлеху Стоунгендж нещодавно також були виявлені численні поховання".
Час розвінчувати міфи
Член Європейської асоціації археологів Тарас Ткачук пригадує, що коли у студентські часи він вперше познайомився з культурою західноєвропейських мегалітів, то був вражений непізнаним різноманіттям того давнього світу. Тепер, коли науковець отримав можливість мандрувати і спілкуватися із закордонними колегами, які фахово займаються праісторією та, зокрема, мегалітичною культурою, стало очевидно, що в цій сфері не існує беззаперечних інтерпретацій, ведуться постійні, але предметні наукові дискусії. На цьому тлі спроби псевдонаукових сенсацій, які часом роблять українські історики, виглядають щонайменше наївно.
За словами науковця, однією з найвідоміших праісторичних дезінформацій є твердження про мегалітичне походження Кам'яної могили - урочища неподалік Мелітополя, де на скелях та каменях виявлені дивні знаки, які деякі пострадянські науковці читають "по-шумерськи". До цієї ж категорії псевдосенсацій належать і так звані карпатські "мегаліти" - скелі у Косівському районі Івано-Франківщини.
"Людині властиво знаходити в інформаційному шумі знайомі їй слова чи зображення, - стверджує Тарас Ткачук. - Зооморфні чи антропоморфні обриси скелі можуть викликати в неї образ якоїсь скульптури. Але це явище пов'язане тільки з роботою мозку і не має жодного стосунку до археології чи праісторії".
Причиною такої ситуації в Україні науковець вважає кризу у вищій гуманітарній освіті, яка не тільки не прищеплює скептичного погляду на наукову працю, але й не дає достатніх знань для досліджень. Мовляв, якби дослідники карпатських "мегалітів" свого часу прослухали цикл лекцій про європейську мегалітичну культуру, то вони, мабуть, не стали би називати природні скелі рукотворними спорудами.
"На жаль, після розпаду Радянського Союзу викладання історії стародавнього світу ще більше обмежилося, нашим студентам навряд чи розповідають на лекціях про стародавні культури Середньої Азії, імперію Кушан чи Парфянську імперію, - говорив науковець. - Я вважаю хибною практику викладати предмет, обмежуючи його національними кордонами чи межами наявної країни. Було б добре, щоб наші студенти знали про культуру Японії, Америки чи Океанії. Криза у вищій освіті довела до того, що в Україні більше немає шумерологів та єгиптологів, ніхто не вміє читати асирійський чи пізньошумерійський клинопис. Можна цілий день перераховувати, чого в нас немає, це криза гуманітарної науки. Вихід із ситуації потребує політичної волі, якої в державі, здається, також немає".
Богдан СКАВРОН
