Якщо ви очікуєте чергового фільму з голлівудським сценарієм, напханим спецефектами, переховуваннями, втечами, вбивствами і звісно ж хепіендом – насмілюсь розвіяти ваші уявлення про українське кіно. Це щось незвичайне, щось особливе, щось що захопить вас і вже не відпустить.
Фільм Олеся Саніна має на меті не просто популяризувати українське кіно, а змусити замислитися. Він, розповідає історію, що має знати кожен українець.
Події фільму розпочинаються зі зображення руху потяга, а згодом історія розповідає початок про 1930-х років, коли велася боротьба проти українського націоналізму. Американський інженер Майкл Шемрок(Джеф Барел) разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова працювати в якості іноземного спеціаліста, де закохується в актрису Ольгу Левицьку, яку блискуче зіграла Джамала. До рук Шемрока потрапляють секретні документи про заплановане радянською владою масове вилучення продовольства та репресії. На жаль, все складається так, що син Майкла стає випадковим свідком убивства батька. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів у чому йому допоміг сліпий бандурист Іван Кочерга. Хлопчик пристає до сліпця і стає його поводирем. Наприкінці стрічки постає той самий потяг. Дивно, але особисто у мене склалося враження, ніби оцей потяг є вісником недоброго, ніби він мандрує в часі і наче той Харон перевозить душі з одного світу у інший, така символіка заворожує.
Не хочеться, відкривати усі карти відразу,але повірте ви не пошкодуєте переглянувши цю стрічку. У мене навіть зараз, пальці від тремтіння перестрибують на інші букви. Досі все всередині перевертається через якісь двоякі відчуття. З одного боку відчуваю гордість, з іншого – біль, розгубленість, сум. Фільм в основі якого лежать реальні події не залишить вас байдужими. Хочеться кричати, щоб про нього почули всі.
На мою думку, насамперед його потрібно дивитися молоді, адже він розплющує очі на події, про які не розповідають в школі чи у соціальних мережах, це сумна дійсність, ще одна кривава сторінка історії України, яка чомусь не відома для широкого загалу. Кіно – один з найкращих способів відтворити її не тільки не загубивши деталей, а й відтворюючи справжні почуття. Плеяда талановитих акторів,дрібка чуттєвої музики й перевернутий піщаний годинник минулого, кожна піщинка якого ще один подих давнини – от вам і рецепт проникливого фільму. Доповнює всю гаму часточка колориту та ментальності української нації, її боротьби за свою свободу. Мурашки пробігають по тілу сотні, а то й тисячі раз. Одним словом, немає значення яким фільмам ви надаєте перевагу, обов`язково внесіть у свої плани перегляд цієї надзвичайної стрічки, в якій відображено один із унікальних фактів кобзарства.
Я б назвала цю картину дотиком до душі. Остання сцена фільму, кардинально відрізняється від попередніх – сонце, теплі промені, які торкаються двох спокійних облич, на яких видніються лагідні, ледь помітні посмішки, дві постаті – одна велика та кремезна, поряд зовсім маленька - наче дві планети, які зійшли зі свої орбіт, щоб зустрітися тут, біля Сонця. Така атмосфера тепла, затишку, надії і віри на краще переноситься з екрану у зал, а разом з тим у серце, і наповнює його непереборним бажанням робити все для того, щоб таких трагічних подій у нашій історії не було.
Після такого фільму з`являється віра у світле і щасливе майбутнє України,як країна яка дала світу нескорених співців, яких навіть смерть не поставила на коліна, вона не має права перетворити в прах пам`ять про них. Користуючись слоганом фільму, хочу порадити: дивіться серцем і ви побачите набагато більше, ніж очікуєте.
©Олеся Парфан
© Школа професійної журналістики
