Восьма річниця помаранчевої революції позаду. Весь цей час феномен масового піднесення українського духу і волі намагаються осмислити експерти і зрозуміти чому не вдалось... і ми опинились зараз практично там, з чого все і починалось тієї помаранчевої осені.
Колір бренду, під яким Віктор Ющенко йшов на президентські вибори був вибраний дуже вдало – він спричинив чудовий мобілізаційний ефект і відіграв остаточну роль, аж до самої назви тих подій.
Події восьмирічної давнини були виправдані історією і необхідні - українське суспільство того часу потребувало змін, а влада всіляко намагалась зберегти існуючу ситуацію. І для того, щоб зміни відбулися був необхідний вихід людей на майдан.
2004 рік минув. Кардинальних змін, на які всі очікували і у які вірили, так і не відбулось. Чергові вибори, які переживало українське суспільство були тільки натяком на те, що українці ще здатні на щось впливати. Незавершена історія майдану дала зворотній ефект.
Тому, через вісім років знову в мислячих середовищах розпочалися розмови, що помаранчева революція, або ж щось схоже, може повторитись вже після парламентських виборів-2012. Мовляв, суспільство досягло критичної точки. Ба, навіть набагато критичнішої, ніж тієї помаранчевої. Втім...
Спробуємо поміркувати чим же нинішня ситуація відрізняється від подій 2004 року? Які уроки ми винесли після революції і що можна очікувати у майбутньому?
1. Лідер. Тоді Україна "втомилася" від Леоніда Кучми. Створена система влади не витримувала критики і тому українці аж ніяк не хотіли бачити наступника Кучми при владі ще принаймні на 5 років.
Українці довірились Ющенкові, який здобув собі хорошу славу ще будучи на посаді Премєр-міністра. Ефективний управлінець із незаплямованою репутацією і правильним, створеними політтехнологами образом, симпатизував українцям.
Хто б сьогодні зміг стати таким лідером? Відсутність в укарїнському суспілсьтві альтернативних лідерів продемонстрували парламентські вибори 2012 року. Схоже, що навіть новачок від політики Віталій Кличко поки що недотягує до лідера нації, за яким здатні піти мільйони.
2. Протестний потенціал. Ще до 2004 року в українському суспільстві накопичувались протестні настрої. Свого апогею вони досягли саме у славнозвісну осінь. Про це можуть свідчити і результати соціолоігчних досліджень і різноманітні акції як от «Повстань Україно».
Сьогодні теж є великі протестні запити. Втім, проявляються вони виключно або ж у розмовах на кухні, а бо ж у дискусіях в соцмережах. Далі цього справа поки що не заходить.
3. Ідеї. Під час помаранчевої революції були висунуті дуже правильні і актуальні ідеї – “бандитам тюрми”, збільшення робочих місць, боротьба з корупцією. Це було саме те, що на той час потреубвало суспільство. Однак відсутність реального втілення обіцяного на практиці, не тільки дескридитували носіїв цих ідей, але й призвело до того, що нині ці гасла вже не діють. Попри відсутність політичної пам’яті й відсутність достойної альтернативи, український виборець таки навчився двічі на одні граблі не наступати, з кожними виборами зменшуючи відсоток підтримки своїм симпатикам.
Сьогодні дійсно відчутний брак ідей, які здатні «зачепити за живе» суспільство і сколихнути його. Більшість гасел, запропонованих так званими політичними лідерами є старими і усім відомими. Стає ясно, що на ідеях національного відродження і останнього бою за Україну далеко не заїдеш. Суспільсвто максимально прагматизувалось. На порядку денному гасла соціального характеру.
4. Внутрішній фактор. Тодішнє погіршення економічного становища держави явно грало не на руку влади. Велика частина населення перебувала за межею бідності, прожитковий мінімум був невисокий, а споживчий кошик щоразу зростав. Економічно активне населення шукало виходи із ситуації шляхом виїзду за кордон, оскільки чесно вести вій бізнес в Україні було дуже важко.
Щось подібне можна спостерігати і сьогодні. Тільки кількість українців, готових покинути Україну збільшилася, а велика частина вже поце зробила. Тому виникає питання: а чи не завелика частина так званої «критичної кількості» економічно активного населення бажає виїхати і хто ж залишиться будувати Україну тут?..
5. Зовнішній фактор. Україна зразка 2004 року втрачала свої позиції на міжнародній арені. Від зустрічі з Кучмою відмовлялися провідні світові лідери. Ющенко був більш зрозумілим і прогнозованим саме для Заходу, тому його підтримали – і в Європі, і за океаном.
Чи змінилася ситуація відтоді? Захід і далі не демонструє особливої прихильності до України. І свою зовнішню політику вибудовує в обхід України.
Ось тут ми підходимо до логічного запитання. Чи можливо нині в Україні здійснити революцію?
Тут варто замислитися, які передумови можуть до цього призвести. Помаранчева революція мала чітко виражене національно-демократичне забарвлення, а на цьому зіграти знову буде дуже важко.
Наступна революції, якщо така можлива, матиме, скоріш за все, соціальне забарвлення, відображаючи теперішній стан українського суспільства, його рівень соціально-економічного розвитку і достатку. Однак, варто припустити, що вона не буде настільки масовою і рушійною, як була її попередниця.