Останнім часом у середовищі політологів прийнято ставити хрест на перспективах ліберальної доктрини в Галичині взагалі і на Прикарпатті зокрема. Тотальний успіх ВО «Свобода» наче підтвердив висновки тих прогнозистів, які стверджували, що після фіаско Ющенка прикарпатські прихильники націонал-лібералізму остаточно розчарувалися у ліберальній складовій політичних програм НУНС, НРУ та ПРП та поділилися на тих, хто перейшов до табору симпатиків Тягнибока й тих, хто взагалі зарікся відвідувати ті приміщення з урнами і кабінками, де не передбачено зливу.
Однак анкетні дослідження та вибіркові опитування мешканців Івано-Франківщини дають іншу картину електоральних настроїв. Потенційних виборців націонал-ліберального вектору, згідно з цими дослідженнями, не так вже й мало: від 28% до 37,6% залежно від того, наскільки категорично сформульовані анкетні питання. Можна вважати, що третина електорату на Прикарпатті готова підтримати ті помірковані партії, які виступають за ліберальні цінності, приправлені націонал-культурницькою риторикою. Найбільший відсоток «ліберального» електорату – на південному сході області (Городенківщина, Снятинщина), найменший – у Калуші та в Рогатинському районі.
Аналітики надають такий перелік факторів, що забезпечує присутність ліберальної складової у місцевій політиці:
1) Близькість до кордонів ЄС, де домінують ліберальні політичні настрої;
2) Інерція політичної традиції 80-90-их років, коли лібералізм виступав в якості актуальної альтернативи комунізму;
3) Наслідки відвідувань західних країн з їхнім позитивним політичним досвідом;
4) Поступове «розмивання» сільської архаїки Галичини завдяки процесам глобалізації, ЗМІ та Інтернету, модерні настрої у молодіжному середовищі тощо.
Перерахованим вище факторам протистоїть могутня кланово-патріархальна інерція, яку не змогли зруйнувати ані радянська індустріалізація краю, ані модерна декомпозиція традиційного світу останніх десятиліть.
Одним з головних факторів, що завадив домінуванню лібералізму в Галичині є авторитет церковних структур. Адже ліберальні революції в Європі в першу чергу руйнували ідеологічну монополію Церкви, як одну з найпотужніших підпор архаїчного суспільства.
Й на сьогодні церковна «монополія на істину» в патріархальному середовищі Галичини є головною перешкодою на шляху модернізації свідомості на європейський кшталт. Допоки авторитет церкви в ужитковій сфері зберігає свою актуальність, лібералізм не стане провідною політичною течією на східних відрогах Карпатських гір. Релігійне бачення світу є радикально ворожим ліберальній доктрині толерації «іншого». Саме тому європейські інтегратори наголошують на тому, що головним джерелом нетерпимості в Західній Україні є «несекуляризованість» побуту та релігійна настанова в освіті.
Аналітики вважають, що лише наймолодше покоління (молодше 20-ти років) достатньо секуляризоване для сприйняття цінностей політкоректного соціуму європейського типу. Наймолодше покоління вже достатньо звільнилося від патріархальних стереотипів і табу, щоби сприймати комунікативні стандарти ХХІ століття. Але, з іншого боку, це покоління є політично інертним. Лише чверть його представників цікавиться політикою і може розглядатися в якості перспективного електорату.
Тому в найближчі 15-20 років в Галичині переважатимуть традиціоналістські настрої, які сприятимуть політичному успіхові націоналістів. Але подальша декомпозиція патріархального суспільства здатна змінити домінуючу політичну парадигму на більш відкриту глобальним процесам. Можливо, між 2020 і 2028 роками відбудеться остаточний «світоглядний злам», обумовлений руйнуванням традиційного сільського трибу життя, що призведе до стабільного домінування партій націонал-ліберального спрямування.
Аналітична група «Фіртка-Магус»
