фото: Спорт Експрес
Розпочавши восени 1986 року несанкціоновану реконструкцію центрального міського стадіону, її не названі досі натхненники підклали велику свиню нащадкам. Наслідки непродуманого і безвідповідального рішення обласний центр «пожинає» вже більш, як чверть століття. І кінця-краю цьому процесу не видно…
В середині 1980-х в Івано-Франківську й так вистачало довгобудів: у самому центрі муляв око незавершений критий ринок, з року в рік переносилося відкриття 23-ї школи… Відтак, як пише Західний кур'єр, керівництво регіону не давало «добро» на дорогу і складну за архітектурним рішенням спортивну споруду.
Реконструкцію стадіону розпочали тишком-нишком, поставивши усіх «перед фактом». Цей об’єкт немов незаконно народжене дитя. Його немає в жодних планах, бідкалися будівельники. З великими потугами до середини 1990-х їм вдалося осилити три з чотирьох трибун. Четверту «витягнули» вже у ХХІ сторіччі. На цьому реконструкція завершилася.
Парадоксально, однак після введення арени у дію вона стала не оазою здорового способу життя, а… одним з центрів нічного життя міста. Усі приміщення, де за проектом мали розташовуватися численні спортивні і тренажерні зали, були віддані під кафе та розважальні клуби. Зі спорту - лише футбол. Представникам інших видів на стадіоні робити було нічого...
2006 року нова мерська команда під головуванням Віктора Анушкевичуса розробила проект розбудови спортивного містечка, який, окрім стадіону, включав готельний комплекс на 300 місць, універсальний спортивний блок, крите футбольне поле, кегельбан, фітнесзал та п’ятиповерхові житлові блоксекції з об'єктами обслуговування. Розпочався тривалий пошук інвестора…
Він нібито увінчався успіхом в 2010 році. В липні Івано-Франківський міськвиконком уклав відповідну угоду з товариством «Скорзонера», утворивши ПФК «Прикарпаття». Не вдаючись у деталі, зазначимо, представник бізнес-групи «Приват» також брав на себе зобов’язання щодо утримання ФК «Прикарпаття», котре балансувало на межі банкрутства.
Вже тоді були сумніви щодо реальності поставлених перед інвестором завдань. Погодьтеся, важко уявити, в який спосіб «Скорзонера» (чи будь-хто інший) мав би «відбити» кількадесят мільйонів гривень, вкладених в одну тільки добудову стадіону. Не кажучи вже про інші об’єкти… Імперії створюються і розпадаються, а колізеї залишаються, - багатозначно заявив в сесійній залі міський голова.
Зрештою, до капіталовкладень справа так і не дійшла. Минулого року завершило свою історію й багатостраждальне «Прикарпаття». 25 квітня цього року міськрада ухвалила рішення про вихід зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Професійний футбольний клуб «Прикарпаття». Нині в міському бюджеті термі-ново вишукують кошти на покриття боргів стадіону із зар-платні та комунпослуг, які сягають сотень тисяч гривень.
Тим часом арена перебуває у жалюгідному стані. Зиму 2012-13 рр. «Рух» пережив без опалення, освітлення та води. З стадіону водночас розбіглися усі орендарі, припинили свою діяльність заклади харчування та ін. Залишилася тільки футбольна школа. Своїх вихованців директор школи Йосип Бербець відтепер жартома називає «челюскінцями». До речі, саме завдяки СДЮШОР «Прикарпаття» життя на «Русі» остаточно не зачахло. Юні спортсмени проводять на головній арені краю офіційні матчі у рамках Дитячо-юнацької футбольної ліги України. І досить вдало. Після дворі-чної перерви франківці повернулися до вищого дивізіону.
Що ж далі? Вже у липні управління економічного та інтеграці-йного розвитку міськвиконкому має підготувати нові інвестпропозиції щодо «Руху». Втім, кері-вник управління Богдан Білик в розмові з кореспондентом «ЗК», зазначив, що новий проект не відрізнятиметься від попереднього. Відкоригують лише вартість об’єкту. Отож, наша пісня гарна й нова…
Натомість начальник головного управління у справах сім'ї, молоді та спорту ОДА Мирослав Карабін в телеефірі ОТБ «Галичина» висловився у тому сенсі, що стадіон «Рух» потрібно вже не добудовувати, а розбирати:
«У мене справді є великі сумніви щодо доцільності подальшої реконструкції арени,– каже Мирослав Євгенович. – Більшість конструкцій вкрилася «грибком» і руйнується. Чи не краще було хоча б частково розібрати трибуни і відновити їх вже із застосуванням сучасних технологій і матеріалів? Тут своє вагоме слово мали б сказати фахівці… Непогано було б проаналізувати і весь проект загалом, яких саме спортивних споруд потребує сьогодні обласний центр – басейну, ігрового залу, тощо? Спорткомплекс повинен жити постійно, а не час від часу».
З цим важко не погодитися. Й справді, чи так вже потрібен Івано-Франківську ще один готельний комплекс аж на 300 місць (це майже стільки ж, як у «Надії»), що планується поруч з чашею стадіону? А 20 тисяч місць на трибунах? Таку кількість глядачів сьогодні збирають тільки у містах-мільйонерах і у Львові. Інші й до десяти не дотягують… Крім того, сучасна конфігурація трибун не дозволяє вписати повноцінне легкоатлетичне ядро. Тоді навіщо тратити мільйони?
Треба зізнатися, проект реконструкції стадіону вже застарів. Однак, на нові ідеї, як мовилося вище, найближчим часом сподіватися не варто.
Володимир ГОРОЩАК
