Хтось прочитає цю добірку і скаже: де ж ви були минулого тижня, коли у самому розпалі була "валентинівська" лихоманка? Відповідь: Фіртка разом з книжковим оглядачем Остапом Микитюком обирали для вас краще з кращого!
Отож, налаштовуйтеся, бо зараз познайомимо з улюбленими поетичними збірками!
Відкриває добірку книга віршів потужного луцького поета Павла Коробчука — "Хвоя". Поезія Павла для мене перевірена часом і боями. І знаєте, це можна трактувати по різному, але і так і так буде абсолютно чесно. Щонайменше Павло найкращий слемер східної Європи (*слем — форма поетичних двобоїв, де кожен автор повинен вразити не тільки суперника, але й аудиторію, яка оцінює). А щонайважливіше, його вірші пережили реінкарнацію і пройшли хрещення Революцією Гідності. І серед усіх поетичних збірок Павла, саме у "Хвої" це прослідковується найбільше.
Поезія Коробчука вирізняється серед поезій багатьох поетів-сучасників. Його верлібри сповнені метафор та алюзій на все, що його оточує. Він майстерно вплітає у них роздуми про дружбу, любов, відчуття свободи та легкості. Але у "Хвою" червоною ниткою вживлена війна…
Найбільше з усіх мені в пам'ять в'ївся "я працюю у спецпідрозділі беркут", в якому Коробчук наївним стилем прописав жахаючу істину — людське я надзвичайно крихка матерія. Загалом у своїй "Хвої" Павло філігранно поєднує ероса і танатоса, запах палених шин і кришталево чисту любов, заганяючи їх у пам'ять й під шкіру наче хвойні голки.
А щоб дещо гендерно врівноважити добірку, наступною книжкою я обрав збірку Олександри Гонтар — "Жери землю". Ця поетична збірка вас шокує, якщо ви звикли до поезії на кшталт Ліни Костенко. Це зовсім інша поезія. "Жери землю" - це концентрат антигламуру, радикального фемінізму, іронії, сарказму і хуліганської відвертості.
Саша Гонтар неначе з автомата розстрілює римованими й ритмічними рядками весь кітч і надуту солодкаву метафоричність притаманну більшості дівчачої/жіночої прози. Такою нестримною харизмою та щирою епатажністю може похизуватись хіба що лисий харківський мачо Артем Полежака. Але насправді за цим всім ховається тендітна дівчина, яка має сміливість йти проти канонів.
Ще одна унікальна книжка — неймовірна збірка нашого земляка, мегаталановитого музиканта й актора Олега Каданова — "Не я, а той". Чи часто ви чули, як поезія ллється наче музика? А чи чули ви музику Олегових проєктів — "Оркестр Че", "Мантри Керуака" і "Лінія Маннергейма" (спільний музично-поетичний проєкт з Сергієм Жаданому і Женею Турчиновим)?
Збірка "Не я, а той" являється, як на мене, концентрацією усієї творчості Олега. Його вірші пронизують часом химерністю, часом надглибокою метафоричність (і метафізичністю), але щоразу відбиваючись чітким ритмом і римою у голові. "Не я, а той" - це той рідкісний випадок, який показує наскільки талановита людина талановита у всьому.
Ще одним таким випадком за збігом обставин стала книжка, яка закриває добірку і має особливе місце у моєму серці — це "Реп'яхи" Сергія Колоса Мартинюка. Кожен вірш цієї збірки мені довелося пережити самому під час упорядкування мною її до видання. До неї Сергій відібрав майже сотню віршів. Деякі з них стали піснями гурту "Фіолет", деякі стали піснями інших відомих українських гуртів, деякі народжувались у його спальні, деякі у дорозі між містами під час музичних турів, а деякі (найболючіші) загартовувались, як сталь у вогні й диму від майданівських шин 2013-14 рр.
Сергій дуже ніжно, часом гостро, але щоразу глибоко посвячує ці вірші своїм почуттям до коханої, до матері, до рідної країни, ну і звісно ж до музики.
А тепер вмикайте улюблену музику, обирайте та купуйте поезію (вона того варта) і очікуйте ще багато цікавих книжок у наступних оглядах.
До нових зустрічей, мої улюблені книгомани.
