У християнстві багато військових алегорій. Християни називаються "воїнами Христовими". Земне життя - "бранню". Земна Церква - "Церквою, що воює " (рос. – «воинствующей»). Добове коло церковних богослужінь складено таким чином, що нове богослужіння має починатися кожні три години – за образом варти у римському війську, котра змінювалася що три години. Може, і піст можна розуміти в смислі "варти". Постувати - "стояти на варті", на сторожі свого духовного світу. Готуючись зустріти свого Володаря – воскреслого з мертвих Господа Ісуса Христа.
Але Церква – не лише військовий загін, але й лікарня. Місце, в якому Лікар душ і тіл людських лікує усіх бажаючих від гріха. Тому що гріх – хвороба. А грішники – не стільки злочинці, як смертельно хворі.
Виходить, що ми - хворі солдати. Поранені, покалічені. Солдати, яким боляче, зле, і взагалі хочеться кинути все, забитися в куток, і померти. Аби лише усе це закінчилося. Байдуже, як. Але - не можна. Потрібно робити неймовірне, нелюдське зусилля. Вставати, і йти на передову. І боротися, боротися, боротися - із собою - поки Господь не призве. Без права зупинитися бодай на мить. Зупинився – упав. Програв. Умер. Кайся і починай усе з початку. Дякуючи Господу, що він дає ще один шанс на перемогу. Надію. І сили. Кайся і вперед – інакше загинеш назавжди.
Вітаю усіх однополчан зі вступом у – чи на – Великий піст. Хай буде він нам усім «во здравіє, во спасіння». І в радість. Бо що може бути радіснішим, ніж служіння Любові, Життю і Світлу – Царю і Богу, що ділиться Собою із нами.
Надія Моклюк,
Братство