Сьогодні вночі перестало битися серце відомого бандуриста Володимира Луціва. Йому було 90 років.
Про це у мережі повідомила Ірина Шкрум, пише Фіртка.
"Сьогодні вночі перестало битися серденько п.Володимира Луціва - відданого та славного сина України. Добігає час, коли душа залишить земні обрії та полине у вись. Ми щиро сподіваємося, що Господь оселить її там, де спочивають праведні. Бо саме таким він був тут, на землі", - написала жінка.
Довідка:
Володимир Луців народився 5 червня 1929 року в родині купця Гавриїла і Юлії (з дому Курпель) у м. Надвірна Івано-Франківської області. Наприкінці Другої світової війни потрапляє у Німеччину. Зустріч із кобзарем Григорієм Назаренком, керівником капели бандуристів ім. Миколи Леонтовича, визначила його подальшу долю: у майстерні братів Гончаренків отримує свою “нерозлучницю”- бандуру, ставши наймолодшим учасником капели (м. Госляр, 1947). 1948 року Володимир Луців приїхав у Великобританію, де брав приватні лекції вокалу (Брадфорд, 1948-1951). Пізніше він навчався в коледжі св. Трійці (Лондон, 1951-1952), а далі студіював у консерваторії св. Кекилії (Рим, 1952-1957). Будучи студентом багато концертував у європейських країнах.
Професійна кар’єра Володимира Луціва розпочалася в 1961 р., коли він презентував Англію на Міжнародному пісенному конкурсі (тепер Євробачення) у Бельгії, де здобув перше місце. Як професійний співак Тіно Вальді (артистичний псевдонім Володимира Луціва) працював у міжнародних музичних ревіях, концертних шоу, радіо і телевізійних програмах. Виступав на престижних сценах Європи, CШA, Канади, Австралії. У супроводі оркестрів, хорів, фортепіано та улюбленої бандури десятиліттями пропагував українські пісні й думи. Він також з успіхом виконував міжнародні і, зокрема, неаполітанські пісні, які він записав вперше на платівках з українським текстом. Наче палка снага неба сонячної Італії огортає, коли звучить у його виконанні, приміром, “Ти, моє сонце”, але з особливим хвилюванням виконує Володимир Луців пісню “Мама”, слова якої наче перегукуються з долею самого маестро. Звертаючись до пам’яті своєї рідної матері, образ якої немов би уособлюється з Україною, співає “…важка до тебе дорога, бо я в чужій стороні. Та я до тебе повернусь знов…”
Володимир Луців був координатором святкування 1000-ліття Хрещення України (Рим, 1988), повернення Глави УГКЦ M. І. кардинала Любачівського (1991) та перепоховання патріарха Й. Сліпого (1992) з Апостольської Столиці до Львова, першої міжнародної конференції з боротьби із організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом (Київ, 1994), відзначення 400-річчя Берестейської унії (Рим, 1996) та багатьох інших культурно-громадських акцій.
Володимир Луців за кілька десятиліть організував 25 міжнародних турне для великих хорів, танцювальних колективів й окремих виконавців упродовж десятиліть за маршрутом від Європи до Америки й навпаки – зокрема, для хору “Гомін” і танцювального ансамблю “Орлик” з Англії до США й Канади (1974), для хору “Думка” з США у Європу (1985), Візантійського хору з Голландії в Україну (1990), гастролей ансамблю пісні й танцю МВС України у США (1995), хору “Голоси Рідженсі” з Англії в Україну (2007) і турне для хору ім. М. Лисенка з Голландії в Україну (2008). Володимир Луців є знаним журналістом (автор сотень статей і репортажів), колекціонером, ініціатором мистецьких виставок.
Володимир Луців видав свою автобіографію “Від Бистриці до Темзи” (1999). Він заснував благодійний культурно – мистецький фонд ім. В. Луціва у Надвірній (2002), який опікується талановитою молоддю Карпатського краю.
Впродовж своєї довгої кар’єри Володимир Луців мав багато перемог і відзнак: перше місце на Міжнародному пісенному конкурсі (Бельгія, 1961), срібну медаль за виступи на кораблях “Квін Мері” і “Квін Елізабет” (1970), почесні грамоти Штату Массачусетс (США, 1966), Українського Конгресового Комітету Америки (США, 1980), Світового Конгресу Вільних Українців (Канада, 1981), Львова (1998) і Києва (2000), медаль св. Володимира Великого Світового Конгресу Українців (Канада, 2008) та ін. Володимир Луців також є лауреатом міжнародної премії ім. В. Винниченка (Київ, 1993).
За вагомий особистий внесок у популяризацію історичних та сучасних надбань України у світі, формування її позитивного міжнародного іміджу Президент України В. Ющенко своєю постановою від 17.01.2008 нагородив маестро Володимира Луціва орденом “За заслуги” II ступеня.
