"Нас готові вбивати за те, що ми українці. Для нас спротив - єдина можливість самозбереження".
Боєць батальйону територіальної оборони "Айдар", франківець Петро Шкутяк приїхав у відрядження з передової під Луганськом до Києва - по амуніцію. Взуття, плащ-палатки, форму і рації придбали для солдатів благодійники, а рідні Петра знайшли для нього бронежилет високого класу захисту, пише Курс.
Поки посилка в дорозі, у Петра є час, як він каже – "пожити в мирі". Кілька годин живемо в середмісті Києва, чоловік розповідає про свій досвід війни.
- Два місяці тому ти залишив дружину з малими дітьми, посаду керівника комунального підприємства, навчання в Українському католицькому університеті. І пішов в «Айдар» - в АТО на сході України. Яка мотивація?
Відчув гостру потребу туди їхати. Ще з Майдану всі говорили, що треба щось робити. Вирішив, що підпадаю під категорію тих, хто має робити це «щось». Чоловік я вже сформований, психіка в мене стійка, та й як людина в принципі відбувся. Враховуючи, що маю достатній життєвий досвід і певну підготовку, знав, що у війську буду більш адекватним, ніж 20-літні діти мобілізовані. Точно зможу дати собі раду і при потребі підтримати молодих.
- Що значить «підготовка»? Ти свідомо готувався воювати?
Воювати чи брати участь у бойових діях – точно ні. Але ще з минулого літа, коли почала загострюватися ситуація в державі, коли стало відчутно, що людям накипіло, розумів: треба бути готовим до різних подій. Готовим морально і фізично.
- Тому повністю відмовився від алкоголю, цигарок і почав бігати?
Багато ходив у гори і регулярно підтягувався (сміється.) Проходив різні складні вишколи в «Пласті». Бував в екстремальних ситуаціях, наближених до військових. Знав зброю на рівні «вміти користуватися». Відчував, що прийде час, коли треба буде йти вперед і не озиратися.
- Вдається не озиратися?
Чесно: не вдається. За дітьми дуже сумую. Боявся у відрядження в мир їхати, бо складно буде назад повертатися. За багатьма людьми дуже скучив і дуже гостро це тут, у Києві, відчуваю - за дружиною, батьками, друзями. Та, напевно, добре, що так є. Бо розумієш: тут добре, бо там війна. І це добре тут залежить також і від того, що ти знаходишся там.
- «Айдар» - це батальйон в складі Збройних Сил України. Всі - добровольці. Хто поруч з тобою?
Товариші по пластовому куреню, хлопці з «Залізної Остроги». Ми на Майдані співпрацювали. І тут так само. Не зголошувалися в якусь особливу команду. Підхопили таку пропозицію, яка була для добровольців у той час. Так само собою склалося, що наша команда - це в основному активісти з Майдану.
Крім західняків з Волині, Тернопільщини, Львівщини і Чернівеччини, багато хлопців з Луганщини, Харківщини, з Києва, Донецька і навіть з Криму. Є земляки з Франківська, Яремче, Калуша, Надвірної. Своїх завжди по мові впізнаю – наш акцент характерний. Стараюся підійти, познайомитися, підтримати, чимось поділитися. Це і їх, і мене гріє. І знаєш, що можеш в разі потреби звернутися. Та й дистанційна підтримка відчувається. От я в Золочеві народився на Львівщині, а в батальйоні служить чоловік з Бродів. Старший, з військовим досвідом. Ми в різних відділеннях і можемо не зустрічатися багато днів, але коли бачимося, то завжди говоримо про важливі речі.
- Батальйон увесь час на передовій?
Під Луганськом. З того, що можна сказати, то патрулюємо дороги Луганщини. У бінокль бачимо місто Металіст. Не даємо ворогу просунутися на територію, яка за нами. І в разі потреби беремо під контроль територію, яку захопили сепаратисти - збройні формування самопроголошеної ЛНР. Точність називання важлива, щоби не спотворювати те, що насправді відбувається.
- А що, на твою думку, насправді відбувається?
Йде війна. Бойові дії, АТО, події в «гарячих точках», події на сході України, чи як там ще подають медіа – це не зовсім точно. На Донбасі – війна.
- По суті збройна інтервенція Росії?
Росія кинула дрова у багаття, яке багато років жевріло на Донбасі. І з того запалав вогонь війни. Можемо дошукуватися, хто свого часу розклав це багаття, хто його підтримував, але зараз не це найважливіше. Важливо розуміти, що створено середовище, в якому нуртують певні ідеї і воно постійно підживлюється з боку Росії. Географічно це середовище прив’язане до Донецької і Луганської областей, оскільки саме тут мешкає найбільше етнічних росіян. Зрозуміло, що ці люди приймають інформаційну підживу, яку підкидає Росія. А віднедавна приймають також і зброю. Українсько-російський кордон досі не перекритий. Через «діру» біля пропуску Довжанський на нашу територію регулярно закидають військову техніку.
- І десант найманців?
З того, що я знаю і бачив, то з українською армією в більшості своїй воюють не російські бойовики. Тісно спілкуюся з нашими айдарівцями з Луганська та області, родичі яких залишилися по той бік «луганського фронту». Хлопці тримають зв’язок з рідними телефоном. І ті докладно розказують, що та як. Тому ми знаємо, що більшість в цій умовній армії ЛНР, у цих збройних формуваннях, які зараз протистоять українській армії, - це місцеві люди. На Донеччині виразно більше заїжджих – козаків, якихось російських добровольців. Ми бачимо це по боях – росіяни є серед затриманих, поранених. Але переважна більшість – люди, які живуть на цих територіях. З одного, і з іншого боку - ідейно переконані.
- Виходить, що війна громадянська?
Так і є.
- За яку ідею воюють по той бік?
Різниця - принципова. Хоч люди дуже подібні між собою – за віком, станом, освітою. З того, що мені вдалося дізнатися, зрозумів, що люди по той бік не визнають України і не ідентифікують себе українцями. В цьому - прірва між нами. Їхня ідея - заперечення держави Україна як такої.
- Ким вони себе вважають, якщо не українцями?
Частина – росіянами, частина – радянськими людьми. Росіяни – специфічні, імперсько-російські, з прагненням реваншу за українську незалежність. Та більшість аж настільки не заморочується. Більшість – радянські люди, які живуть категоріями почилого в бозі Союзу і міфічного безхмарного минулого. І у тих, і у тих страшне, - непримиренне і агресивне, - заперечення української держави. Ми вважаємо, що є українська нація і ця нація має право мати свою повноцінну державу. А вони відкидають таке наше право повністю. І тому треба довести, що є така держава Україна. І що вона здатна себе захищати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
