Перший раз у перший клас: відомі прикарпатці діляться шкільними спогадами

1 вересня – День знань – для школярів особливе свято. Цьогоріч, воно не схоже на традиційне, адже пандемія коронавірусу та карантин внесли свої корективи.

Своїми спогадами про свято Першого дзвоника та смішними шкільними історіями з Фірткою поділилися відомі прикарпатці.

Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського національного музично-драматичного театру імені Івана Франка

У житті Ростислава Любомировича було два перші класи. Артист йшов у нульовий клас косівської школи №1.

«Батьки на той час жили у Чернівцях. Мене у школу вела бабуся Анна. Я страшно не хотів туди йти. Якщо більшість дітей хочуть ходити у школу, то для мене це було насилля. Я не ходив у дитячий садочок, виростав серед природи, котів, собак, свиней, корів, поруч були город, річка. І тут школа… Для мене це було обмеженням свободи. Дуже пам’ятаю, як вона мене розбудила, а я не хотів йти. То бабуся мене силою повела у школу.»

У школу народний артист йшов без вміння читати-писати, але шкільну програму вдалося наздогнати вже до кінця першого класу.

«Є діти, які йдуть у школу підготовлені, вони вміють писати-читати, а я не вмів нічого. Йшов, як круглий нуль. Спочатку в мене були погані оцінки, навіть двійки. Під кінець року я почав добре вчитися й у мене були майже одні п’ятірки.»

Зі шкільних років Ростислав Любомирович пригадує, що не любив медогляди.

«Соціалізація, все те, що відбувалося, коли дитину брали в рамки, мені не подобалося. Я не дозволяв, щоб у мене брали аналізи. Колись скельцем брали аналізи, напевно на глисти. Я собі думав, а якого милого вона мені має знімати штани. Коли приходила медсестра, то я її копав ногами і не дозволяв нічого робити. Найбільші приколи були пов’язані з тим, що мене важко було взяти у рамки.»

Батькам артист бажає не заганяти дітей у рамки оцінок, вчитися бути щасливими та вільними.

«Я не знаю, яка модель правильна. Мене, наприклад, ніколи не заставляли вчитися, я не боявся батьків і поганих оцінок. Я вважаю, що найголовніше - виховати особистість. Не варто гнатися за високими оцінками.»

Тетяна Терсенова-Заводовська, засновниця модельної школи, експерт з етикету

У свій перший клас Тетяна Герасимівна пішла у франківську школу №11.

«У школу було складно збиратися, бо напередодні ми повернулися з Кавказу. І в мене крім червоних черевичків нічого не було. Була красива форма, але ті червоні черевики… Я страшно плакала, бо я не хотіла в них йти у школу. Але вже в останній день, перед першим вересням, мені принесли сандалі. Гірко плакала, бо не хотіла йти у червоних черевиках — так запам’яталося перше вересня.»

Пригадала франківчанка і смішну ситуацію - як у школі дозволяла собі їсти те, що у дома було заборонено.

«У нас поруч був гастроном, на куті Лепкого-Незалежності, там продавалися бички. В мене дома не дозволяли таке їсти, ніхто цього не їв. Ми пішли накупили тих бичків і цілий урок їх їли. А потім нас намалювали з подружкою, як ми сидимо в залишках цих бичків - голови, хребти.»

А ще жінка вважає, що справжні друзі на все життя з’являються тільки у дитинстві та у шкільні роки.

«В мене є друг з першого класу. Ми дружимо по нинішній день. Причому, що я пізніше перейшла в іншу школу, це не заважає нам дружити до сьогодні. В нас був дуже дружній клас. Одна подружка зараз в Америці, але ми спілкуємося, переписуємося. Взагалі, проживши життя, я приходжу до висновку, що найщиріші, найсмішніші друзі ті, які з нами з самого дитинства. По життю стільки попутників, які вилітають з-за повороту, а друзі тільки з дитинства.»

За словами Тетяни Герасимівни, найкращі інвестиції у цьому житті – це діти.

«Якщо ми вкладемо у них зараз з дитинства, то ми отримаємо вже на схилі літ і по факту. Діти - це такий необроблений матеріал. Треба забути про те, що нема часу, втомлений, треба пересилити себе і займатися дітьми. Ми повинні зрозуміти, що школа вчить, а не виховує. Виховувати мають батьки. У нас виходить, недобрий результат тому, що ми все перекладаємо на школу. Вчитель не може навчити дитину того, що повинні батьки. Тому, я вважаю, що батьки повинні бути єдиним цілим з педагогом.»

Галина Баранкевич, акторка, заслужена артистка України

Навчалась акторка у школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.

«Я йшла у перший клас, коли Україна здобула свою незалежність. Проте, на нашому святі був ще відголос союзу. Я пам’ятаю цей момент. Здається, була з мамою і старшою сестрою. Таких особливих урочистостей як зараз не було. А ще можу сказати, що я до кінця не розуміла, що це за день. Він, зрозуміло, був святковим, але не настільки як зараз. Але все ж, мабуть, мені пощастило відсвяткувати краще ніж цьогорічним першачкам.»

Коли акторка йшла у перший клас, то вже вміла рахувати і читати. Тато вважав, що дитина у першому класі це має вміти.

«Я не була у садочку і не до кінця розуміла, що таке школа. У той період, коли я народилася, батьки активно працювали, це були важкі 90-ті. Вони не мали багато часу, щоб хвилюватися за психологічний стан дитини. Вони давали нам все те, що могли. Я їм за це вдячна. Тато в той момент вчив мене читати, бо він вважав, що так треба. Він не думав про те, що, можливо, мені це не цікаво. Проте, читання давалося мені легко, але з математикою в мене було дуже погано. І коли я могла у хвилину читати більше норми, то математику мала наздоганяти. Математика і точні науки, то не моя фішка, я з ними не дружу.»

На перше вересня артистка завжди запізнювалася. Тому не бачила свята ніколи від початку і до кінця. Тому, каже, має трохи дивні спогади.

«Був момент, коли я зрозуміла, що я тут надовго і треба змиритися. Бо дитинство проходило у бабусі. Вона мене виховувала. Все було дуже по-дитячому, насичено, з іграми та іншими дітьми. І я не знала, що таке стабільність і дисципліна: що треба зранку вставати, що є обід за розкладом. От власне перший клас я, мабуть, призвичаювалась. Я не розуміла, чому це не закінчується. Я не була готова до того, що це надовго.»

Вчилась акторка у дружньому та харизматичному класі. Зі своїми однокласниками тримає зв’язок і після школи, і кожного року організовують зустріч випускників.

«Нас пов’язувало те, що ми були дуже нечемні. Вчителька молодших класів завжди отримувала догани. Ми були некеровані і гіперактивні, мали особливу дружність у класі. Наші хлопці одного разу зробили мінівибух. Їм було цікаво, що трапиться, якщо все ж запхати два дроти у розетку. Ну от трапився мінівибух. Добре, що лише міні і ніхто не постраждав. Але школа була на межі евакуації, наробили трохи шуму. Цікаві ми були.»

В цей день Галя бажає батькам гарного настрою, попри ситуацію, яка є зараз у країні.

«Також бажаю, щоб діти не розчаровували своїх батьків і навпаки. Важливо, щоб дитина свої знання вміла впровадити у життя і знайти себе. Батькам варто прислуховуватися до дітей і розвивали їхні таланти. Головне, щоб дитина реалізовувала свої амбіції. Треба забивати дітям час. Вже з першого класу діти мають бути зайняті. Це треба вирішувати батькам спільно з дітьми. Тоді дитина звикне, що життя - це праця. Діти мають рухатися, вчитися і бути зайнятими.»

Любов Загоровська, письменниця

В 1-клас письменниця пішла в ЗОШ №11, провчилася там до 5-го класу, а уже в 6-й, у зв’язку з переїздом, перейшла до ЗОШ №19.

«Як таких, спогадів про свято Першого дзвоника, дуже мало. Звісно, до школи дуже хотілося. Була класична лінійка, промова директора, тощо. Ну і знайомство з першою вчителькою.»

І приготування до свята, каже Люба, були як і у всіх учнів того часу.

«Купили форму, вона була трохи завеликою, тому мама підшивала її знизу. На голові мені пов’язали два величезні банти, кумедно так виглядала в той день. Мала портфель здається, із зображенням Чебурашки. Це тепер діти готуються до 1 вересня, ходять на якісь репетиції. А колись нічого особливо,  ні про що не попереджали.»

Під час свята першого дзвоника Люби, директор оголосив, що от, саме зараз прозвучить перший дзвоник. Наперед вийшов височезний старшокласник, підійшов до класу і вхопив на руки найменшу за зростом дівчинку. Вона перелякалася і розплакалася. Так він і ніс її на руках, всю в сльозах і калатав її рукою із дзвоником.

«В той час діти починали навчання з 7-річного віку, а ми були чи не першими шестирічками в місті. Тому для нас виділили два класи. У першому стояли парти і було навчання, а в другому – ліжка і в обід ми лягали спати.»

Уже дорослою, під час університетської практики, Люба опинилася в 11-й школі в ролі вчительки.

«Розповідала учням, що от, в цьому класі діти колись спали. Не повірили, дуже їм дивно було, що в школі може бути перерва на сон.»

А ще, пригадує Люба, учні обов’язково мали носити з собою в школи чашки й під час однієї з перерв їм давали молоко.

«Я молоко ніколи не любила і це було просто жахіття – випити його. Але в нашому класі вчився хлопчик Василько і я просила його випити крім свого, і моє молоко. Так він мене рятував.»

Володимир Пиндус, богатир, Найсильніша людина Прикарпаття

Свій перший навчальний рік спортсмен розпочав у школі №17. Зізнається, що було дуже страшно йти у школу.

«Йти у школу на Перше вересня мені було страшно. Я пам’ятаю перший клас – нікого не знав, для мене це була паніка і невідомість. В основному саме такі спогади мене переповнюють після мого Першого дзвоника.»

А от власне підготовки до школи богатир пригадати не може, бо надзвичайно боявся всього нового.

«Як готувався до школи, я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як мене бабця завела у клас. То були нові діти, я не знав, де сісти і чого саме там за парту сідати, а не десь інше. В мене постійно було бажання сісти за останню парту, щоб ніхто мене не бачив і не звертав на мене уваги. Спочатку сидів таки за останньою, а потім за другою.»

Пригадує богатир і свою першу вчительку. Спогади про неї дуже позитивні та теплі.

«Вона вміла гарно знайти підхід до кожного з нас. В дітей не було проблем з навчанням. Ми її дуже любили. Були періоди, коли вона захворіла, то ми всім класом ходили її провідувати додому. Клас був дуже дружній.»

Батькам школярів богатир побажав терпіння. А ще закликає прищеплювати дітям любов до спорту.

«Бажаю батькам терпіння. А по-друге, тільки в крайніх випадках дозволяйте вашій дитині не ходити на фізкультуру. Ви повинні змиритися з тим, що фізкультура - це база для подальшого розвитку дитини. Якщо дитині закласти здоровий спосіб життя, то вона буде здоровіша, активніша і фізично розвинена. Телефон, ноутбук здоров’я не подарує.»


01.09.2020 Люся Грибик 18202
Коментарі ()

21.10.2026
Тетяна Ткаченко

Володимир Третяк допомагає українським військовим ще з 2014 року. Під час Революції Гідності він долучався до виготовлення щитів і збору пляшок для коктейлів Молотова. Згодом допомога війську стала невіддільною частиною його життя, а після початку повномасштабного вторгнення майстерня Володимира перетворилася на місце, де ремонтують пошкоджені бойові автівки.

2748
13.10.2026
Вікторія Матіїв

Про службу, звільнення Херсона, життя після фронту, мистецтво, власну справу та ставлення суспільства до ветеранів Олександр Лисий розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.

2100
01.10.2026

В інтерв’ю журналістці Фіртки Ольга Якобчук, наречена загиблого воїна, розповіла про рішення Андрія добровільно стати на захист України, його службу, їхнє спільне життя та мрії, останні розмови й день, коли дізналася про його загибель.

3161
28.09.2026
Дарина Кочержук-Слідак

Фіртка з’ясувала, скільки кримінальних правопорушень за статтею 209 Кримінального кодексу України реєструють на Прикарпатті, про які суми йдеться та які способи легалізації незаконно отриманого майна фігурують у кримінальних провадженнях.

2390
24.09.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв’ю для Фіртки Марія Стопник розповіла про свій шлях до професії, перші мрії про зовсім інші заняття, роботу в театрі під час повномасштабної війни та те, чому сцена сьогодні має особливе значення.

2300
19.09.2026
Павло Мінка

Нелегальний обіг підакцизних товарів залишається проблемою як для України загалом, так і для Івано-Франківської області. Правоохоронні та контролюючі органи на Прикарпатті виявляють продаж алкоголю, сигарет, тютюнової сировини та рідин для електронних сигарет без ліцензій, акцизних марок або фіскальних чеків.

2481

Гадаю китайців посунуть на їхнє місце. Цим займається Трамп, "помаранчева чума", інваріантна система кривих координат. Він не тільки б'ється з Китаєм, але й нищить nuclear laboratory. Міг би купити, але є речі, які не продаються.

430

Упродовж історії людство неодноразово ставало свідком появи нових релігійних рухів. Одні з них залишалися невеликими групами, інші — перетворювалися на світові релігії.

1310

Мілею з його версією «шокової терапії» вдалося здавалося б неможливе: від хронічного банкрутства держави, бюджетного дефіциту, дефолтів, домінуючої бідності, безнадії та гіперінфляції — до різкого падіння інфляції, бюджетного профіциту і повернення економічного зростання.

6384

Самотність — явище неоднорідне і не одноманітне, складне, як і сама людина. Для профанів вона може бути прокляттям.

748
19.10.2026

Збалансоване та здорове харчування відіграє важливу роль у захисті від хвороб.  

5702
15.10.2026

Питання «чи варто їсти пізно ввечері?» часто хвилює тих, хто намагається правильно харчуватися й дбати про своє здоров’я.  

10330
11.10.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

11131 3
16.10.2026

Загалом до ПЦУ перейшли понад дві тисячі громад УПЦ (МП). Епіфаній заявив, що ПЦУ готова до діалогу про об'єднання, але керівництво УПЦ (МП) не виявляє такого бажання.

1558
10.10.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.

8239
06.10.2026

Цьогорічний з’їзд проходитиме під гаслом «Молодь, яка змінює світ!».

1148
01.10.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

13451 1
18.10.2026

Акторка Мирослава Полатайко зізналася, що найбільше її надихають глядачі, українська культура та родина. Водночас популярність, за її словами, означає не лише впізнаваність, а й відповідальність перед людьми.

3319
22.10.2026

В інтерв’ю кореспонденту Фіртки народний депутат України п’ятьох скликань Тарас Стецьків висловив переконання в майбутньому розвалі Росії.

527
19.10.2026

Відомий британський журналіст Метью Сайєд (Matthew Syed) у своїй колонці в The Times, не виправдовуючи Дональда Трампа, аналізує, на його думку, лицемірну поведінку Європи щодо України.

872
15.10.2026

Російський авіаційний ракетний комплекс Х-47М2 «Кинджал» (ракета 9-С-7760) – це гіперзвукова аеробалістична ракета, яка здатна нести ядерний заряд.

732
13.10.2026

Після українських ударів по трьох дата-центрах російської компанії «Яндекс» у соцмережах стало менше провокацій, ненависті та ворожнечі, заявив президент України Володимир Зеленський.

1179