Перший раз у перший клас: відомі прикарпатці діляться шкільними спогадами

1 вересня – День знань – для школярів особливе свято. Цьогоріч, воно не схоже на традиційне, адже пандемія коронавірусу та карантин внесли свої корективи.

Своїми спогадами про свято Першого дзвоника та смішними шкільними історіями з Фірткою поділилися відомі прикарпатці.

Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського національного музично-драматичного театру імені Івана Франка

У житті Ростислава Любомировича було два перші класи. Артист йшов у нульовий клас косівської школи №1.

«Батьки на той час жили у Чернівцях. Мене у школу вела бабуся Анна. Я страшно не хотів туди йти. Якщо більшість дітей хочуть ходити у школу, то для мене це було насилля. Я не ходив у дитячий садочок, виростав серед природи, котів, собак, свиней, корів, поруч були город, річка. І тут школа… Для мене це було обмеженням свободи. Дуже пам’ятаю, як вона мене розбудила, а я не хотів йти. То бабуся мене силою повела у школу.»

У школу народний артист йшов без вміння читати-писати, але шкільну програму вдалося наздогнати вже до кінця першого класу.

«Є діти, які йдуть у школу підготовлені, вони вміють писати-читати, а я не вмів нічого. Йшов, як круглий нуль. Спочатку в мене були погані оцінки, навіть двійки. Під кінець року я почав добре вчитися й у мене були майже одні п’ятірки.»

Зі шкільних років Ростислав Любомирович пригадує, що не любив медогляди.

«Соціалізація, все те, що відбувалося, коли дитину брали в рамки, мені не подобалося. Я не дозволяв, щоб у мене брали аналізи. Колись скельцем брали аналізи, напевно на глисти. Я собі думав, а якого милого вона мені має знімати штани. Коли приходила медсестра, то я її копав ногами і не дозволяв нічого робити. Найбільші приколи були пов’язані з тим, що мене важко було взяти у рамки.»

Батькам артист бажає не заганяти дітей у рамки оцінок, вчитися бути щасливими та вільними.

«Я не знаю, яка модель правильна. Мене, наприклад, ніколи не заставляли вчитися, я не боявся батьків і поганих оцінок. Я вважаю, що найголовніше - виховати особистість. Не варто гнатися за високими оцінками.»

Тетяна Терсенова-Заводовська, засновниця модельної школи, експерт з етикету

У свій перший клас Тетяна Герасимівна пішла у франківську школу №11.

«У школу було складно збиратися, бо напередодні ми повернулися з Кавказу. І в мене крім червоних черевичків нічого не було. Була красива форма, але ті червоні черевики… Я страшно плакала, бо я не хотіла в них йти у школу. Але вже в останній день, перед першим вересням, мені принесли сандалі. Гірко плакала, бо не хотіла йти у червоних черевиках — так запам’яталося перше вересня.»

Пригадала франківчанка і смішну ситуацію - як у школі дозволяла собі їсти те, що у дома було заборонено.

«У нас поруч був гастроном, на куті Лепкого-Незалежності, там продавалися бички. В мене дома не дозволяли таке їсти, ніхто цього не їв. Ми пішли накупили тих бичків і цілий урок їх їли. А потім нас намалювали з подружкою, як ми сидимо в залишках цих бичків - голови, хребти.»

А ще жінка вважає, що справжні друзі на все життя з’являються тільки у дитинстві та у шкільні роки.

«В мене є друг з першого класу. Ми дружимо по нинішній день. Причому, що я пізніше перейшла в іншу школу, це не заважає нам дружити до сьогодні. В нас був дуже дружній клас. Одна подружка зараз в Америці, але ми спілкуємося, переписуємося. Взагалі, проживши життя, я приходжу до висновку, що найщиріші, найсмішніші друзі ті, які з нами з самого дитинства. По життю стільки попутників, які вилітають з-за повороту, а друзі тільки з дитинства.»

За словами Тетяни Герасимівни, найкращі інвестиції у цьому житті – це діти.

«Якщо ми вкладемо у них зараз з дитинства, то ми отримаємо вже на схилі літ і по факту. Діти - це такий необроблений матеріал. Треба забути про те, що нема часу, втомлений, треба пересилити себе і займатися дітьми. Ми повинні зрозуміти, що школа вчить, а не виховує. Виховувати мають батьки. У нас виходить, недобрий результат тому, що ми все перекладаємо на школу. Вчитель не може навчити дитину того, що повинні батьки. Тому, я вважаю, що батьки повинні бути єдиним цілим з педагогом.»

Галина Баранкевич, акторка, заслужена артистка України

Навчалась акторка у школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.

«Я йшла у перший клас, коли Україна здобула свою незалежність. Проте, на нашому святі був ще відголос союзу. Я пам’ятаю цей момент. Здається, була з мамою і старшою сестрою. Таких особливих урочистостей як зараз не було. А ще можу сказати, що я до кінця не розуміла, що це за день. Він, зрозуміло, був святковим, але не настільки як зараз. Але все ж, мабуть, мені пощастило відсвяткувати краще ніж цьогорічним першачкам.»

Коли акторка йшла у перший клас, то вже вміла рахувати і читати. Тато вважав, що дитина у першому класі це має вміти.

«Я не була у садочку і не до кінця розуміла, що таке школа. У той період, коли я народилася, батьки активно працювали, це були важкі 90-ті. Вони не мали багато часу, щоб хвилюватися за психологічний стан дитини. Вони давали нам все те, що могли. Я їм за це вдячна. Тато в той момент вчив мене читати, бо він вважав, що так треба. Він не думав про те, що, можливо, мені це не цікаво. Проте, читання давалося мені легко, але з математикою в мене було дуже погано. І коли я могла у хвилину читати більше норми, то математику мала наздоганяти. Математика і точні науки, то не моя фішка, я з ними не дружу.»

На перше вересня артистка завжди запізнювалася. Тому не бачила свята ніколи від початку і до кінця. Тому, каже, має трохи дивні спогади.

«Був момент, коли я зрозуміла, що я тут надовго і треба змиритися. Бо дитинство проходило у бабусі. Вона мене виховувала. Все було дуже по-дитячому, насичено, з іграми та іншими дітьми. І я не знала, що таке стабільність і дисципліна: що треба зранку вставати, що є обід за розкладом. От власне перший клас я, мабуть, призвичаювалась. Я не розуміла, чому це не закінчується. Я не була готова до того, що це надовго.»

Вчилась акторка у дружньому та харизматичному класі. Зі своїми однокласниками тримає зв’язок і після школи, і кожного року організовують зустріч випускників.

«Нас пов’язувало те, що ми були дуже нечемні. Вчителька молодших класів завжди отримувала догани. Ми були некеровані і гіперактивні, мали особливу дружність у класі. Наші хлопці одного разу зробили мінівибух. Їм було цікаво, що трапиться, якщо все ж запхати два дроти у розетку. Ну от трапився мінівибух. Добре, що лише міні і ніхто не постраждав. Але школа була на межі евакуації, наробили трохи шуму. Цікаві ми були.»

В цей день Галя бажає батькам гарного настрою, попри ситуацію, яка є зараз у країні.

«Також бажаю, щоб діти не розчаровували своїх батьків і навпаки. Важливо, щоб дитина свої знання вміла впровадити у життя і знайти себе. Батькам варто прислуховуватися до дітей і розвивали їхні таланти. Головне, щоб дитина реалізовувала свої амбіції. Треба забивати дітям час. Вже з першого класу діти мають бути зайняті. Це треба вирішувати батькам спільно з дітьми. Тоді дитина звикне, що життя - це праця. Діти мають рухатися, вчитися і бути зайнятими.»

Любов Загоровська, письменниця

В 1-клас письменниця пішла в ЗОШ №11, провчилася там до 5-го класу, а уже в 6-й, у зв’язку з переїздом, перейшла до ЗОШ №19.

«Як таких, спогадів про свято Першого дзвоника, дуже мало. Звісно, до школи дуже хотілося. Була класична лінійка, промова директора, тощо. Ну і знайомство з першою вчителькою.»

І приготування до свята, каже Люба, були як і у всіх учнів того часу.

«Купили форму, вона була трохи завеликою, тому мама підшивала її знизу. На голові мені пов’язали два величезні банти, кумедно так виглядала в той день. Мала портфель здається, із зображенням Чебурашки. Це тепер діти готуються до 1 вересня, ходять на якісь репетиції. А колись нічого особливо,  ні про що не попереджали.»

Під час свята першого дзвоника Люби, директор оголосив, що от, саме зараз прозвучить перший дзвоник. Наперед вийшов височезний старшокласник, підійшов до класу і вхопив на руки найменшу за зростом дівчинку. Вона перелякалася і розплакалася. Так він і ніс її на руках, всю в сльозах і калатав її рукою із дзвоником.

«В той час діти починали навчання з 7-річного віку, а ми були чи не першими шестирічками в місті. Тому для нас виділили два класи. У першому стояли парти і було навчання, а в другому – ліжка і в обід ми лягали спати.»

Уже дорослою, під час університетської практики, Люба опинилася в 11-й школі в ролі вчительки.

«Розповідала учням, що от, в цьому класі діти колись спали. Не повірили, дуже їм дивно було, що в школі може бути перерва на сон.»

А ще, пригадує Люба, учні обов’язково мали носити з собою в школи чашки й під час однієї з перерв їм давали молоко.

«Я молоко ніколи не любила і це було просто жахіття – випити його. Але в нашому класі вчився хлопчик Василько і я просила його випити крім свого, і моє молоко. Так він мене рятував.»

Володимир Пиндус, богатир, Найсильніша людина Прикарпаття

Свій перший навчальний рік спортсмен розпочав у школі №17. Зізнається, що було дуже страшно йти у школу.

«Йти у школу на Перше вересня мені було страшно. Я пам’ятаю перший клас – нікого не знав, для мене це була паніка і невідомість. В основному саме такі спогади мене переповнюють після мого Першого дзвоника.»

А от власне підготовки до школи богатир пригадати не може, бо надзвичайно боявся всього нового.

«Як готувався до школи, я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як мене бабця завела у клас. То були нові діти, я не знав, де сісти і чого саме там за парту сідати, а не десь інше. В мене постійно було бажання сісти за останню парту, щоб ніхто мене не бачив і не звертав на мене уваги. Спочатку сидів таки за останньою, а потім за другою.»

Пригадує богатир і свою першу вчительку. Спогади про неї дуже позитивні та теплі.

«Вона вміла гарно знайти підхід до кожного з нас. В дітей не було проблем з навчанням. Ми її дуже любили. Були періоди, коли вона захворіла, то ми всім класом ходили її провідувати додому. Клас був дуже дружній.»

Батькам школярів богатир побажав терпіння. А ще закликає прищеплювати дітям любов до спорту.

«Бажаю батькам терпіння. А по-друге, тільки в крайніх випадках дозволяйте вашій дитині не ходити на фізкультуру. Ви повинні змиритися з тим, що фізкультура - це база для подальшого розвитку дитини. Якщо дитині закласти здоровий спосіб життя, то вона буде здоровіша, активніша і фізично розвинена. Телефон, ноутбук здоров’я не подарує.»


01.09.2020 Люся Грибик 17845
Коментарі ()

07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

475
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2069
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

4916
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

3815
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

4921
18.03.2026
Тетяна Ткаченко

Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному місті Мирноград, що на Донеччині. Сьогодні дівчина проживає в Івано-Франківську та активно допомагає війську.  

3077

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

303

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

419

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1228

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

4068
02.04.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

5915
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6558
22.03.2026

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

3557
04.04.2026

У неділю, п'ятого квітня, у храмах Івано-Франківська освячуватимуть вербові галузки.  

1726
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1387
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

8258
24.03.2026

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

3055
03.04.2026

Уже цих вихідних, 4–5 квітня, Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представить прем’єру вистави «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко.

762
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

165
03.04.2026

Не лише Україну «здав» Росії Байден, як про це ширилися чутки в політичних залаштунках, на зустрічі з Путіним в Женеві влітку 2021 року, а й загалом НАТО готувало здачу Росії, окрім України, ще й під «сіру зону» країни Балтії, Польщу та інші постсоціалістичні країни сходу Європи!

1262
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

917
23.03.2026

Минулої неділі в німецькій Баварії пройшов другий тур муніципальних виборів, на яких обирали мерів міст та громад.

1641