Для багатьох іванофранківців словосполучення «біля танку» ще не так давно було чітким орієнтиром для призначення зустрічі чи визначення місця перебування.
З кінця 1970-х років радянський танк Т-34 стояв на теперішній Європейській площі (у той час площа Героїв Сталінграду), повернутий дулом у бік гір, де в роки Другої світової війни тримали відчайдушну оборону, прикриваючи відступ своїх, підрозділи 1-ї угорської армії.
Тепер уже мало хто пам’ятає, що спершу цей пам’ятник з’явився на іншій околиці міста.
У 1965 році в Радянському Союзі гучно відзначали двадцяту річницю перемоги у так званій Великій Вітчизняній війні. Зафіксувати ювілейну дату в Івано-Франківську вирішили встановленням монумента, який би уособлював могутню та непереможну радянську армію.
Зважаючи на те, що під час наступну радянських військ першими у Станіслав увірвалися танкісти, поставити на п’єдестал вирішили легендарний танк Т-34. Бойова машина мала бортовий номер «100» і сім зірочок на дулі, які мали означати кількість знищених ворожих танків – і одне, і друге було звичайним радянським блефом.
До Дня перемоги, 9 травня, який того року в СРСР вперше був оголошений святковим та вихідним днем, реалізувати цю ідею не вдалося. Лише наприкінці року, аж у листопаді для нового пам’ятника вибрали місце на виїзді з міста, у несформованому ще мікрорайоні Пасічна – на кільці, де розходяться дороги на Калуш та Рогатин.
З нагоди урочистого відкриття пам’ятника на околиці міста зібрали мітинг. Традиційні для таких заходів промови виголошували перший секретар міському партії М.Голубков, учасник визволення Станіслава командир артилерійської батареї М. Гонтарєв і представниця громадськості, студентка педінституту, спортсменка, активістка і комсомолка Ніна Мартинюк. Перерізати стрічку довірили герою Радянського Союзу Лонгвину Ляхову та радянському меру (голові виконкому міської ради депутатів трудящих) Євгену Бабенку.
Згодом виявилося, що місце розташування цього пам’ятника не зовсім вдале. Проводити урочисті заходи на місці жвавої автомобільної розв’язки було доволі незручно. Окрім того, танк був повернутий дулом на схід – в напрямку, в якому відступали радянські війська на початку війни. Зрештою, пам’ятник перенесли ближче до центральної частини міста, а його постамент підірвали (кажуть, від вибуху аж потріскали шиби у довколишніх будинках).
На новому місці танк простояв півтора десятка років. На початку 1990-х років символ радянської окупації відправився на брухт. Тепер на його місці – меморіальний комплекс та пам’ятник Степанові Бандері, який дивиться у тому ж напрямку, куди було повернуте дуло легендарного Т-34 – в гори, де, крім угорських вояків, ще довго чинили спротив радянським військам партизанські загони УПА.
Богдан СКАВРОН, КУРС
