«Про що би вам не говорили політики,
мова все-рівно йде про гроші»
(Нардна мудрість)
Старий жарт: «Вчені схрестили кота з кроликом. Виведені таким чином котокролики теж ганяють за мишами, але з іншою метою». Жарт теперішній, свіжий: «Опозиційні прикарпатські політики схрестили партійні апарати своїх партій з фінансовими можливостями регіональних чиновників і бізнесменів. Гібридні тренди теж змагаються за владу, але вже зовсім з іншою метою». Відповідно, пересічний виборець бачить ніби боротьбу опозиції за мажоритарні округи і голоси електорату, а насправді елементарний продаж політичних трендів тим, хто готовий за цей товар платити.
Головною особливістю метафізики прикарпатського політичного поля є та, що нібито очевидна віддаленість партії влади від симпатій виборців, які зазвичай конвертуються в відсотки соціологічних опитувань та голосів виборців, компенсується нелінійністю прикарпатського політичного простору. Те, що зовні виглядає страшенно далеким, в місцевих умовах викривленого політичного макрокосму отримує лінії зв’язків та впливів через невидимі непосвяченим додаткові паралельні виміри.
На Прикарпатті склалась парадоксальна ситуація: головним потенційним покупцем опозиційних трендів виступає владна сила. Тобто, Партія регіонів.
Партія, яка не має в регіоні ані політичної харизми, ані чисельного електорату, робить ставку на дві безпрограшні фішки.
Перша з них – голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, друга – відсутність реальних грошей у опонентів. І це при тому, що:
1. Всьому прикарпатському політикуму (незалежно від кольору прапора) кортить «покращити своє матеріальне становище» "вже сьогодні";
2. Весь прикарпатський політикум (незалежно від кольору прапора) хоче мати «дружні стосунки з Михайлом Васильовичем».
3. Весь прикарпатський політикум (незалежно від кольору прапора) хоче красиво і «порядно виглядати в очах виборців». Тобто, не виглядати зрадником, хрунем:), непатріотом, політичною проституткою.
Вирішити одночасно всі три завдання доволі складно.
Проте політики з ПР в принципі готові (просто змушені) пожертвувати пунктом №3 заради успішного виконання перших двох. Їм нема чого втрачати, окрім своїх… бізнесів і посад. Вони прагматики і знають, що в Галичині реальні гроші більш-менш легко конвертуються в репутацію, а от репутацію досить важко конвертувати в реальні гроші. Їм, щоправда, вже трохи лячно від міжнародної ізоляції правлячого в Україні режиму, але вони сподіваються, що майбутня друга хвиля світової кризи відволіче увагу Заходу від проблем України і «все буде добре». Вони готові героїчно протистояти новій імперії Путіна до того часу, коли їм запропонують пристойні умови капітуляції (твердо пообіцяють не пустити з торбами світом). Вони не вірять в нову українську революцію, навіть не тому, що добре інформовані, а швидше тому, що вперто не хочуть в неї вірити.
Підсумок: чим далі в ліс, тим товщі оптимісти.
Особисте спілкування з прикарпатськими «регіоналами» викликає парадоксальне відчуття. З одного боку вони виглядають дуже впевнено, маніфестують твердість та монолітність лав. З іншого боку, вони нервово намагаються переконати всіх оточуючих, що вони «правдиві галичани», «свої», і в разі чого помруть за неньку Україну. І цим натякають, що їхня приналежність до «донецького» тренду є лише такою собі хитрою «конструктивною позицією». Що, у випадку чого (зрозуміло, не допусти Боже!) вони обов’язково будуть «з народом». Електорат, як не дивно, приймає цю невибагливу гру. Як відомо за даними соцопитувань, пересічний прикарпатський виборець різко негативно налаштований проти ПР. Одночасно він готовий на певних мажоритарних округах підтримати персони тих «своїх» «конструктивних», які співають «Ще не вмерла Україна…», прикладаючи руку до кишені з партійним квитком Партії регіонів.
Ця політична двоїстість починається з голови ОДА. Всі його поважають. Всі визнають його реальною владою не лише за посадою, але й за авторитетом (таким собі обласним «Татом»). При тому, що всі знають, що він є членом керівного політичного органу демонізованої Партії регіонів. Один і той самий місцевий політик на мітингу може клясти «окупаційний режим», а одразу ж після мітингу особисто висловлювати щиру вдячність Михайлові Васильовичу за його «мудрі і далекоглядні» рішення.
Висновок: Галичина залишається Галичиною і, при правильному підході, нею можна успішно керувати в технократичному режимі «віддаленого доступу».
Відповідно, в жовтні влада має шанси провести «своїх» (якщо не членів ПР, то «співчуваючих») по одному або й двох мажоритарних округах. Це при тому, що соціологи не дають Партії регіонів більше ніж 4% електоральної підтримки на Прикарпатті.
В Коломиї, де авторитет Вишиванюка є політичним джокером, прогнозують непогані шанси Гдичинському. В гірських районах кандидат від влади також має шанс. Скажімо, в Косівському районі влада вже тепер належить «регіоналам», а нардеп від ПР і обласний керівник партії Василь Чуднов має підтримку в рідному Космачі, та в низці сусідніх гуцульських сіл. А його можливе «самовисунення» в кандидати в депутати до Верховної Ради в «косівсько-космацькому» окрузі електорат Карпат може сприйняти як пояснення самим собі «свійськості» кандидата. Тим більше, що давно курсує інформація про те, що в проблемних виборчих округах Партія регіонів дозволить своїм кандидатам самовисуватися.
Але головний політичний ресурс ПР в тому, що влада контролює на Прикарпатті як окремих політиків з лав «опозиціонерів» і «нейтралів», так і цілі партійні тренди. Зараз навіть важко окреслити кордони цього контролю. В деяких випадках (як із партією «Відродження») контроль явний і безумовний, в інших він прихований (на рівні дорослої конспірації) й розрахований виключно на післявиборчу перспективу.
За даними та прогнозами політологів, переважаюча більшість місцевих політиків в той чи іншій спосіб вели, ведуть й далі вестимуть більш або менш таємні переговори з владою. В цих політиків є товар – особиста репутація, голоси виборців, вплив на електорат своєї «малої батьківщини». У ПР є не лише гроші але й «цікаві пропозиції» від яких політикам важко буде відмовитись. Отже, «політ-базар» діє. І діятиме аж до ночі з 28 на 29 жовтня. А в деяких округах ще довше.
Немає сумніву, що ПР збереже ключові владні позиції на Прикарпатті й після жовтня 2012 року (це ж бо вибори не Президента, а Верховної Ради). Більше того, є підстави вважати, що солідарний з владою великий бізнес розширить свою присутність в Івано-Франківській області. Виникає питання: а котрий саме із великих бізнесів? Ще півроку тому «знаючі люди» називали Фірташа і Клюєва. Тепер кажуть про Ахметова і Сім’ю. Як би там не було, а вже скоро місцевих політиків викликатимуть на кастинг «ДВБ – 2013». ДВБ – це «друзі владного бізнесу». ВО «Свобода», зрозуміло, проходить до фіналу без попереднього відбору.
Зробивши за два роки чимало помилок, ПР, здається, намацала ефективний формат своєї присутності на Прикарпатті. З одного боку, саме регіонали виступають тепер в якості «пасивного стабілізатора» хаотичного прикарпатського бізнес-поля, на якому всі воюють проти всіх, крадуть у партнерів і кидають навіть родичів.
З одного боку, підконтрольні владі правоохоронні структури з кожним місяцем підвищують темпи розгрібання тих кримінальних авгієвих стаєнь, до яких не брались вже роками. Одна за одною випаровуються фірми-привиди, подаються в кращі краї аферисти, порожніють офіси «рогів і копит». І хоча з іншого боку щодо роботи силових структур, серед керівників яких не залишилося (окрім очільника обласної ДПІ) жодного «правдивого галичанина», в місцевого люду виникає все стійкіша підозра, попри це важливим фактором залишається те, що в нас й досі потай мріють про «тверду руку». Байдуже чию, аби лише тверду. Ці мрії свого часу привели до влади однопартійців Тягнибока. Тепер частина виборців в них розчарована. Навіть, якщо ці люди знову проголосують за розчепірені у трійчатку пальці, їхній настрій докорінно змінився. Гасло «Бандера прийде – порядок наведе!» сприймається вже не з блиском в очах, а з кривуватою посмішкою, мовляв: «Ну-ну, подивимось…»
Хтось має заповнити нішу сподівань прихильників «твердої руки». ПР тут не те що б фаворит, але й не пасе задніх. Все залежатиме від кон’юктури. Ну й від перспектив Табачника на міністерській посаді. Що, врешті-решт, лише справа техніки.
Тої техніки, яка творить дива в руках "технократів".
Аналітична група «Фіртка-Магус»
Фото: ТСН
ДО ТЕМИ:
"Фіртка-Магус": ВО «Свобода» на Прикарпатті. Жовта карма «нішового» лідера
"Фіртка-Магус": УДАР на Прикарпатті. Боксер на футбольному полі
"Фіртка-Магус": "Фронт змін" на Прикарпатті. Мисливці за "нішами»"