Нещодавно до Івано-Франківська із концертною програмою завітав золотий голос України – Олександр Пономарьов. Олександр також побував й у студії ТРК «Вежа», де поділився думками стосовно розвитку сучасної української музики, розказав про роботу над новими композиціями, а також співак відверто розповів про те, що ж вплинуло на його тривалу відсутність на сцені.
– Нещодавно було презентовано новий відео кліп на пісню «Полонений», який за незначний час зібрав велику кількість переглядів та коментарів. Чи розраховували на таку реакцію?
– Я дуже добре знаю і розумію, як потрібно робити, щоб була мільйонна позначка за один день. Але мені водночас принципово було прослідкувати справжню реакцію людей. Подобається те, що цей кліп не став пересічним. Сподобалось, що основні хештеги, назву це так, чи меседжі, які були підписані під цим кліпом у соціальних мережах, – це мурахи по шкірі та сльози на очах. Ось це мені подобається, значить моя пісня змусила людей щось згадати, проаналізувати, про щось подумати, тобто дало певний поштовх. Я хотів би, щоб в українських піснях було щось таке, що завжди дає певний поштовх, а не просто була прохідна музика.
Інколи, музичні продюсери телеканалів, радіостанцій свідомо заганяють пісні під певний формат. Через це ми, на мій погляд, починаємо втрачати нашу українську самобутність. Але ж ця самобутність полягає не тільки в тому, щоб додати звучання народних інструментів в сучасний біт, як це роблять деякі відомі наші музиканти. Я це роблю кожен день, студія звукозапису працює і я знаю як це робиться, але ж не тільки в цьому є самобутність України. Дуже добре, коли ONUKA вставляє українські звуки у свій сучасний саунд, але треба не забувати про те, що Україна дуже багата, навіть порівнюючи із сусідніми країнами. Ми дуже багаті на вокальні таланти. Коли Костя Меладзе їздив із відбірковими турами до шоу по різних країнах: Молдавії, Росії, Казахстані, він сказав, що серед всіх цих країн, Україна має 80% неймовірних голосів, в той час коли в інших – 20%-40%. Ось це і є наша українська самобутність, яка має дивувати весь світ. І не треба копіювати західні зразки, робити їх гіршими, треба не забувати, що ми співоча нація.
Мені подобається, що після квотування радіостанцій з’явився прогрес. Я про це говорив ще 10 років тому. Закон існував вже давно, проте він був не правильно прописаний. Потрібно було зробити чітку ідентифікацію про те, що українська музика – це україномовна музика, і всі питання були б одразу зняті. І так 10 років мене не чули, а зараз нарешті почули. Хтось це критикує, як було раніше із українським дубляжем фільмів, поки не вийшли у прокат «Тачки», які зробили більші збори українською, аніж російською. Відтоді й припинили галасувати. Але ми зараз вийшли на кількісний показник. Я помітив, що мої колеги, котрі раніше співали російською, бо так ніби було модно, зараз вже почали шукати пісні українською. Це звісно позитив. Коли набереться велика кількість такого контенту і можна буде обрати кращих, – тоді і можна буде говорити про якість.
– Хто повинен відсіювати ось цю якісну музику?
– У нас – це музичні продюсери, телебачення та радіо.
– Не голос народу?
– Справа у тому, що, наприклад, якщо людина йде в оперний театр, людина, котра не прочитала лібрето цього спектаклю, нічого про нього не знає – виходячи з оперного скаже, що це дурня і опера – це взагалі не дуже. Це говорить про те, що опера не дуже, чи про щось інше?
То якщо до уваги брати такі пісні як: «Тает лёд», яку наші діти зараз слухають, ця пісня записана на одній ноті. Респект від мене продюсеру, оскільки маркетингова складова спрацювала на 100%. Він зрозумів, що потрібно, щоб кожна людина змогла це заспівати, навіть не маючи голосу. Зробив усе правильно. Але зараз ж 99,9% такої музики, і ця музика формує смак наших дітей. І потім, згаданий вами «голос народу» буде обирати таке ж, і ми деградуємо. Якраз і мій син слухає таку музику як «Тает лёт», що мене й дивує. Я не проти цієї музики, це нормальна музика, яка має бути присутня, але окрім неї має бути щось справжнє.
– Можливо до іншого потрібно дорости?
– Так немає що слухати, немає пропозицій. Або є, або її дуже мало, а треба хоча б 50/50. Якщо музика має свого слухача – вона має бути, але ж повинні з’являтись й інші проекти.
– Певний період часу ви не виступали з концертною програмою та не випускали нових пісень. Чому ж вас так довго не було?
– Мої друзі жартують, що у мене був підлітковий вік, така собі депресія. Але, насправді – ні, на мене так вплинула війна. Коли гинуть хлопці, друзі… Мій співкурсник Василь Сліпак загинув на війні, він став героєм України, уже зараз посмертно. Ми з ним вчилися у Львівській консерваторії чотири роки в одній групі, дружили та спілкувались… На мене дуже сильно це вплинуло. Мені було не до співу, не хотілося нічого писати. З цього стану мене вивило лише спілкування з друзями, які й зараз перебувають там. Вони запитували де я та чому не співаю… А мені було не до співу. Вони тоді й сказали, що навпаки потрібно їхати в тури, збирати наших хлопців, наших дружин, запрошувати їх на концерти, щоб вони приходили і відволікалися від цього всього. Саме це мене стимулювало поїхати минулого року в тур. Тоді я спілкувався з багатьма людьми. Це мене дуже надихнуло. Я за 20 хвилин написав пісню «Полонений». Відкрився мій внутнішній бар’єр, який дозволив написати щось. Це все завдяки цьому туру і спілкуванню з людьми.
– Пісню «Заспіваймо пісню за Україну» називають пророчою. Скільки в цьому правди?
– Ця пісня була написана ще у 2010-му році. А стала актуальною – через 4 роки. Журналісти казали, що я щось напророчив, але от такий у мене тоді був настрій.
– Чи готові ви у своїх наступних піснях експериментувати з іншими музичними жанрами?
– Звичайно! Я це страшенно люблю. Взагалі я «ракешнік» (рок), я не знаю, як у попсу мене занесло життя (сміється). Але навіть зараз, коли я експериментую з музикою, не завжди такі експерименти завершуються вдало. Слухачі не звикли сприймати мене в іншому стилі.
– Якою сьогодні є ваша концертна програма?
– Наше концертне шоу стало вже більш підкованим та європейським. Похвалюся, що ми вже повністю працюємо самостійно. Продюсерський центр працює з ранку – до ночі. Мені дуже приємно, що вони вже змогли вийти на більш потужний рівень.
– Чи можна сказати, що на українській музиці сьогодні можна добре заробляти?
– У мене шоу-бізнес завжди був дотаційний, оскільки заробляв я іншими способами. Коли мені пропонували співати російською, наприклад ще у 95-му році, Алла Борисівна запрошувала мене на «Різдвяні зустрічі», я відмовлявся, оскільки я міг дозволити собі тримати позицію і бути незалежним фінансово. Проте, я сказав, що якось заспіваю на їхніх російських концертах українською мовою. У 2007-му я виконав пісню «Я ніколи нікому тебе не віддам». Я веду до того, що робота окрім шоу-бізнесу допомагала мені тримати мою позицію. Я дуже дякую Богу за те, що він допоміг мені витримати цю позицію й допомагає тримати надалі.
– Що порадите музикантам-початківцям для подальшого розвитку?
– Робити якісну музику! Якісну не в значенні звуку, а у значенні музичності, щоб це було цікаво. Не копіювати нікого! Добавляйте чогось свого, щоб можна було ідентифікувати вас, як особистість! Думайте про те, що вас можуть послухати на Заході і ви можете стати обличчям країни для цієї людини в цей момент. Зробіть щось таке, щоб казали, що в Україні дуже гарні музиканти, гарні співаки, вони талановиті. Не робіть дешевих копій.
Ігор ХИМЕНЕЦЬ
Оксана ДУДІЙ
Сніжана САМАНЧУК
