Олег Криштопа: Як я перестав бути журналістом

 

Олег Криштопа

 

Мені було чотири чи п’ять років, коли я захворів на «жовтуху». Швидка відвезла мене в інфекційну, але там не було вільних місць. Лікарі все ж вирішили ізолювати мене від здорового суспільства, тож підселили в палату до дівчат. Старших. Семеро білосніжок прийняли у свою компанію гнома. Але за однієї умови. Кожного вечора я змушений був виходити на середину палати, ставати на табурет і розповідати їм на ніч казки. Щоб не було так страшно. Уже другого дня чужі казки скінчилися, тож довелося вигадувати власні історії. Від гепатиту мене вилікували, але в тій інфекційній лікарні я підчепив собі іншу хворобу. Психічну – потребу розповідати історії.

 

Уже в старших класах школи, записуючи все нові історії на прохання однокласниць, я вважав себе письменником. А от журналістику за фах собі не обирав. Не мав ані освіти, ні досвіду. Аж якось зовсім випадково й раптово почав працювати на івано-франківському радіо. У перший же робочий день мусив висвітлювати колегію обласної державної адміністрації. Зізнаюся, було страшно. Почував себе самозванцем – не мав навіть журналістського посвідчення. Попри це без проблем акредитувався, отримав грубу теку якихось документів і заліз якнайдалі вглиб залу. Пробував читати матеріали, але не зміг подужати жодної сторінки нудних канцеляризмів. Раптом сотні присутніх чиновників схопилися на ноги. До президії ішов Голова. Він недбало махнув рукою, і всі знов посідали. Сів і він. Налив собі в склянку боржомі, випив залпом, дістав жуйку й почав. Дав слово начальнику якогось департаменту, але вже за хвилину перервав і почав на нього гримати. Було видно, що Голова з бодуна, і похмілля його важке. Страждання відбивалося на обличчі, з чола стікав піт, пляшка Боржомі швидко спорожніла і хтось з обслуги завбачливо приніс іще одну. Очевидно, його страждання і викликаний цим поганий настрій бачили всі присутні. Кожен із промовців ішов до мікрофона, як на ешафот. Дісталося усім. Нарешті було ухвалено якесь доленосне та звісно незаконне рішення й екзекуція завершилася. Усі присутні відчули полегшення. Я чимдуж побіг через центр міста в редакцію, щоб віддихавшись, видати в ефір новину. Подумки складав текст. «Голова обласної адміністрації прийшов на колегію з бодуна», – мав починатися він, бо єдине, що я знав про журналістику – це те, що починати слід із головного. А головним, без сумніву, було саме це, ліс-кругляк чи що там було темою колегії – всього лише наслідок. Знав я і те, що почати так новину я не зможу. Буде задіяна якнайжорсткіша цензура, матеріал не портапить в ефір, а мій перший робочий день стане останнім. Потрібно було розповісти людям про очевидний факт якось інакше. Так я і зробив свій перший репортаж. Там було і про боржомі, і про піт із чола, і ремигання жуйкою, і про крик на підлеглих, врешті, навіть про ліс-кругляк. Ведуча не змогла спокійно прочитати текст в ефірі – розреготалася. Смішно було не всім. Шеф викликав на розмову і спокійно сказав: «Визначся – ти журналіст чи письменник?»

 

На колегію обладміністрації мене більше не відправляли. Слава Богу. Мені було цікавіше серед звичайних людей, ніж на відпуцованому паркеті кабінетів.

 

«Ти журналіст чи письменник?», знову і знову запитував мене шеф, хоча це щоразу була інша людина.

 

Журналістська освіта (якщо такою можна назвати курси Бібісі) лише поглибила розкол моєї ідентичності. Я довго вважав, що письменник – це вічно й високо, а журналіст – щоденно й низько. Примирення відбулося, мабуть, не в один момент. Спочатку в бібліотеці я сплутав Вулфів – Тома і Томаса. Хотів прочитати книжку письменника чергового «втраченого покоління», а отримав «нову журналістику». Потім було багато всього. Робіт, подорожей, друзів, жінок, небезпек, безпек, смертей, щастя, суму, революцій і навіть одна війна. Час і простір прискорилися. Всього цього було так багато і так інтенсивно, що потреба вигадувати історії зникла – лиш би встигати розповідати справжні. Письменник вигадує, тому я перестав бути письменником. А журналісти не розповідають історій – тому я перестав бути журналістом.

 

Журналістика взагалі викликає відразу. Так звані новини – це лише сіяння страху й ентропії. Хаос перемагає і без людини з мікрофоном. Журналіст давно втратив голову. Залишилася тільки рука, яка тримає цей самий мікрофон – керована політтехнологами – чомусь обов’язково з різноманітних пагорбів. Набір випадкових фактів (а справді фактів?), які вони повідомляють, сплющують світ до катаклізмів, убивств, спалахування «зірок» і словесних випорожнень політиків. Ретрансляція цього лайна викликає у читача (слухача, глядача) страх і огиду, наповнює їх серця шумом, збиває з дороги.

 

Світ значно об’ємніший і мінливіший, ніж показують його сучасні ЗМІ. Художній репортаж (нова журналістика, література факту чи як би це не називали) – звісно, не панацея. Він нікого не врятує від смерті, не зупинить воєн і природних катаклізмів. Хоча. Цей простий і складний водночас жанр чи то журналістики, чи літератури дає можливість почути інші голоси. Голоси вже померлих і ще ненароджених, минуле і майбутнє водночас. Ці тисячі нерозказаних раніше історій дають змогу подивитися на світ по-новому, допомагають зрозуміти його, через маленькі подробиці осягнути вселенські процеси. Водночас літературна складова додає репортажу емпатії. Замість страху і ненависті читач відчуває любов і співпереживання. Навіть політик, який у новинах не викликає нічого окрім відрази, на сторінках таких текстів оживає. У Голови бодун – його трохи шкода.

 

Іноді мене запитують про рецепти хорошого репортажу. Переважно я кажу, що їх нема, або точніше – у кожного вони свої. Утім універсальні речі таки існують. Найперше, це любов. Ніхто не перейматиметься вашими героями, якщо цього не зробите ви. По-друге, звісно, деталі. По-третє – сюжет, власне, історія. Як член журі конкурсу Самовидець, я читав репортаж про війну, в якому було безліч деталей. І нічого більше. Я бачив обличчя героїв, пару з рота, чув голоси, чітко уявляв автомобіль, на якому хтось кудись їхав, але крім цього не було більше нічого. Що ж, можливо, саме так і виглядає справжня війна. Позбавлена сенсу поїздка з точки А в точку Б. Утім, якщо з’єднати в одне три згадані компоненти, картинка раптом оживе. Історія дійде до того, кому її розповідають, і стане важливою. Вона рятуватиме адресата принаймні від страху. Як колись мої дитячі побрехеньки рятували сімох хворих білосніжок на лікарняних ліжках в інфекційній лікарні. Як, можливо, ця історія врятує когось від страху розповідати історії іншим.



litakcent.com


03.03.2017 2389 0
Коментарі (0)

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2214
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

871
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

923
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

920 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2791 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1475

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

386

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

656

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

343

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

1017
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2068
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1082
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

805
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

310
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14987
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7302
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

736
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

290
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

201
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

296
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

581
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1037