Теми, які наразі найбільше цікавлять польських журналістів та публіцистів: чим є путінська Росія, яку політику щодо Кремля має проводити Варшава?
Даний огляд польських ЗМІ підготував українсько-польський портал "Простір".
Уже традиційно найгарячіша полеміка на російсько-українську тематику розгортається на сторінках видань «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza». Мабуть, найбільш провокаційна стаття минулого тижня — це текст Єжи Гащинського у часописі «Rzeczpospolita» під назвою «Пакт Обама—Путін—Туск: українці нам не пробачать» . На думку автора, хоч західні країни не визнають анексію Криму та продовжують годувати українців демократичною риторикою, насправді лідери Росії та США за спиною в Києва домовилися про поділ зон впливу. І Україна, на жаль, буде у російській зоні — впевнений Гащинський. Ще донедавна Варшава відчайдушно боролася, аби так не сталося, але тепер відступає, прив’язана до матеріального комфорту, що його пропонує Стара Європа. Керівництво Польщі не погодилося на проведення спільних військових навчань з українцями, не опротестувало позицію Німеччини щодо невступу України до НАТО. До ганебного пакту між Бараком Обамою та Владіміром Путіним приєднався ще й Дональд Туск — впевнене видання «Rzeczpospolita».
Цьому авторові опонує видання «Gazeta Wyborcza». Колумніст Томаш Бєлецький переконує, що жодного пакту з Путіном не було: «Звісно, в Америці і Європі негласно погоджуються, що анексію Криму не вдасться відмінити в осяжному майбутньому. Проте, головною метою дипломатичної битви, тепер на чолі з Вашингтоном, є не повернути Крим Україні, але запобігти, щоб Путін зважився на подальші кроки. Але оскільки ніхто в США і ЄС не хоче війни, то переговори з Росією — не найгірша ідея. Проблема в тому, що Москва хоче розмовляти не з Києвом, але з американцями». Бєлецького хвилює питання: а що може зупинити Путіна? Проте відповідь на нього, принаймні з контексту статті, — що нічого. Санкції виглядають непереконливо. Стратегія США та ЄС зараз — надавати економічну допомогу Україні, аби остання порадила собі сама. Переговори з Росією триватимуть, а що ще можна зробити з Путіном — ані у Берліні, ані у Парижі, ані у Варшаві не знають.
Не залишати Україну — так Варшаву закликає публіцист видання «Rzeczpospolita» Боґуслав Хработа. Він критикує США та ЄС за підігравання Росії, «рахітські санкції», брак мілітарної підтримки українського уряду. Що в цій ситуації може зробити Польща? На думку коментатора, не так мало. У першу чергу — допомагати Україні реформувати економіку, державну адміністрацію, місцеве самоврядування, систему судочинства. Це і є тест для Польщі як для союзника демократичної України.
Оцінку дій Росії на шпальтах видання «Gazeta Wyborcza» пропонує екс-міністр оборони Польщі Януш Онишкевич. «Доктрина Путіна» — це нова позиція Кремля у міжнародних відносинах, котра полягає у свідомому порушенні міжнародного права, за умови, що за порушником ніхто особливо ганятися не буде. Інакше кажучи, — пише Онишкевич, — Росію тепер можна зарахувати до категорії «бандитських держав», і, на жаль, цей бандит живе по сусідству з Польщею. Тому, застерігає екс-міністр, мрію про Європу як континент комфорту та безпеки доведеться відкласти на невизначений час.
Також у польській пресі широко обговорюється тема року Польщі у Росії та року Росії у Польщі. З подачі правої партії «Право і справедливість» все більше публіцистів ставить собі запитання: чи в такій суспільно-політичній ситуації можна і варто відмежувати культуру від інших сфер життя, чи все ж провести польські промоційні заходи у Москві? І чи будь-яка співпраця з росіянами на цьому етапі буде вважатися схваленням імперської політики Кремля? Досить гострий текст на цю тему написав Юрій Фельштинський для видання «Gazeta Polska». Він назвав Путіна невідповідальною та малоосвіченою людиною, яка своєю хамською поведінкою викреслила Росію з європейської спільноти. Автор застерігає, що амбіції Путіна не вичерпуються Кримом, і чим далі, тим більше його поведінка нагадуватиме нового Гітлера. Але, як у випадку з нацистською Німеччиною, на путінську Росію теж чекає свій Нюрнберґ — тільки цього разу трибунал краще провести в Севастополі. Співпрацювати з такою Росією, навіть у царині культури, було б поразкою для інтересів польської держави.
А ось польський танцюрист та хореограф Міхал Піруґ, відкритий гей, котрий нещодавно видав свою автобіографію (завдання якої — заохотити поляків відважно говорити про те, ким вони є) вважає, що причина агресивної поведінки Путіна полягає у його прихованому гомосексуалізмі. Про це він розповів тижневику «Wprost». Травма дитинства, брак сприйняття себе таким, яким він є, — це штовхає російського президента на непродумані кроки. Піруґ також натякає, що чимало геїв є і серед польських політиків, тільки вони сильно приховують свою сексуальну орієнтацію. При чому, чим рішучіше хтось громить гомосексуалізм з сеймової трибуни — тим, насправді, має більший потяг до представників своєї статі — переконаний Піруґ.
Рафал Калюкін на шпальтах тижневика «Newsweek» розмірковує, як змінився образ українця у Польщі останнім часом. Чи це досі «кривавий бандерівець та дикий козак», чи «сусід, який мав за собою важке минуле, однак поряд з яким можна мешкати у спільному європейському домі?». Журналіст публікує короткий нарис становлення Українського національного руху у міжвоєнній Речі Посполитій та під час Другої світової війни. Здавалося б, вироблені тоді стереотипи пішли у минуле. Чи ні?..
А от найпопулярнішою темою польської блогосфери стали не Україна чи Росія, а відносини між статями. Відома акторка Кристина Янда звинуватила сучасних польських чоловіків у браку добрих манер, інфантильності та неповазі до жінок. До написання тексту Янду спровокував випадок у поїзді, коли якийсь чоловік, який їхав разом з нею у купе, відмовився покласти нагору її валізку. Далі акторка подала інші приклади: ніхто вже не поступається жінці місцем у транспорті, не допомагає нести важку торбу, та й узагалі — жодним чином не полегшує щоденні клопоти! Якщо більшість жінок з Яндою погодилася, мовляв, чоловіки сьогодні ні на що не годяться, — то т.зв. «сильна стать» почала тріумфально потирати руки, приговорюючи: це ж реалізація мрії феміністок, коли всі рівні у правах та обов’язках! Що спільного має допомога покласти валізку та боротьба за рівні зарплатні у корпораціях — про це блогери мовчать. Винні жінки. Валізки хай підіймають самі. Рівні зарплатні? Ну це, може, пізніше.
