Дорога в Карпати завжди живописно-чаклунська. Скільки б не їздив по ній, здається, ніби вперше бачиш, як гори повільно насуваються на тебе, і бачиться, що ще якась хвилина - і вони розчавлять тебе, як мошку. Ан ні, шлях робить різкий поворот, і ти далі рухаєшся між зелених пагорбів древніх Карпатських гір. Саме ці гори ще таять у собі чимало таємниць, таємниць, про які не знає навіть всюдисущий «Гугл-Мап», показуючи на екрані замість картинки невелику білу пляму. Про одну зних розповідь піде далі.
Об’єкт «С»
Якщо вам коли-небудь доведеться шукати в Івано-Франківську людини за поштовою адресою: вулиця Авіаційна, 16, то навіть і не починайте. Тому що такого будинку в старовинному Станіславі ніколи не було. Хоча адресу офіційно існує вже п’ятдесят років! І за ним криється ні багато ні мало, а ціле військове містечко з майже двохтисячним населенням.
База для зберігання ядерної зброї
Це одна з 13-ти центральних баз зберігання ядерних боєприпасів колишнього Радянського Союзу, так званий «Об’єкт« С».(Саме за такою номенклатурою вважалися подібні установи в надсекретних документах того часу). Знаходиться вона в 70 кілометрах від обласного центру в ущелині близько карпатського селища Делятин. За часів СРСР тут обслуговували ядерні боєголовки стратегічних, тактичних і міжконтинентальних ракет, які несуть чергування від Молдови та Закарпаття доЧорного моря. З розвалом Союзу частина залишилася, і профіль її роботи змінився докорінно.
Правда і міфи про «Делятинського таємницю»
Дорога до поселення
До самого військового містечка веде нічим не примітна вузька селищна дорога. Коли їдеш місцевими вибоїнами та ямами, то важко повірити, що вона веде до колишнього надсекретному і одному з найбільш фінансованому об’єкту нашої країни. Однак секретність вимагала, і генерали різних рангів, які приїжджали час від часу сюди, «струшували з себе паркетну пилюку», проїжджаючи машинами вздовж гуцульських хат. Від’їхавши майже чотири кілометри від центральної траси Івано-Франківськ-Яремче, несподівано за поворотом натрапляємо на КПП. Зроблений він начебто блок-пост. Поперек дороги два бетонні блоки, високі металеві ворота міцно замкнені колодкою. Строгий контроль документів, звірка з даними контролюючих органів. Хоча часи змінюються, але порядок все ж залишився. Незважаючи на те, що у військове містечко «Делятин» зараз їздить громадянська маршрутка, неодноразово заїжджають автомобілі, які обслуговують місцеві магазини і бари, потрапити на територію містечка можливо тільки за спецперепустками.
Дорога від КПП до житлового містечка – це ще шість кілометрів гірської траси. Зрідка по узбіччю можна побачити старі яблуневі сади, по формі яких можна вгадати, де стояли селянські хати. Свого часу тут було велике село Луг, яке за рішенням Сталіна було повністю переселено, а будинки знищені. Одна з найпоширеніших напівказок про створення бази розповідає про те, що ніби Лаврентій Берія навмання тицьнув пальцем в карту Карпатських гір і наказав створити там потужну базу.
Вулиця містечка
Повірити в це важко. Адже насправді дуже добре вибрано місце для розташування бази – в середині довгої карпатської ущелини, яка надійно прикривали гори. Однак частка правди в оповіданні про створення бази є, тому багатокілометрові тунелі в товщі гір пробиті працею багатьох тисяч ув’язнених тодішнього СРСР. Місцевих жителів до робіт не залучали, і вони навіть не здогадувалися, що робиться за колючим дротом, яким були обнесені всі гори навколо. Відповідно до створеної радянськими контррозвідниками легендою, всі, хто служив тут за часів Союзу, мав не що інше, як московську прописку. Діти вчилися у московській середній школі № 131, молодші ходили в московський дитячий сад. Місцеві магазини теж були на забезпеченні столиці. Тому тут навіть у найважчі часи можна було придбати і ікру, і дорогий одяг, і побутову техніку. Були в містечку і свій пологовий будинок, і своя лікарня. Однак потрапити сюди, втім, як і виїхати, можна було тільки в спецвагоні потяга із закритими вікнами, який ззовні нагадував звичайний плацкартний.
Фейковий постамент
Для маскування основного завдання частини її класифікували як авіаційно- винищувальну. На видному місці (яке добре можна побачити як з літака, так і з космосу) було встановлено постамент із корпусом винищувача МіГ-15, всі військовослужбовці носили тільки льотну форму. Вся символіка на клубі і інших будівлях містечка свідчила виключно про авіаційний напрямок служби. А на додачу, щоб було більш переконливо, якщо на якій-небудь з туристичних баз в Карпатах несподівано з’явиться іноземний шпигун, кілька разів на тиждень над військовим містечком пролітали справжні літаки, які опускалися майже до дахів і стрімко злітали над горами.
Оборонні споруди
У тих, хто відпочивав у Яремче або Ворохті, дійсно складалося враження, що літаки злітають з якогось невидимого гірського аеродрому. Що ж стосується оборони цього надсекретного об’єкта, то продумано все було до дрібниць. У скелях створили ряд підземних ходів, які об’єднували систему бункерів, дотів і дзотів. Гори навколо обтягнули мережею колючого дроту з цілою системою надсучасної сигналізації. Тому, хто наважився б штурмувати об’єкт, довелося б докласти великих зусиль, адже самі гори виступають тут надійним, природним захистом, служачи стінами цього своєрідного гірського форту. За різними розсекречених даними, на момент розпаду Союзу Україна мала другим (після Росії) за розміром арсеналом стратегічних і тактичних боєприпасів - 2345 одиниць. Майже всі вони час від часу проходили обслуговування саме тут, у Карпатах. Про те, скільки людей пройшло через службу в цьому містечку, точно невідомо, адже більшість документів, що стосуються життя і роботи «Московського району» України, до цих пір залишається таємницею.
Сучасність з обмеженим доступом
Наземні склади
Вся територія військового гарнізону умовно розділена на три великі частини: в одній проживають цивільні жителі, інша -військове містечко, а третя – це так звана технічна територія. Після розпаду Радянського Союзу і відмови України від ядерної зброї підземні сховища Делятина спорожніли. Однак стояти в небутті їм не судилося. За рішенням керівництва Міністерства оборони саме сюди було перебазовано більшість арсеналів із Західної України. Артилерійські і ракетні боєприпаси колись зберігалися неподалік від великих міст і представляли собою певну загрозу їх жителям, тепер вони надійно покриті товщею гір. За словами командира частини полковника Юрія Грицика, про надійність цих складів годі й говорити. Щорічно держава виділяє чималі кошти на підтримку живучості арсеналу. Кілька років тому в сховищах була встановлена ??сучасна система запобігання пожежі та контролю за вологістю і температурою. Територія як самої бази, так і технічних об’єктів знаходиться під суворою охороною, основу якої складають автоматизовані системи
Пушка в поселенні
стеження. Тому проникнути сюди непоміченим просто неможливо. І навіть всюдисущі хлопчаки, діти військовослужбовців, знають, що їх поле ігор і розваг обмежується лише межами громадянського містечка. Але якщо в порівнянні з радянськими мірками рівеньне секретної та відкритості значно покращився, то доступ до технічної території досі суворо регламентується. Потрапити в середину сховищ може тільки обмежена кількість людей. Окрема тема - наявність тут розваг. Деякі жителі містечка стверджують, що кращого відпочинку, ніж тут, в горах, можна незнайти: взимку - це лижі і ковзани, а влітку - рибалка, гриби або просто пікнік на затишній лісовій галявині. Однак деякі молоді люди нарікають, що робити тут нічого. Бо немає ні театру, ні навіть дискотеки. Ще недавно не було навіть телебачення. Але цю проблему тепер вирішили супутникові антени, багаті на фасадах всіх будинків.
Джерело topwar.ru
Трохи порившись в Гугл Мапс я знайшов цей об’єкт, як бачимо частину його видно, а саме ту, де зараз проживають цивільні, та ж частина де зберігаютсья боєприпаси є розмитою, напевне за запитом нашого Міністерства його прикрили.
