Євросоюз в Україні в особі однієї людини. Людини, яка називає себе "німецьким гуцулом".
Бьорн Штендель з Гамбурга 25 років тому оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах. І відтоді він намагається перетворити село Лючу на таку собі Баварію. Привчає людей до охайності, відновлює популяції тварин і власним коштом утримує місцеву футбольну команду і пожежну частину. Щоправда, поки Бьорну вдається не все, пише Фіртка з посиланням на Подробиці.
Гуцульщина. Розкішні краєвиди Карпат, знайомі кожному українцю. Та на схилі гори - в око впадає щось незвичне. Обійстя геть не схоже на тутешні хати. Лайф німець біля будинку прогулюється із німецькою вівчаркою. Цей чоловік, який прогулюється з німецькою вівчаркою, - Бйорн Штендель. Він тут господар. Німець за паспортом, гуцул у душі.
Майже 25 років Бйорн живе в Україні. Сам із Гамбурга. Там працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев'яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену.
Свій дім з Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.
Напевне, саме тоді Бйорн і став німецьким гуцулом.
"Я, як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул", - говорить Михайло Крим'юк, житель Яблунівської ОТГ.
Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Та от інфраструктура Прикарпаття - далека від німецької. Тут, у Лючі, навіть дороги не було!
Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом. І за це його від усієї душі... покарали!
Тож дорога в Лючі коштувала Бьорну сорок тисяч доларів і 50 гривень. Та німця навіть "подяка" у вигляді штрафу не зупинила. Він і далі облаштовує гуцульське село - за німецькими стандартами. У Німеччині є прислів'я: у кожному поважному містечку є церква, футбольна команда і добровільна пожежна частина. Якщо церкву Бйорну будувати було не потрібно, то футбольну команду він створив! А разом із нею і пожежну бригаду.
Містечко Луккау на сході Німеччини. Доволі типове для цих країв. Є там місцева пожежна частина. Оснащена технологічно, все коштом держави. А от за пожежників тут місцеві жителі! Зарплати вони не отримують, усе на добровільних засадах. Тут бути вогнеборцем – цікаво і почесно. У разі пожежі волонтери отримують повідомлення на такий собі пейджер і бігцем біжать у частину, хутко переодягаються і виїжджають на виклик. У Німеччині це настільки популярно, що більшість пожежників у країні саме добровольці! Таких близько мільйона.
Замолоду й сам Бйорн був членом добровільної пожежної дружини. Загасив із десяток пожеж. Тож мріяв створити таку саму бригаду і в Україні. Але не склалося. Люди йти у волонтери не захотіли. Ані в Карпатах, ані в столиці… Бо принцип “моя хата скраю” – поки що українцям ближчий.
“Наші українські люди не надто готові, поки у них нема пожежі, об’єднуватися і тратити на це свій час і сили”, – говорить Олена Штендель.
Та все ж Бйорну таки вдається об’єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєру на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.
“Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію тут в нього і фазанарій був, ми відновили популяцію фазана”, – говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.
Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе – щоб привабити сюди побільше туристів. А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто – переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави. Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують красу, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога – це насамперед – вигідно.
