На початку ХХ ст. англійці були носіями цивілізації та прогресу, але прогресивне людство співчувало бурам.
Наприкінці ХХ ст. бури та їхній спосіб життя стали об'єктом ненависті прогресивної преси, прогресивних урядів та міжнародних організацій. Виник широкий антибурський кінематограф, що оспівує чорношкірих язичників і людоїдів, варварство яких стримувалося апартеїдом, доки він не був знищений разом із бурською гідністю.
Чому менш ніж за сто років так докорінно змінилося сприйняття білого кольору білими людьми? Наприкінці сорокових років, з метою покарати німців та знищити дух німецького народу, союзники розгорнули в Німеччині кампанію денацифікації. Через систематичне приниження було здійснено національну перверсію: німців видресирували соромитися того в собі, чим раніше вони пишалися.
Нині вся Європа та Північна Америка піддають себе денацифікації, хоча не програли жодному ворогу, хіба що ворогу роду людського. Чим пояснити культурне та расове самогубство Європи? Багато що в сучасному світі неможливо пояснити політологічними та соціологічними категоріями, лише теологічними.
Ніцше заявив, що Бог помер. Сказати подібне за диявола він не наважився. Двадцяте століття забуло Бога і служило дияволу. Але ми, люди двадцять першого століття, навіть ті з нас, хто вірить у Бога, живемо так необережно, ніби диявола не існує. Замість боротися з ним, ми по-троцькістськи ігноруємо його. Схаменіться браття, непомічений ворог – найстрашніший!
Зрозуміти нинішній світ – це знайти в ньому схованку диявола. Коротка історія питання така: З перших хвилин свого існування Церква дратувала. Реакція світу на Церкву була двох родів – заперечення і редукція, спроба спростити Бога під власні потреби. Заперечення – це язичницьке несприйняття її претензій на виключність, а також обурення юдаїстів тим, що їх позбавили виключності. Редукція є життєрадісною (несторіанство, згодом іслам) та життєненависницькою (маніхейство).
Маніхейство виявилося найвдалішим винаходом сатани. Більшість тих, хто визначає нинішній світ, є свідомими чи латентними маніхеями.
Стара маніхейська "філософія" є не надто важливою. Головне в маніхействі – основний емоційний посил, домінуюче архетипічне маніхейське почуття – антимаскулінність.
Класова боротьба – тимчасовість. Расова війна – данність. Статева війна – конечність.
Маніхейство ґрунтується на ненависті до основних образів, символів і смислів християнського світу. Грецька мова Гомера не знала минулого часу. Маніхейство ненавидить теперішній. Заперечує повноту життя в Христі, в Церкві та в суспільстві, протистоїть Європі, лицарству.
Знаковою є ненависть сучасних маніхейських гомо-соціалістичних урядів до всього шляхетного, до символічно лицарського, наприклад, до білої зброї. Дійшли до того, що в арміях скасовують багнети, як символ мілітаризму.
В Х ст. маніхеї-богуміли прищепили болгарам ненависть до віри, вітчизни та зброї, й тим посприяли знищенню Першого Болгарського Царства – однієї з найсильніших держав тогочасного світу. З Балкан єресь проникла на Захід й у ХІІ-ХІІІ ст. опанувала Лангедок й багато міст Північної Італії. Ті землі стали ніби лабораторією, де сатана випробовував технології для майбутнього. Вивчаючи таку собі середньовічну Тулузу чи Турин, ми стикаємося з дивовижними відповідностями нашому часу.
Вже в ХІІ ст. ми зі здивуванням спостерігаємо у Провансі мультикультуралізм, буржуазію (явище й термін виникли саме тоді), проблеми з духовенством, демократію, літературність, чуттєвість, яка протиставлялася релігійному обов'язку, синкретизм (уявлення за те, що все рівноцінне, заперечення виключності Європи і Церкви), протестантизм (вальденсів). Обставини дуже подібні на "новий час".
Цікаво те, що всупереч поширеній думці, Церква ніколи не мала ідеологічної монополії. Навіть у часи еталонного "похмурого середньовіччя", наприкінці ХІІ ст. принаймні тисяча міст у Південній Франції та Північній Італії не були католицькими. Маніхеї-альбігойці та протестанти-вальденси виганяли звідти священників. Коли св. Домінік прибув до Тулузи (один з економічних центрів середньовічної Європи), він не знайшов там жодного католицького приходу.
Маніхейство, яке тоді розпоширилося в Лангедоці, дивовижно нагадувало сучасний європейський гомо-соціалізм. Видатний дослідник Ебрар зауважує, що в "істинному воскресінні" альбігойців душі не мають статевого розділення.Новомодні ґендерні доктрини заперечують статеву детермінованість уже за життя, не очікуючи воскресіння.
Легко помітити паралель між катарами та сучасними ідеологами, починаючи з просвітників-русоїстів: "Катари вважали, що істинна природа кожної душі – блага. Вони також, за думкою багатьох дослідників (Неллі Рене, Бренон Анн, Мішель Рокеберт), звільнили жінок від почуття провини "гріха Єви", ґрунтованого на біблійній мізогінії".
Катари, зовсім як нинішні психіатри, заперечували первородний гріх і свободу волі. Сучасна абсолютизація науки дуже подібна на маніхейський гнозис, таємне знання, яке протиставлялося вірі.
Катари, за навіюванням свого господаря – диявола, дуже рано додумалися до ідеї рівності незалежно від віросповідання, раси та способу життя. Кумедним є катарський "буддизм" – віра в реінкарнацію, заперечення вбивства тварин. Тут наочна паралель із сучасним занепаданням перед сходом і облизуванням далай-лами.
Навіть аскетизм катарської верхівки відповідає аскетизму ранніх соціалістів й декларованою скромністю єврочиновників. Його не варто плутати з християнською аскезою, яка має геть інші підвалини. Церква повнокровна. Серед її святих є відлюдники й веселі феодали. Вона освячує безліч форм радості, проте, врівноважує їх постом. Вона нормально-здорова, вона чергує сум і радість (час розкидати й час збирати). Маніхеї ненавиділи матерію, соціалісти не визнають душу. Проте, сповідують маніхейське протиставлення порочної капіталістичної дійсності майбутньому комуністичному царству.
Варто згадати соціалістичну антивізуальність, потворність і сатанізм сталінського партійного церемоніалу. Все це відповідає маніхейській стилістиці. Цікавими є деякі, майже достеменні відповідності в практиці давніх маніхеїв та тих маніхеїв, які керують нами.
Альбігойці, подібно до лібералів та більшовиків, використовували головні християнські свята – Великдень, Різдво, Трійцю – перекрутивши їхнє значення. У своїй критиці християнства нинішні атеїсти користуються прадавнім маніхейським арсеналом. За свідченням св. Августина, маніхеї вже в четвертому ст. ревізували Євангеліє, стверджували, що там є юдейські вставки й таке інше.
До речі, поклоніння реліквіям у християнстві є, зокрема, важливим антиманіхейським символом. Навіть і в кістках буває благодать – каже Церква, - навіть той, хто вічно прагне зла, призначений на благо.
Дяка Богові, Римські Папи та французькі королі ХІІІ століття не повторили помилки болгарських царів, вчасно розпізнали небезпеку й знищили альбігойців Лангедоку. Нажаль, їм не вдалося знищити диявола, тому маніхейство підспудно еволюціонувало й взяло реванш нині, коли послабла Церква. Воно спричинило потужний потяг Європи до самогубства.
Завданням українців в разі інтеграції до ЄС є не стільки посісти свою нішу в розподілі праці, скільки зайняти місце в новому Хрестовому Поході проти нових маніхеїв. Десь в авангарді.
