Так вважає Мирослава Третяк. Вона з 1989 року працює у школі №3 м. Івано-Франківськ на посаді техпрацівника. Життя склалося нелегко. Виховувала сама трьох дітей. Чоловік помер, коли їй було 27 років. Зараз у пані Мирослави вийшла непроста ситуація з житлом. Її просять звільнити приміщення, в якому мешкає багато літ. Жінка звернулася до мене з проханням інформаційної підтримки, позаяк не знає, як бути далі. Якщо хтось може помогти порадою чи дією, то ось її контактні телефони: 0961363855, 0507602129. Нижче подаю історію пані Мирослави. Яку вона сама й розповіла.
«Сім років я прожила в школі, бо додому було важко доїжджати (до села Рошнева) – 30 кілометрів. Я працювала на чотирьох посадах. Попередня директор ішла мені на поступки, знаючи мою ситуацію.
Це приміщення – житловий будинок. В ньому раніше проживало багато сімей, навіть директор школи. На даний час в мене є оригінал будинкової книги. Мені надали це житло дирекція школи і профспілковий комітет. Правда там нема комунікацій. Тільки газ був. БУВ. Бо мені півтора року тому управління освіти відключило газ.
Проживаю я в тому будиночку з 1996 року. Звідти женила дітей, в армію проводжала, вчила. Шість років тому син привів невістку, яка теж проживає з нами. І п’ятирічний онук.
В 2008 році, не знаю яким чином, міська рада оформила це приміщення як склад. До того часу (в мене є довідки з ОБТІ, підписані його начальником Онуфраком) це був житловий будинок. Вже десять років тривають суди.
В 2002 році я стала інвалідом в школі при виконанні ремонтних робіт – отримала важку травму голови. І ось десять років на групі, і десять років у судах, а ніякого результату нема. В Івано-Франківську суди програю, в Києві – скасовують, і так по колу. Зараз моя справа знаходиться у Вищому апеляційному суді України, а тут суд виніс рішення звільнити складське приміщення без надання іншого жила.
Я 24 роки пропрацювала в школі, і мені виходити на вулицю? Нема такого закону, щоб людину вигнали на вулицю».