Щоб почуватися в безпеці, влада може спробувати зруйнувати можливості для будь-якої людини самостійно заробляти гроші, розвивати справу, зростати професійно, робити кар’єру тощо – все тільки за посередництва правлячої групи.
Матеріал друкованого видання № 45 (210) від вчора «Український тиждень» Представники вітчизняного керівництва останнім часом немов поставили собі за мету довести, що «Європа – це щось одне, а Україна – зовсім інше».
Зневажливе коментування подій у ЄС: Янукович на засіданні уряду закликає шукати ринки там, «де зберігаються високі темпи зростання економіки». Адже «ми бачимо, як уповільнились темпи в Європі» – не те, що в Азії чи Тихоокеанському регіоні. Або на Кубі, де нещодавно побував гарант. Речники менших чинів намагаються кепкувати з європейської кризи, з різноголосся єврочиновників, із протестів та сутичок на соціальному чи етнічному ґрунті.
Паралельно відбуваються кроки до інтеграції в російський простір: на рублі переводять розрахунки за газ, звучать тези про наближення до Митного союзу.
Мас-медіа реплікують російські програми й фільми, залучають другорядних представників тамтешнього шоу-бізнесу, насаджуючи атмосферу «нью-совка» (. Тож складається стійке враження, що саме в цьому полягає бачення «ідеальної країни» нинішніми можновладцями – у відтворенні зручних для Банкової виявів «розвинутого соціалізму». Читайте також: Чорна скринька телебачення ЗАХІДНЕ – ЗНАЧИТЬ ЧУЖЕ Така система має забезпечити відтворення самої себе і збереження на посадах нинішніх урядовців нескінченно довго. Мета читається в численних висловлюваннях представників партії влади на різних рівнях. Регіонал Василь Кисельов, ще 2007-го коментуючи обшук на квартирі в екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, спростовував політичний характер цих дій оригінальним, проте щиросердим твердженням: це не може бути політикою, бо Луценко, коли втратив посаду, став «ніхто і прізвище його ніяк».
Статус, отже, для представників ПР (а Кисельов тоді був заступником керівника фракції) визначався лише належністю до правлячого ешелону. За такою логікою, позбавлених влади можна переслідувати, і вони… самі винні в переслідуваннях. Той-таки Кисельов нині стверджує: «Якби опозиція поводилася толерантно стосовно до цієї влади, то на щось, напевно, закрили б очі». До думки депутата пристає і голова фракції ПР Олександр Єфремов: мовляв, «людям набридло протистояння», і всі мають підтримувати керівництво або мовчати. А як ні – хай начуваються?
У межах такої системи дуже важливо показати людям, що спротив не просто неможливий чи небезпечний, а й безглуздий, бо влада краще знає, як вести справи. Утім, ця теза вельми сумнівна. Влада ефективно захищає лише власні інтереси – наприклад, витрати на охорону здоров’я для всіх громадян співставні з сумами, які виділяються на утримання держапарату (включно з вертольотами та предметами розкоші). Увага суспільства до останнього викликає роздратування посадовців. Той-таки Єфремов не розуміє, чому взагалі йдеться про гелікоптери Януковича: вони нібито «коштують копійки». Таке твердження не в’яжеться з повсякчасними закликами уряду до економії, але для можновладців це не проблема. Те, що стосується їхніх потреб, має бути поза обговоренням.
Розуміння влади як чогось сакрального, що вивищує її представників із-поміж простих смертних, – коріння багатьох курйозів і цілком серйозних проблем для регіоналів. Але можновладці намагаються переконати громадян, що «так само робиться скрізь» (твердження Ганни Герман, нібито «в усьому світі» для проїзду глави держави перекривають півміста, вже є хрестоматійним). На цьому тлі повноцінна інтеграція в Європу – тобто втілення на практиці цінностей відкритості, рівності перед законом, поваги до прав та власності інших – прямо суперечить інстинктам і звичкам нинішньої номенклатури.
Отож культивований останнім часом скепсис щодо Європи, який проривається практично в усіх публічних виступах можновладців, схоже, має прагматичне внутрішнє завдання: відбити в населення бажання шукати інші моделі, більш чутливі до прав людей.
