Навіщо потрібене Народне Об’єднання «Майдан» і зя яких умов воно можливе?

Що стало причиною?

Всі ми розуміємо, що Євромайдан, попри всі інспірації та домисли, є сплеском саме народного невдоволення.

Він не є інспірацією тих чи інших партій – ні опозиційних, ні провладних. Ні одна з них не могла і не може зібрати на свої мітинги більше кільканадцяти тисяч осіб. Навіть за гроші – стосується обох таборів. Ба, більше – на самому початку опозиційні партії пробували зібрати своє віче, але швидко капітулювали – зрозуміли, що джерело народного обурення б’є не на їхніх зібраннях – і це вияв їх політичного реалізму.

Місяць стояння на Євромайдані показав, що народ не збирається відступати. Не лише партії чи його лідери, а насамперед народ. Він вкотре мільйонами з’їжджається з цілої України.

Це заскакує представників режиму Януковича. Але так само це заскакує і лідерів опозиції – чи ширше – політичні партії. З цим народом треба щось робити. Якось це політичне протистояння потрібно розв’язувати. Як показав досвід – навіть мільйон мітингарів без проводу чи команди проблему не вирішують. І це чудово вловив Янукович. Тому змінив тактику. З розгону на видавлювання та висмикування лідерів.

Але з іншого боку – з боку політичного проводу - ми бачимо брак ідей. І нерозв’язаний конфлікт. І впертий народ…

На даний момент лідери політичних партій, а отже і самі партії, ще ні на що не відважилися. Хтось може це заперечувати. Ну що ж – їхня справа. Але і маленькій дитині після місяця стояння це очевидно, як білий день.

Пишу не для того, щоб якось з них покпити, а тому, що ця пауза вже стає непристойною.

А народ все стоїть. Затявся. І з ним потрібно щось робити – щось йому пропонувати. Військо, навіть якщо воно називається Запорізькою Січчю зразка 2013 року не може бути тільки в облозі – за барикадами Майдану Незалежності.

Позиційне ведення бойових дій показало свою неефективність ще під час першої світової війни. Друга світова війна вже була наступальною. Інакше воші, деморалізація і поразка.

Разом з тим все більш очевидним стає велетенський потенціал громадського та студентського рухів. Рухів позапартійних. І статистика майданарів свідчить саме про це – це люди, які самі з своєї вільної волі прийшли на Євромайдан. Це не мобілізований партіями партактив.

Хоча і ролі партій та людей партійних не варто недооцінювати. Вона також істотна. Хоча неспівмірна з силою народу. Партійців тисячі, громадських активістів десятки тисяч, людей мільйони.

Але чим далі стояв Євромайдан, тим більш очевидним ставало те, що, якщо так триватиме далі, то нереєстрове козацтво – громадські рухи – самоорганізуються. І реєстровому козацтву – політичним опозиційним партіям – прийдеться тільки прийняти це як факт. Наростало глухе невдоволення партійним проводом.

Громадські діячі дозрівали до абсолютно очевидної ідеї створення якнайширшого громадсько-політичного об’єднання. Підкреслюю громадсько-політичного, а не громадсько-партійного чи тим більш партійно-громадського.

Політика – це справа всіх громадян. Як от врегулювання величезного політичного протистояння чи визначення цивілізаційного вибору країни - євроінтеграції.

А партійна діяльність, це справа партії – частини суспільства – яка переслідує свої вузько партійні цілі – готує виграш на виборах, розподіляє чиновницькі посади після виборів і реалізує свої партійні програми.

Для врегулювання теперішньої політичної кризи зусиль опозиційних партій замало. Вони просто не дадуть собі раду з вкрай цинічним режимом, який укріпився в Україні при Януковичі.

Для врегулювання політичної кризи а також для того, щоб виграти вибори у 2015 році потрібно активізувати до політичного життя якнайширші верстви громадськості – від філателістів до філантропів. Не лише одних націоналістів. Тобто саме тих, хто стоїть на різних майданах по всій Україні. А також тих, хто ще не стоїть. Потрібно максимально розширити спектр учасників політичного життя.

Ні для кого не секрет політична пасивність Сході та Півдня. Так і звідти є представники, і їх чимало. Однак там громадсько-політична активність ще не стала масовою, як у Центрі та на Заході.

Причиною їхньої пасивності, окрім іншого, є ще й те, що ми занадто звужуємо спектр політичних завдань і політичних пропозицій. Деякі з цих пропозицій взагалі є для них неприйнятними.

Тому першим завданням моменту є дати можливість кожному взяти участь у політичному житті – і у першу чергу найбільш масовій організованій громадськості. Тобто власне громадянському суспільству.

Однак що ми отримали з проголошенням Народного Об’єднання «Майдан»?

Політичні партії і політичні лідери, здається, не зрозуміли, що вони можуть тільки взяти у ньому участь. Але не можуть його очолювати.

Якщо вони спробують перетворити Народне Обєднання «Майдан» у підпорядковану політичним партіям чи їх лідерам структуру, то що ми отримаємо? А ми отримаємо партійну «молодіжку» - недіючу звісно. Припартійні організації для жіноцтва, ветеранів і т.д. Тобто нічого з того не буде. Не відбудеться добровільного, підкреслюю – добровільного – об’єднання різних і дуже різних людей задля досягнення однієї мети. Не відбудеться синергії – посилення один одного з метою досягнення все тієї ж мети. І справді незалежні люди, і справді незалежні громадські організації просто відійдуть в сторону і далі робитимуть свою справу самостійно.

Тобто партіям все одно не вдасться «згнуздати» волелюбного громадського руху.

Проте, здається, що у партійних лідерів такі ілюзії є. Є велика підозра, що політичні лідери таки не втрималися, щоб не спробувати заскочити на його спину. Чомусь «ініціаторами» створення громадського (!!!!) руху Народного Об’єднання «Майдан» і у Києві, і от у Львові пробують стати лідери політичних партій різного рівня. Ба більше – хочуть в ньому домінувати.

Ну от прилинули до Львова депутати Верховної ради і одразу взялися засновувати та очолювати Народне Об’єднання «Майдан». Не знизу (бо ж «Народний»), а зверху…

Одна з чільних партійних діячок стверджує, що неначе якийсь на те «мандат» має. Від кого? Від нествореної організації? Чи від свого партійного боса. Вже й проектами статутів воздухи сотрясає. Але ж статут мають погодити не лише наверху – з ним мають погодитися і низи. Бо як не погодяться, то лишитесь коло розбитого корита. Як у тій байці про «бабенцію та розбите корито» – може треба прикоротити свої апетити? Ну і шукати попри все конструктивну. Навіть з опонентами.

Ще одна політична діячка договорилася до того, що громадський рух є проектом режиму. Ну, з убогими та юродивими, навіть якщо вони з «корочками», сперечатися не буду.

Але ж дорогі наші – це шлях у нікуди. Вже маємо Об’єднану опозицію – об’єднання політичних партій. Чудесно. То що тепер творимо Об’єднану опозицію 2? Об’єднану опозицію 2 в якій громадський і студентський рухи мають місце скраю – на кінці лави…

Чи може «шлях у нікуди» і є завданням… Далі думку не розвиватиму.

Є збита максима – як борозну розпочнеш, так вона і піде…

Звісно, що партійці і їхні лідери можуть і мають брати участь у цьому широкому народному фронті. Але ж дайте й іншим долучитися до спільної справи. Причому не як сиротам.

Хіба що поступила вказівка від тих самих партійних босів підпорядкувати ще не народжене Народне Об’єднання «Майдан» під свої вузько політичні інтереси – як от контроль за «канонічною» для даної партії територією. А території вже поділили… А тому Народне Об’єднання «Майдан» потрібно наситити своїми партійцями і членами припартійних громадських та студентських організацій. Це теж було. І все звелося до вузесенького партійного опозиційного табору, який не може навіть на рівних розмовляти з режимом Януковича.

Отож підсумовуючи: що нам потрібно – широкий загальнонаціональний фронт чи вузько партійний «мєждусобойчик»?

Якщо фронт – то посуньтеся панове професійні рятівники народу – власне для народу.

Він теж має право на боротьбу за самого себе.

Бо інакше залишитеся один на один з режимом.

Результат буде не важко передбачити.

І не потрібно «кидати» один одного. Потрібно знайти розумну пропорції загальної участі. І братися до праці.


26.12.2013 Тарас Возняк 2564 0
16.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1127
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

681
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1163
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2399 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3487
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2920 2

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

131

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

780

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

958
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

4929
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10306 2
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8786
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

554
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

771
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

1074
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

865
17.07.2026

Тарас Прохасько — письменник, інтелектуал та лауреат Шевченківської премії, один із провідних представників «Станіславського феномену».

2998 3
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1083
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1479
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1422
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1646