фото: REUTERS
Сьогоднішнє підписання угоди про створення ЄврАзЕс російські ЗМІ називають епохальним. Насправді ж воно мало що змінюєю.
Мабуть, останню геополітичну мрію Володимира Путіна нарешті здійснено – 29 травня в Астані лідерами трьох республік колишнього СРСР підписано угоду про Євро-Азійський Економічний Союз (ЄАЕС). Та чомусь політичний та діловий істеблішмент так званої Північної Євразії не виказує з цього приводу особливого піднесення. І, зрозуміло, чому.
Адже протягом трьох років перемовин, під час яких Москві довелося взяти на себе зобов’язання фактично утримувати Мінськ до 2025 року за рахунок власного ринку та бюджету, а також спробувати якось не відштовхнути Астану одіозною шовіністичною риторикою – угоду було геть вихолощено.
Отже, маємо справу із дев’ятистами сторінками порожніх бюрократичних реверансів, що констатують фактично наявний статус. Або навіть такий, що повертає ситуацію до 2010-2011 років, коли в аеропортах Росії та Казахстану з’явилися коридори "для громадян країн ТС ЄврАзЕС" – а потім раптом зникли. Це сталося через абсурдні обмеження на вивіз придбаних на території тієї чи іншої країни угоди фізичними особами товарів. Мабуть, зараз цей окремий коридор відновлять, щоби продемонструвати чужинцям усі принади приналежності до політико-економічної фікції імені терориста Дугіна – бо ж насправді все значуще сталося раніше.
А саме – зміна уряду в Казахстані на прокитайський, вдалий шантаж Москви Мінськом, параліч ОДКБ у Центральній Азії угодою про без’ядерну зону, а також капітуляція Кремля перед Китаєм – росіяни погодились на такі умови співпраці із Піднебесною в сфері енергетики, які виявилися чи не вдвічі гіршими за ті, що їх місяцем раніше вибив з Китаю Туркменістан.
Оцінки угоди білоруським та казахстанським керівництвом, що прозвучали у переддень та після "історичної події" мають водночас іронічний та вичерпний характер.
Зокрема, президент Лукашенко позбиткувався з путінських амбіцій такою скептичною риторикою: «Договір, який може бути нами підписаний, це якийсь компроміс. На жаль, це не той договір, на який ми розраховували, і не той, про який заявляли наші партнери спочатку, в першу чергу Росія», - заявив білоруський лідер під час наради в Мінську ще напередодні візиту в Астану.
За його словами, було запропоновано, щоб цей договір був підписаний без всяких обмежень, проте головне - доходи, в тому числі, нафтові мита - регулюватимуться, як раніше. А відтак, геть не зрозуміло що ж насправді якісно нового було підписано в Астані. Але попередній раунд двосторонніх переговорів був настільки вдалим, що дозволив уряду Білорусі відкласти болісні перетворення на невизначений термін.
У свою чергу, заступник голови МЗС Казахстану Самат Ордабаєв зазначив, що завдяки послідовній позиції казахстанської влади з договору були виключені такі питання, як загальне громадянство, зовнішня політика, міжпарламентське співробітництво, паспортно-візова сфера, спільна охорона кордонів і експортний контроль. За його словами, для політики є інші майданчики, такі як СНД і ОДКБ, а також двосторонні договори між країнами. Тому, знов-таки, жодних помітних новел, порівняно із МС ЄврАзЕС після цієї угоди не відбувається – а сама специфіка виключень вказує на те, що в якості військово-політичного гаранта та стратегічного інвестора Астана робить ставку на Пекін.
Які висновки можна зробити з подій 29 травня?
По-перше, Путін та його кремлівська зграя євразійських спонсорів тероризму мріяли затягнути в цю неорадянську фікцію Україну, а ще краще – разом із Молдовою. Адже з такими короткими європейськими кордонами (Фінляндія, ексклав навколо Кенігсгберга та кордони маленької Білорусі) – годі й чекати збільшення чи покращення якості товарообігу із домінуючим зовнішньоторговельним партнером Росії – ЄС.
Тим часом, режим санкцій обмежив діяльність російських корпорацій. Росію витискають під протекторат Китаю – але вона майже не виробляє готової продукції (тут у виграші Білорусь), і лише порівняно цікава як сировинний придаток для експорто-орієнтованої економіки Піднебесної. Крім того, регуляторна база ЄАС неминуче конфліктуватиме із умовами останньої угоди між Китаєм і Росією. Відтак, цей союз є мертвонародженим як з Заходу, так і Сходу.
По-друге, порівняний успіх Москви – це закріплення Білорусі та Казахстану у якості економічних васалів Росії. Адже тепер їхній шлях до СОТ закрито. Вступати до СОТ як ЄАС – це декада нових перемовин, а зрештою це може виявитися нереальним, оскільки Росія – вже член СОТ. Умови торгівлі РБ та РК із країнами-євроасоціатами, Україною, Грузією та Молдовою в умовах конкуренції регуляторних баз євроблоку та кримінально-совкового капіталізму погіршать зовнішні позиції країн ЄАС.
Нарешті, по-третє, навіть другорядні спроби провести нову індустріалізацію на власній технологічній та виробничій базі та посилити внутрішній ринок в ЄАС призведуть до зростання середнього класу, а відтак – політичної дестабілізації (російський досвід 2008-11 рр. свідчить на користь саме такого сценарію). Можливість імпорту технологій наразі перетворюється на дуже обмежену, через новий статус Росії – країни-вигнанця. А цей статус, згідно з позиціями США та ЄС не зміниться – до моменту реставрації української влади в АР Крим.
Тому перспективи рецесивного вже сьогодні ЄАС виглядають, щонайменш, похмуро.
