Василина Михайлівна Кочерган із села Стебні Верховинського району і сама власноруч приготовлені ліки зі змії на собі випробувала. Кілька років тому у неї на печінці виявили кісту.
І тоді жінка згадала, що пухлини не люблять отрути – так казали мама і тато, які ловили гадюк і робили з них настоянки.
Тож, як пише Вісник, вирішила вилікувати і себе… Але всяка інформація швидко розходиться, тож тепер її мобільний телефон не замовкає, навіть коли доїть корову.
Щоб вилікуватися, доставляли гадів аж із Азії
За професією пані Василина кухар. Навички точного дотримання рецептури знадобилися згодом і в народній медицині. Мама Анастасія та тато Михайло передали їй знання, як приготувати лікувальну настоянку зі змій, яких у Карпатах немало.
– У нашій родині здавна їх ловили, – розповідає жінка. – Правда, мама рано покинула цей світ, і шкода, що я не записала багатьох рецептів. Але деякі запам’ятала. Тож коли собі вилікувала кісту, поділилася радістю зі знайомими. І тут почалося… Сільське «радіо» швидко рознесло інформацію по району, області… Почали звертатися люди. А хіба можна комусь відмовити, якщо у світі стільки біди?
Сама Василина Михайлівна отруйних гадюк не ловить. Цим займаються її чоловік і син. Спеціальною палицею вони затискають голову змії між лещата і кидають плазуна у трилітрову банку. Вже вдома заливають гада горілкою. Він стає п’яненьким, неагресивним – і з нього вичавлюють у ту ж горілку отруту. Змію також залишають у банці. З одного такого плазуна можна виготовити три літра настоянки.
– Якось звернувся один чоловік, у якого була простата четвертого ступеня. Він вилікувався і каже, що журналістів покличе. А мені тої слави не треба. Адже якщо дощове літо – змій мало, ліків нема, то даремно і людей не потрібно обнадіювати. То нинішнє врожайне на плазунів, бо сонця багато, – каже жінка. – Журналісти, звісно, написали, зробив свою справу й Інтернет. І якось до мене звернулися аж із Франції. Попросили настоянки. А я кажу: «Не маю зараз змій». А вони запропонували привезти азіатських отруйних гадюк. І слова дотримали: передали їх аж сорок! Правда, я переживала, чи є там отрута… Але виготовила їм ліки, бо закордонна «продукція» була якісною.
Проти отруйного укусу – замовляння
– Але ж виловлювання змій – справа небезпечна?
– Так, дуже. Але я знаю від укусів замовляння. Якось давно мою корову вкусила гадюка – і я пішла до жінки, яка знала замовляння. Худобині полегшало, а селянка сказала: «Прийди наступного разу і запам’ятовуй, що я кажу, бо все треба не записувати, а відкласти у пам’яті». Там ще є примовляння до часнику. Після цих слів отрута ні на худобину, ні на людину не діє. Тож укусів не боюся.
Пацієнтами Василини Михайлівни є не тільки жителі України, а й Росії, Казахстану, Італії, Франції. Звертаються переважно з онкохворобами. Якось зателефонували з одного українського монастиря, згодом – хворі онкодиспансеру.
– Знаєте, я розмовляла з багатьма. Люди усвідомлюють, що хвороба дається не просто так, а через їхні гріхи чи навіть родинні – як випробування. Якось приїхав циганський барон і сказав: «Якби не хвороба, я б ніколи не прийшов до Бога…»
– Добре ліки з отрути змій пити й для профілактики, – продовжує пані Василина. – Крім них, я ще виготовляю настоянки з мухоморів та карпатських лікарських отруйних рослин. Кожному своєму клієнтові кажу, скільки чого пити, що лікування довготривале, треба суворо дотримуватися пропорцій, дієти, ліки не змішувати. Ні, дехто ложками намагається пити… І буває, що обпікає стравохід, страждає печінка. А до лікування треба підходити з терпінням. Інколи воно триває рік.
– А чи є у краї ще ловці змій?
– Була у Красноїллі жіночка, також Василина, яка займалася подібним, але вона померла.
– Мабуть, люди звертаються і з іншими проблемами?
– Так, буває, що телефонують і просять: відробіть, пороблено… Я зразу кажу, що вірю в Бога, співаю у православному церковному хорі і ворожінням не займаюся: «Ідіть до храму, там вас врятують від поробленого, а я лікую народними методами. Переважно онкохвороби».
– А від чого виникають ракові пухлини, як Ви думаєте?
– Це інфекція. Десь вдарився, виник запальний процес, а потім пухлина. Людина курить забагато, забилися бронхи – знову біда… Колись стільки проблем не було, бо люди їли натуральну їжу – квашену капусту, огірки, буряки, пили домашнє вино, мало вживали солодкого. Нині їдять «хімію» і ходять у «хімії» – знімаєш одяг, а він аж іскри сипле. Мабуть, треба більше задумуватися, як ми живемо, повертатися до дідівської їжі і не забувати про те, що залишили нам у спадок наші батьки.
Марія ДУБУК
