З початком сезону польових робіт майже по всій Україні почали масово гинути бджоли.
«Репортер» розпитав бджолярів Прикарпаття, як їхні господарства уживаються з аграріями, інформує Фіртка.
Голова Спілки пасічників Прикарпаття Іван Юсько розповідає, що наша область, у порівнянні з іншими, цьогоріч постраждала чи не найменше. Однак поодинокі збитки були. Аграрії не спинилися обробляти поля навіть після того, як бджолярі написали купу заяв до правоохоронців, адже довести, хто винен, – майже нереально. Найбільше, зі слів головного бджоляра області, нині на Франківщині постраждали Снятинський, Городенківський і Тлумацький райони.
Каже, така біда, як потруєні бджоли, його поки що обходила стороною. Припускає, що це пов’язано з тим, що свою пасіку поставив у гірському Делятині. Хоча, зізнається, хвилюється завжди, бо ні в чому не можна бути певним на всі сто. Надивившись горя у колег-бджолярів, пасічники стають більш згуртованими, готові їхати на інший кінець району чи навіть області, аби допомогти.
Пасіка Сергія Ракетчука у селі Попелів Тлумацького району налічує 350 сімей. Чоловік розповідає, що цьогоріч його бджіл потруїли вже вчетверте за останні 10 років. І навіть той факт, що пасіка зареєстрована офіційно, не дає гарантій на виплату компенсації. Реальні гроші за завдану шкоду чоловік бачив лише один раз – вісім тисяч із потрібних 50 тис грн.
«Жодна система оповіщення не спрацює, якщо сильна отрута, – пояснює він. – Навіть діти в навколишніх селах через те мають діарею, а що говорити про бджолу, вона все перша відчуває? Фермери на папері пишуть одні «труйки», а заливають в техніку зовсім інші, дешевші й токсичніші. Та навіть, якби повідомляли, то не мало б сенсу. Бо закривати бджолу на сонці у вулику – це те саме, що вдягнути собі пакет на голову і на шиї зав’язати шнур».
Але голова спілки пасічників Прикарпаття Іван Юсько підтримує ідею системи єдиного оповіщення «бджолярі-аграрії», хоч розуміє, що це зробити майже нереально.
«В Україні вже існує така безкоштовна платформа Grand Expert, та більшість і не думає там реєструватися, не те, що сповіщати, – зітхає пан Іван. – У нас у цьому плані повний розбрат. Агрохолдинги створюють свої ресурси, приміром «Контінентал Фармерз Груп» запрошували нас реєструватися на своєму ресурсі. Кожен собі щось вигадує. Але я наполягаю – має бути єдина система і байдуже, на якій платформі».
Сергій Ракетчук єдиний вихід у цій ситуації вбачає у перейманні іноземного досвіду. Каже, перевірив на собі, адже у 1991-1996 роках працював на пасіці у Канаді й там не мав жодних проблем.
«Вони захищають пасічників, бо саме бджоли запилюють усі ліси, квіти, пасічники мають дотації, – пригадує Сергій. – А якщо хтось із фермерів отруїв пасіку – ніколи в цій сфері більше не працюватиме. У нього забирають землю, техніку здають в банк під заставу. Там, коли цистерна має виїхати кропити поля, то збирається комісія, і хімікат заливають лише при них. Одразу пломбується бак, аби нічого не долили. У них теж є шкідники, але там усе роблять на совість і за законом».
Та всі пасічники, з якими говорив «Репортер», налаштовані досить радикально. Кажуть, якщо іншого впливу на аграріїв не буде – готові навіть палити поля, щоб достукатися.
