На перехресті українських сподівань

Характерною ознакою українських виборів західні спостерігачі вже давно визнали їхню непередбачуваність: “Ніколи наперед невідомо, хто переможе”.  Українці це сприйняли як комплімент про нашу демократичність і не зауважили прихованої іронії. Адже українці не готують перемогу свого кандидата, вони на неї сподіваються.

Одні надіються, що комедійний актор без політичного досвіду й інтелектуального запліччя знищить олігархічну систему. Інші – що олігарх, у котрого обсяг невиконаних обіцянок переважили тільки показники особистого збагачення впродовж першої каденції, у другій виведе країну з війни і бідності. І справа тут не в персоналіях кандидатів чи конкретних обставинах – просто українському народові притаманно, і то не від нині, сподіватись.

В Європі є народи, як-от північноєвропейські протестанти, котрі сильні завдяки своєму живому розумові, інші – переважно католицькі – завдяки своїй вірі. В українців ж особливий шлях – незнищенна схильність до пишання і сподівання. Коли ж пишатися нічим – а зараз саме такий час – то залишається тільки сподіватись. Навіть за безнадійних обставин. Це не нове. Ця схильність заразила навіть найкращих представників нашого народу, а її суть сформулювала Леся Українка:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Убрана в шати поезії ця доволі безглузда формулка стала своєрідною квінтесенцією української душі, системою вірувань українського народу. Шліфована впродовж кількох століть, переказувана від покоління до покоління здатність сподіватися в певних моментах історії навіть набирала в очах українців ознак чи то віри, чи то розуму. Але вона не здатна була їх замінити повністю. Бо сподівання народжується на перехресті віри і розуму. І на тому ж перехресті помирає. І нас нічого не навчив факт, що наші українські сподівання впродовж історії помирали одне за одним, але їхню загибель ми не вміли використати для перемоги. Тому вони тягнуться за нами шлейфом поразок.

На що ми сподівалися, приміром, коли з моменту здобуття незалежності пасивно спостерігали за розкраданням спільного майна та знищенням економіки; за ростом корупції і комерціалізацією політики; за скороченням боєздатної армії і збільшенням армії чиновників; за деградацією професійної і вищої освіти, розвалом системи охорони здоров’я, олігархізацією ЗМІ і т. ін.? І не лише спостерігали, а часто й брали у цьому участь. То звідки б мала взятись успішна держава і цивілізоване суспільство?

От і зараз українець сподівається. Але вже досить. Час зійти з перехрестя сподівань і піти однією з доріг – або розуму, або віри. Це принципово різні шляхи.

Ще кілька десятиліть тому Герман Гессе на основі досвіду і книжок поділив людей на два основні типи: розумних і побожних. “Людина розумна ні у що не вірить так сильно, як у людський розум…Людина розумна прагне влади…Вона є вихователем. Розумний є схильним недовіряти своїм інстинктам”, – писав Гессе у листі до Томаса Манна. А що ж українець? Якби насправді прагнув влади, то, здобувши її під час “революції гідності”, не віддав би негідним. Якби був вихователем, то не поводився б зі своїми співгромадянами,як наглядач у колонії. Якби вірив у розум і не довіряв своїм інстинктам, то вчився б щосили, а не списував з єесівських чи держдепівських шпаргалок.

“Віра і відчуття життя в людини побожної базуються на повазі, що виражається, зокрема, у двох головних рисах: сильному відчутті природи і віри в надрозумовий лад світу”, – пише Гессе. Це, здається, теж не про нас. Чи пасує це до українця, котрий, наприклад, безпощадно вирубує Карпати або розкопує поліські ліси в пошуках “сонячного каменю”? Чи це про “віруючих” з різних конфесій, що готові одні одних повбивати за церковне майно, захищаючи “благочестивих” батюшок на мерседесах?

Багато хто ще сподівається, що воно все само собою мине, “розсмокчеться” і не залишить по собі сліду. Це тому, що сподівання заміняє їм потребу читати-розуміти-думати. З часом наші сильні надії починають нам видаватися вірогідними прогнозами, реалістичними перспективами, аргументованою аналітикою тощо. Тож нічого дивного, що прогнози не збуваються, перспективи не відкриваються, а аналітика виявляється оманливою.

Тому з перехрестя сподівань все ж доведеться зійти. І якщо виберемо дорогу віри, то треба буде зрозуміти, що вірити потрібно в Бога, а не в те, що “Хтось прийде, порядок наведе”. Якщо ж дорогу розуму – сприйняти і вивчити механізми й правила, які діють у тому світі, який нам миліший і з яким ми хотіли б зблизитися. Якщо ми йдемо до Європи, то мусимо усвідомити, що “Європа знає ціну, але й має цінності”. А творення цінностей, зокрема й національних, є не наслідком сподівань, а результатом плекання розуму чи віри. А найкраще – їх обох.

Володимир Павлів, matrix-info.com


Коментарі (1)

Чернець 2019.04.09, 09:01

Суперово!!! Дуже гарна і мудра стаття. Побільше би таких, а то віримо в обіцянки-цяцянки, що олігарх у другому терміні  більше красти не буде і долатиме бідність,алейогоставленик-премєр вже узаконив новий стрибок тарифів у травні-жовтні, а ми все віримо і сподіваємось чуда. Віримо, що зелений кандидат без програми нам перетворить країну у рай. І паплюжимо Юлю, яка йшла до насіз конкретною Програмою дій. Вона бач бреше, а ці?!!! Знву нас поставили перед вибором: погане і ще гірше. Знову обиратимемо з лайн...

16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

225
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1518
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1337
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1165
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1188
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7280

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

287

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

470

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

705

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1746
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

97
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1194
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

677
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

101
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1350
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

940
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1493 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

192
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1154
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1433
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

905
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

3368 16