Є певна логіка в тому чому і як ми живемо все ж таки. Можемо зробити певну аналітику. Дуалізм світу був випочатково : видимий-невидимий, раціональний-ірраціональний, емоційний-рефлексійний; є аспект методу штучного й природнього - як й постприроднього, метаприроднього, проприроднього, антиприроднього, неприроднього, неоприроднього . Тобто кількісно приситнено в кожній тезі.
Можемо розглядати себе як механізм - ми всі проходимо однаковий алгоритм й біози становлення, рецесії, градацій, поклоніння, запаморочення, депресій, пошуків-втрат, контрактів й уній, плоських й глобальних психозів, неймовіриних спогадів й моделювань чогось новітнього - свого роду генерування. Але що ж є пріоритетом. Пріорітетом є погляд в самого себе. Знайшовши контакт до самого себе власне є тим сокровенним , до якого важко віднайти рецептури. Головне, нічого не боятись.
Хоча страх подеколи є цікавим захистом чи просто рефлексом - не знаю, але варто того позбутись в прямий спосіб. Є баланси, є речі необхідні й сторонні, є проміжні периферії й логос "твоєї правди", але проект стати Людиною - залишиться самим актуальним, коли ти вже впевнено розрізняєш добре-зле, аморфне чи модифіковане в ремісничий чи деміургічний спосіб. Залишиться прірва між розумінням, що геном є тим спектром , в котрому добротно призовали аспект нашого пере-бування. Хоча можна бути одночасно всюди, розуміючи, що увесь всесвіт в нас самих в деталях та зламах, в теплі й холоді, й ти є самим неосяжним надприроднім субстратом, який щосекундно формується, перероджується, модифікується, відновлюється й зношується в простій формулі часу і протяжності простору. Якщо час і простір є, якщо зрештою ми є, але все явить себе в самий невідповідний момент сходження епох й цивілізацій....
