У переддень Хрещення Руси-України та св. рівноапостольного князя Володимира Великого патріарх Московскій і всєя Русі Кіріл звершив богослужіння на Володимирській гірці в Києві і знову наголосив на необхідності єднання Росії, України та Білорусі. Це вже п’ятий візит патріарха Кіріла в Україну. І, що цікаво, з кожним разом його зустрічає все менше віруючих: біля пам’ятника св. Володимирові Великому цього разу молилося не більше 700 чоловік.
«Коли нас ще не було, все ваше вже було нашим», — лише так можна оцінити слова патріарха Кіріла на молебні: «Сьогодні наслєднікі тієї святої Русі живуть у різних державах, але наша сила — завжди в святій Русі. Це той духовний генетичний код, який ми всотуємо з молоком матері, та система духовних цінностей, яка об’єднує наслєдніков святої Русі». Зрозуміло, до «наслєдніков» зараховують лише вірних РПЦ та УПЦ МП і жодної згадки про УПЦ КП, УАПЦ чи, боронь Боже, УГКЦ! А всі храми та монастирі, що набудували діди-прадіди українців, — теж «ісконно русскіє». І вже зовсім несуттєвим є те, що, за даними соцопитувань, прихильників УПЦ МП в Києві — всього 19%. Поглянемо детальніше, на чому базується ця система цінностей РПЦ, так би мовити, теодіцея па-масковскі (Теодіцея — це сукупність релігійно-філософських доктрин, які виправдовують поєднання благісного управління Абсолютом Всесвіту і присутності зла у світі).
Хрест добре, а ядерна боєголовка — ще краще!
І це без перебільшення. Ось батюшка РПЦ Міхаїл (Васільєв), який перебуває в штаті російських військ стратегічного призначення, гордо заявив: «Сьогодні в частинах РВСН діють 16 наших храмів. Для наших священнослужителів уже стало доброю традицією освячення міжконтинентальних балістичних ракет перед їх запуском». В тому числі найпотужнішої ракети в світі — РС-20В «Воєвода», відомої також як «Сатана». Освячували ж не лише ракетні установки, а й винищувач-бомбардувальник СУ-34 та стратегічний бомбардувальник ТУ-95МС «Козєльск», атомні підводні човни і т. ін.
Як бачимо, — на тлі «ісконно правосланово» поєднання молитви і зброї ісламські фундаменталісти з їхнім джихадом виглядають аматорами-початківцями.
Тому, напевно, цілком слушно один з учасників форуму євангельських християн-баптистів зауважує: «Хіба не парадоксально те, що Церква бореться за життя людських ембріонів, осуджує аборти й евтаназію, але при цьому благословляє зброю, яка може забрати не десять, а мільйони людських життів?
Чи не абсурдом є зіставлення зброї, яку духовенство освячувало ще в XIX столітті, з ядерною боєголовкою? Невже молебень на честь ювілею ядерного збройного комплексу Росії — не нонсенс? Миротворницький запал РПЦ залишився десь у 70–80-х роках минулого століття».
А інший відвідувач підсумовує: «Я ставлюся до цього процесу, як втрати священиками РПЦ своєї причетності до Євангелія Ісуса Христа, який доручив своїй Церкві спасати грішників, лікувати душі людей та бути миротворцями. Господь не поручав своїй Церкві створювати армію та флот. Таким чином, РПЦ виконує роль політвідділу Російської держави».
Тютюн і алмази для диктатури РПЦ
Друга цінність не така страшна, однак не менш переконлива. Здається не випадковим те, що у містичному романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо комфортно почувається в цій святині серед близьких йому за духом людей. До одного з чільних «обитателів» лаври — митрополита Чорнобильського Павєла, який хотів приписати в українській монашій святині російського патріарха Кіріла, ми повернемося іншим разом. А сьогодні згадаємо про деякі бізнесові інтереси патріарха Кіріла, про які днями розповів згадуваний український прозаїк в інтерв’ю УНіАН: «Ще за Алексія II Кіріл був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюном. Про це писало багато російських видань. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіпп Моріс», які надходили в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія. У тютюновому бізнесі обертається й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти було спрямовано на відбудову напівзруйнованих храмів і монастирів. У відомстві патріарха Кіріла є завод, що випускає воду «Святой источник». Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «Артгемма» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазами.
Отож сьогодні Московська патріархія — потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюном, алкоголем, алмазами, нерухомістю, а також туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобєлєвскій», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кіріл, якому цих грошей, очевидно, хронічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації».
І це лише приказка, а казочка — далі...
За вєру... в Лєніна
А вершиною «теодіцеї па-масковскі» є поєднання непоєднуваного. В день, коли мав відбутися собор УПЦ МП, у київському міськкомі Компартії пройшло всеукраїнське зібрання «православної громадськості України», в якому взяло участь близько 100 жіночок похилого віку. Цікаво виглядали декорації заходу: на тлі великого портрета В. Лєніна з підписом «Наша цель — соціалізм» встановили ікону Богоматері й прапори з написами «За вєру, царя і отєчєство. Союз руссково народа». Що мало не викликало скандал. Коли віруючі розпочали своє зібрання з молитви «Царю небесний», під час співу до зали ввійшла старша жінка і як тільки поглянула на такі «образи», сильно обурилася: «То це ваш Цар Небесний? Що за святотатство!?» — викрикнула віруюча і зразу ж покинула зібрання. А решті жіночок активісти проросійських братств довго розповідали про концепцію «русского міра», за якої «только єдінство с Росієй і Білорусієй поможет сохраніть вєру». Ще, правда, лякали стареньких змінами в статуті УПЦ МП, які планував розглянути собор того ж дня, і пообіцяли не допустити її автокефалії від Російської Православної Церкви.
Незважаючи на різку, відверто промосковську опозицію окремих ієрархів, собор УПЦ МП затвердив усі рішення засідань архієрейських соборів і синоду, прийнятих з 1992 року. Це створило колізію, смисл якої в тому, що рішенням синоду від 14 червня до семи постійних архієреїв долучилося ще три: митрополит Донецький і Маріупольський іларіон (Шукало), намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павєл (Лебедь) та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Алєксандр (Драбинко). А це вже ледь не автокефалія.
Між прірвою і простягнутою рукою
Торік у квітні, якраз по святкуванні єднання народів Білорусі й Росії, брати-білоруси опублікували в часописі «Народная газета» матеріал доктора політичних наук Андрія Савельєва «Деградація Росії при Путіні відображена в цифрах». Наведемо кілька фактів із неї. Росія займає перше місце в світі за кількістю ув’язнених — один мільйон осіб, чотири мільйони росіян — безпритульні, три мільйони — жебракують, три мільйони — вуличних повій, один мільйон — наркоманів. За рік стається понад 80 тисяч убивств. Ще 100 тисяч люду гине від наркотичного передозування. У Росії за рік випивають 14 літрів умовного спирту на душу населення (за іншими даними — 18). Вважається, що з вісьми літрів починається фізична деградація нації.
Та за такої ситуації патріарх Кіріл разом з ієрархами та усім кліром РПЦ має непочатий край роботи в самій Росії на найближчі 50 років! Чи, може, він має намір поділитися з Україною вище зазначеними проблемами Росії?
А тим часом ієрархи Священного синоду УПЦ КП 27 липня, якраз на час перебування Кіріла в Україні, вкотре звернулися до УПЦ МП із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою подолання церковного поділу і «бажанням церковної єдності в Україні». «Ми щирі у намірі відновити церковну єдність, разом з вами збудувати в Україні єдину помісну православну Церкву», — говориться в зверненні. Як раніше Московська патріархія влаштувала боротьбу з рішеннями Собору УПЦ 1991 р., так і сьогодні вона намагається посіяти недовіру і до Собору УПЦ МП 8 липня 2011 р. Останні події ще раз підтверджують, наголошують ієрархи УПЦ КП, що в «українському питанні» Московська патріархія діє не за приписами канонів Церкви, а з точки зору політичних інтересів Російської держави. А «священноначаліє РПЦ продовжує доводити своїми діями в Україні, Естонії, Молдові, Грузії та й у всьому вселенському православ’ї, що для Московського патріархату нині головне не благо Церкви, а утвердження «русского міра» як політичного знаряддя впливу Москви на пострадянському просторі».
