Українська молодь чула від політиків багато компліментів, обіцянок та обнадійливих слів. Її називали надією нації, їй обіцяли світле майбутнє, але, насправді, мало що робили для неї. Державні програми для молоді, ініційовані в останні десятиліття, були дуже локальними, та й призначались, здебільшого, для підтримки дітей чиновників. Спазматичні роздачі стипендій і бонусів молодим талантам не виходили за межі звичайних піар-акцій. Зрозуміло, що українська молодь сама шукала собі життєвих шляхів, здійснювала самореалізацію, так би мовити, власним коштом.
В принципі, це не зле. Виборене власними силами майбутнє рідко розчаровує й майже завжди є результативним. Проте не всім насправді талановитим молодим українцям доля дає міцні лікті і стартові майданчики у вигляді заможних батьків. Всі країни, котрі думають про майбуття, інвестують в нові покоління своїх громадян. Інакше молодь обиратиме для своїх мрій і проектів інші, більш далекоглядні, країни.
Готуючись до роботи в парламенті, я вивчав досвід передових країн в сфері молодіжної політики. Буде зайвим казати, що усі вони активно й цілеспрямовано інвестують в молодь, інвестують в своє майбутнє. Державна підтримка перспективних молодих людей там багатогранна, навіть – на як на нашу реальність – надлишкова.
Молодь – багатство нації, дорожче за золото і валюту. Для молодих відкриті державні інформаційні ресурси і громадські бібліотеки, інтелектуальні центри і університетські лабораторії. Суспільство підтримує профосвітні і тренінгові структури, дає гранти для молодих пошуковців, пільгові кредити для молодих родин, фінансує дослідницькі подорожі молодих науковців та інвестує в молодіжні розваги та відпочинок.
Українська молодь вартує того, щоби мати таку саму увагу від суспільства. Тому, пройшовши до Верховної ради, я працюватиму над наступними законодавчими ініціативами:
1) Створення на державному рівні спеціального Фонду Майбутнього, який б займався фінансуванням перспективних молодих команд у науці, мистецтві та громадянському житті;
2) Введення в перелік захищених статей бюджету фінансування будівництва молодіжного житла та розбудови студентських містечок;
3) Розширення програми державної підтримки молодих науковців;
4) Запровадженнястудентського самоврядування в університетах та рейтингової оцінки викладачів;
5) Розробка державних програм підтримки громадських ініціатив молоді, державних грантових програм для молодіжних громадських організацій.
Проблеми молоді невіддільні від проблем держави. І в першу чергу, від проблем державної системи освіти, як такої, що забов’язана готувати молоде покоління до життя. І жодні «вітри лібералізації» не звільняють владу від її обов’язків.
Тому вважаю за потрібне приділити особливу увагу освітянському напрямку. Ми повинні остаточно звільнити молодь від тягаря освітянської пострадянщини. В школах та вищих навчальних закладах молодь має почувати себе гідно і захищено. Свобода особистості у всіх її проявах повинна стати наріжнім фундаментом виховання дітей та підлітків. Вчителі та викладачі мають поважати суспільну і творчу ініціативу молодих людей, забезпечувати цій ініціативі простір прикладення зусиль та розвитку.
Освітні заклади потрібно «озброїти» найсучаснішою інформаційною та комунікативною технікою. Інакше молоді люди будуть дивитись на освіту, як на полігон відсталості та суспільної консервативності.
Ми повинні відчути молодь, як «камертон епохи». Інакше ми її втратимо. Разом з майбутнім нації і держави
