81-рiчний чоловiк помер не своєю смертю: чотирма ударами в шию його вбив 33-лiтнiй психiчно хворий львiв'янин.
I гори посмутнiли
...Село Верхнiй Ясенiв оточене горами, нiби пiдковою, за кiлька метрiв вiд дороги -- Черемош. До хати дiда Нечая веде кладка. Ще кiлька днiв тому сюди йшли люди. Зi своїми хворобами, переживаннями, сiмейними та кар'єрними проблемами. Iшли полiтики, депутати, артисти, професори, робiтники, бiднi й багатi, старi й молодi.
Для всiх вiн знаходив пораду, примовляння, добре слово, а когось просто вислуховував -- i цього було досить. Тому й стояли перед кладкою уздовж дороги десятки дорогих iноземних та вiтчизняних автiвок. Тепер дорога й подвiр'я iз сотнями похоронних вiнкiв нiмує. Здається, i гори посмутнiли. Рiднi цiлителя про смерть Нечая говорити не хочуть, адже ця раптова втрата -- надто велике горе, аби дiлитися ним зi свiтом.
"Люди, бувало, днями чекали прийому цiлителя. Ночували в селi й у мене
часто зупинялися, -- каже, витираючи сльози, Катерина Вовкунець, сусiдка покiйного мольфара. -- Вiн нiкому не вiдмовляв, грошей за свою допомогу не вимагав. Давали -- хто скiльки мiг. Їхали до нього люди з усiєї України та з-за кордону. Вiн рятував посваренi родини, вертав газдiв до газдинь i навпаки. Допомагав тим, хто втратив роботу чи мав прикрого
начальника. А найважливiше -- повертав людям здоров'я. Лiкував таких, котрих медики вже вiдправляли з лiкарень додому. Помирати".
Часто дiдо Нечай казав, що знає час своєї смертi. "В останнi мiсяцi життя старенький, замислившись та дивлячись на гори, тихо казав: "Уже моя свiчка догорає", -- розповiдають сусiди, в яких знахар купував молоко. Але чути такi слова вiд 81-рiчного односельця не було дивиною.
"Якби знаття, що вiн так свою смерть пророкував!" -- бiдкаються
мiсцевi гуцули. Про те, що, можливо, й справдi Михайло Нечай вiдчував свiй останнiй день, свiдчить i те, що перед убивством вiн одягнув бiлу сорочку, поголився й загадково так усмiхався. Хоча зазвичай мольфар приймав вiдвiдувачiв у звичайнiй повсякденнiй сiльськiй одежi.
Знайшли у лiсi
"У день трагедiї на прийом до цiлителя ще на свiтанку чекали п'ятеро
людей, -- каже Ганна Клапчук iз Верховини, яка також була на той час у Верхньому Ясеновi. -- Двi подружнi пари й один молодий чоловiк. Його мольфар прийняв першим. Молодик пробув у Нечая десь хвилин iз десять. Потiм вийшов. Сам. Це було дивно, адже, як правило, знахар випроваджував своїх вiдвiдувачiв -- кого до порогу, а кого й до ворiт.
Вийшовши, чоловiк сказав, аби люди не заходили хвилин iз двадцять, допоки мольфар сам їх не покличе. Сказав та й попрямував до намету. Але минуло хвилин двадцять, пiвгодини, а Нечай не виходив i нiкого не кликав. Тодi люди пiшли до його дружини Ганни, аби вона поспiшила до чоловiка".
Увiйшовши до невеличкої кiмнатки, де цiлитель приймав людей, жiнка остовпiла... Чоловiк був уже мертвий. Не тямлячись вiд горя, дружина цiлителя Ганна зателефонувала синовi, який працює у райдержадмiнiстрацiї. А той уже повiдомив мiлiцiю.
"Пiсля того по тривозi пiдняли особовий склад Верховинського райвiддiлу мiлiцiї. В областi ввели спецiальний план "Перехоплення", -- розповiдає "Експресу" начальник УМВС в Iвано-Франкiвськiй областi генерал-майор Василь Варцаба. -- На затримання злочинця зорiєнтували всi наряди ДПС, прибули вiйськовослужбовцi батальйона внутрiшнiх вiйськ, бiйцi "Беркута", шiсть кiнологiчних груп зi службовими собаками, прикордонники, оскiльки Верховинщина межує з Румунiєю. У пошуках допомагали й лiсiвники. Дали орiєнтування й чернiвецьким мiлiцiонерам".
Знайти злочинця допомогло вiдео столичних гостей. Адже напередоднi трагедiї одна з приватних київських кiностудiй знiмала фiльм про мольфара Нечая. Хлопцi фiльмували самого цiлителя i людей, котрi були на подвiр'ї. Двi подружнi пари, що чекали прийому тодi, коли пан Михайло вже був мертвим, упiзнали того, хто виходив iз хати цiлителя пiсля вбивства.
Мнуло кiлька годин, i правоохоронцi за шiсть кiлометрiв вiд Верхнього
Ясенова в лiсi знайшли пiдозрюваного у вбивствi. Побачивши мiлiцiонерiв, молодик намагався втекти i сховатися у гущавинi. Але
такого шансу йому не дали. Чоловiк був у подвiйному колi оточення.
У нього був важкий погляд
Затримали 33-рiчного львiв'янина, iнвалiда другої групи, хворого на шизофренiю. 1999 року вiн уже скоїв убивство. З неофiцiйних джерел вiдомо, що тодi молодик накинувся з ножем на двох жiнок, одну з котрих вiн таки вiдправив на той свiт, а другiй вдалося вижити. Проте його визнали неосудним.
Певний час зловмисник перебував на примусовому лiкуваннi в одному iз
закритих медичних закладiв у Днiпропетровську. 2010-го вийшов на волю.
Перед убивством львiв'янин приїхав до мольфара, розклав неподалiк його господи намет i спiлкувався iз цiлителем. За словами жителiв Верхнього Ясенова, поводився спокiйно. Стояв бiля кладки, ласував черешнями, рибалив, перекидався кiлькома словами з мiсцевими жителями. Однак погляд у нього був важкий.
У бесiдах iз Михайлом Нечаєм злочинець переконував дiда покинути
язичництво та дотримуватися християнських канонiв. Нiхто не знає, що вiдповiв йому мольфар, котрий справдi поклонявся природi, але й, як вiдомо з розповiдей його знайомих, i християнства аж нiяк не цурався. Проте молодиковi було, вочевидь, дуже важливо, аби цiлитель зрiкся своїх поглядiв.
"Напередоднi вбивства я цiлу нiч молився, i Бог дав менi дозвiл покарати зло", -- зiзнається нинi затриманий чоловiк. Коли зловмисник зайшов до хати, то вже нiчого не казав мольфаровi, а
вiдштовхнув його. Той упав. А психiчно хворий звичайнiсiньким
ножем лiвою рукою завдав удар у шию. Потiм -- ще три удари...
Нинi, як стверджують правоохоронцi, молодику за скоєне повторне
вбивство загрожує вiд 10 до 15 рокiв або ж довiчне ув'язнення. Проте, якщо його знову визнають неосудним, то просто вiдправлять на кiлькарiчне примусове лiкування.
Чорний кiт
...Тим часом тужать гори за мольфаром. На порозi, не вiдходячи вiд хати, лежить чорний кiт Лонцур, який не розлучався з дiдом Михайлом. Ще за життя чоловiк казав, що нiякi коти, крiм чорних, у нього просто не приживаються. Бо тварини саме такого кольору допомагають йому в рiзних таїнствах.
Сумують за Михайлом Нечаєм й односельцi."Ми втратили великого гуцула, життєлюба, доброго чоловiка, не лише цiлителя, а й митця, -- з болем розповiдає голова верхньоясенiвської сiльради та сусiд покiйного Дмитро Мартищук. -- Адже Михайло Нечай був засновником та багаторiчним керiвником фольклорно-етнографiчного народного ансамблю дримбарiв "Струни Черемошу". Вiн навчав дiтей, дорослих та туристiв гри на дримбi. Сам i виготовляв цi давнi гiрськi музичнi
iнструменти. У березнi 2010-го за сорокарiчну роботу керiвником "Струн Черемошу" вiн отримав звання заслуженого працiвника культури України". А ще в мiсцевiй школi чоловiк передавав свої вмiння народного майстра: вiв гурток мосяжництва (художня обробка шкiри. -- Авт.).
...Три рази гучно тужили трембiти, коли везли селом труну Михайла
Нечая. Кiлька кiлометрiв вiд його хати до церкви, а згодом -- на мiсце останнього спочинку. Йшли за труною тисячi людей. На могилi, уже
закиданiй землею i покритiй дерном, за давнiм гуцульським звичаєм, розклали рiзнобарвнi хустки, а зверху на них -- калачi.
Поминки вiдбувалися без жодної краплини алкоголю. Там людям
роздавали маленькi свiчечки, аби кожен, прийшовши додому, змiг ще раз засвiтити маленький вогник i помолитися за душу невинно вбитого цiлителя, оборонця добра та прадiдiвських знань та традицiй.
