Місто Івано-Франківськ на протязі 351-го року пережило 5 масштабних катастроф, з яких остання найгірша

 

Станіславів на поштівках початку ХХ сторіччя є тим ідеальним містом, яке я покохав і намагаюся досі поміж архітектурних покручів нинішнього Івано-Франківська розгледіти ті любі оку та серцю фрагменти старого міста - пише у своєму блозі відомий громадський діяч міста Івано-Франківська Андрій Микитин.
 
На початку 90-тих я щонеділі ганяв в клуб філателістів, щоб полюбуватися старими листівками, оскільки купити їх не було змоги (коштували тоді вони від 7-10 доларів). Тепер же милуюся тим містом в альбомі, виданому нещодавно на основі колекції поштівок пана З.Жеребецького, де здається зібрані всі види Станіславова, що друкувалися до другої світової війни.
 
Наше місто на протязі 351-року пережило 5 масштабних катастроф*, коли відбулися суттєві руйнації міського середовища – його ДУШІ.
 

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Перша – Мармулядова пожежа
 
Пожежа, що сталася після того, як на вулиці Липовій щасливе подружжя варило на подвір’ї повидло із сливок, увійшла в аннали пожежної історіографії світу(!). Тоді наслідки «мармуляди» через шалені пориви вітру спричинили до руйнації половини міста – згоріла до тла вся дерев’яна забудова в т.ч. й перша ратуша. Проте, ця катастрофа частково навіть посприяла розвитку міста, що почало будувати кам’яниці.


 
Трагедія Друга – руйнація Станиславівської фортеці
 
Неприступна Станиславівська фортеця, з якої й почалося власне місто, була зруйнована не в бою, але мирно й акуратно розібрана австрійською владою згідно з договором про ненапад, підписаний з Російською Імперією. Те, що могло нині бути перлиною, перетворилося на кавальчик фортечного бастіону, який чудом вдалося зберегти.

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Третя – Російсько-австрійський фронт
 
Розібравши фортецю в угоду завжди «мирній» Росії, в час першої світової війни Станіславів сам стає… лінією фронту(!). Австрійський гарнізон засів у передмісті, а російські гармати «поливали» місто снарядами з-за Бистриці Надвірнянської. Цікаво, що військовий гарнізон взагалі не постраждав, але пів  міста тоді впало руїною. Зруйновано було унікальні архітектурні шедеври Галичини: Станіславівську Ратушу, палац Гартенбергів, театр (на місці нинішньої філармонії), квартал трьох єврейських синагог на площі Міцкевича (на місці сквера позаду медуніверситету). Також було знищено лінійну забудову навпроти катедрального собору, на місці банку «Прикарпаття», на роздоріжжі вулиці Бельведерської з обох сторін. Розбомбили тоді також весь квартал (!) Кратерівку (на місці нинішнього фонтану на Вічевому Майдані). Втрати тої трагедії так і не були відновлені – польська влада відбудувала частково всі ті квартали в новому на той час архітектурному стилі – конструктивізмі, в т.ч. міську ратушу, пошту та театр.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія четверта – німецька окупація 
 
Німці чомусь взялися були докорінно змінити обличчя міста, руйнувавши цілі квартали. Так було знищено єврейський квартал напроти ратуші, цілий квартал перед залізничним вокзалом, де нині гостей міста стрічає совітська хрущоба. А ще фашисти підірвали найбільшу й найкрасивішу в Галичині синагогу в мавританському стилі (на місці універсаму на вул. Дністровській). Зруйновано було десятки інших менших синагог та єврейських будинків. Ліквідовано цілі квартали (разом з мешканцями) в єврейському гетто (в межах вул. Бельведерської та Короля Данила). Планувалося також зруйнування відбудованої міської ратуші, що збереглася також чудом до наших часів.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія п’ята і найбільша – ґаздування нашої української влади після 1991 року
 
Як не дивно в радянський час не так багато було зруйновано, за винятком кількох будинків, що розвалилися від часу. Совіти, щоправда, змінили історичну назву міста з Станіслава на Івано-Франківськ, і побудували на місці старих одноповерхових будівель та садів архітектурну потвору «білий дім».
 
А ось вже наша рідна влада, що завше представляє собою потворний гібрид комуно-нацоналістів, вбила осиновий кіл в серце того міста, в яке я любив і якого вже ніколи не буде.
 
Руйнації останніх 20-років не можливо описати в одній статті, так само як і того гніву, який я та інші патріоти міста відчувають по відношенню до цих новітніх варварів та невігласів.
 
Найперше, було зруйновано ряд будинків на Сотці і збудовано архітектурні бетонні потвори, що не відповідають жодному архітектурному стилю. Зруйновано ринкову площу з трьох (!!!) сторін довкола ратуші такими  ж будинками без стилю, причому різної поверховості.
 
Зруйновано австрійські військові казарми напроти «білого дому». Доруйновується знаменитий австрійській військовий гарнізон в районі вулиць Чорновола та Національної Гвардії.
 
Зруйновано парк Шевченка, особливо ж його західну частину, яку нещадно вирубали на початку 90-тих перед міським озером.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Прибудови, добудови, надбудови, вставки та «зашклені балькони» остаточно зруйнували автентичну архітектурну ауру міста, перетворивши його на посміховище в стилі «шанхай-20 век». 
 
За роки незалежності в місті споруджено десятки церков та каплиць, кожна з яких є архітектурною потворою в псевдо візантійському стилі, і –жодної (!) церкви в галицькому міському архітектурному стилі.
 
Більше того, все  місто захарастили сумнівними** пам’ятниками та малими архітектурними формами, що пасують зазвичай на цвинтарі та в місцях скорботи.
 
Сумно відомий фонтан на Вічевому майдані, остаточно зруйнував пластику площі, виконаної в стилі раннього конструктивізму.
 
Прибудови та ґанки  до ресторанів та крамниць спотворили всі(!) центральні міські вулиці й навіть подекуди ліквідували тротуари та хідники.
 
Вулиці Дністровська, Тичини, Василіянок, Січових Стільців, Гаркуші, Грушевського, Франка, Незалежності забудовані лінійним рядом скло-бетоних потвор без будь якого уявлення про архітектуру та стиль. Так само забудований цілий район в центральній частині міста (в продовження вулиці Пилипа Орлика).
 
Та найгірше - старі австрійські будинки руйнують вщент і навіть їм в цьому потрохи «допомагають» наші «ґазди». Кілька тижнів тому розвалили дім на Січових Стрільців. На «черзі» ще десятки будинків. Зрозуміло, що на їх місці виростуть чергові архітектурні монстри необмеженої поверховості. 


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Отож, завдані містові втрати – НЕЗВОРОТНІ. Навряд чи колись вдасться вже повернути Станіславів до того первісного стилю ренесансу, в якому він був збудований. Нам же залишаються тільки романтичні картинки на старих вицвілих листівках...
 
А може прийде ще такий час, коли хтось з дуже великих і дуже багатих патріотів міста таки відбудує його в первісному стані?.. Щоправда вже хіба на іншому - ПОРОЖНЬОМУ місці. Може навіть і не в Україні. Але якщо б воно таке чудо сталося, то я б негайно переселився в то місто, а навіть би й в Австралію чи в Нову Зеландію: жити ж бо в нашому місті-покручі, якому нині виповнюється 350 років, стає не тільки гидко, але й духовно небезпечно. До наступного ювілею – 400-річчя вже взагалі нічого «доброго старого» не залишиться.


Острів Галичина


08.05.2013 2033 5
Коментарі (5)

абисможили семен 2013.05.08, 11:07
може ще раз назву змінити- Рагуль-город чи Вуйко-сіті?можливі варіанти
Щукар 2013.05.08, 19:09
Мене найбільше в цьому всьому вбило замазування цементом та гіпсом обличь ангелів на польских будівлях.Ось гляньте,начебто солідний банк Аваль на Сотці,гарна будівля,але замісь цих обличь щось схоже на пам'ятники страусиним яйцям.Несолідно для такого банку.Якщо всередині вокзалу ще збереглося кілька таких витворів мистецтва,то зовні сучасні варвари все позамазюкували бетоном.І не тільки там...
Роман С 2013.05.08, 22:26
Мені здається, що автор статті надмірно захоплюється цісарським періодом. Насправді той старий Станиславів був зовсім не ідеальним містом. Тут жило мало українців і вони не формували міське середовище. Будучи периферією Австро-Угорщини, він залишився периферією Другої Речі Посполитої, був периферією УРСР/СРСР та, нажаль, залишається периферією України. Колишня дерев'яна забудова колишнього міста - це свідчення бідності і недостатнього розвитку. Погоджуючись з автором щодо кічевого стилю багатьох сучасних споруд, слід все ж зазначити, що місто зростає вгору і вшир, бо мусить зростати у недостатньо урбанізованому просторі Івано-Франківщини. Можливо сучасний стиль в майбутньому визнаватиметься за унікальний неповторний. Неможливо зберегти старий Станіслав як недоторканий музей, бо це скоріше стан стагнації. В музеях не живуть, там вештаються іноземні туристи, як це відбувається із законсервованим центром Львова чи Кам'янця-Подільського.
Олег 2013.05.08, 23:23
Згідний із "Романом С". Хоч автор і зазначив події, що спричинилися до змін обличчя нашого міста, але така вже вона - історія. І якщо перші 4 так звані катастрофи тільки руйнували щось, то принаймні остання щось створює. Нехай і не завжди доречне. Смішно було б сподіватися, що на місці якогось зруйнованого старого будинку зведуть будівлю в старовинному стилі, адже це непросто та й дорого дуже. Може, були б у міста гроші - так би й робилося. Але так не робиться майже ніде. Навіть за кордоном, де гроші таки є. Ну бодай так, але місто розвивається, видозмінюється. Ну не завжди ж йому мати однакове обличчя. Так, я теж ностальгую за деякими спорудами в рідному місті, ну але навіть палац Гартенбергів ще в часи Австро- Угрощини міняв свій вигляд через військові дії. То що, невже він зараз погано виглядає? А пан "громадський діяч міста Івано- Франківська Андрій Микитин" най би краще не в блозі писав, а займався більш суттєвою громадською діяльністю, якщо так хояе зберегти старе обличчя Франківська
катастрофА 2013.05.09, 10:21
А шоста катастрофа за 351 рік-вибори господаря міста!Прошу занести до найганебніших КАТАСТРОФ,за всі роки-ШОСТУ КАТАСТРОФУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
27.01.2026
Олександр Мізін

Електронні сигарети, або вейпи, набули значної популярності в Україні, особливо серед молоді. Багато споживачів сприймають їх як менш шкідливу альтернативу традиційним сигаретам, однак наукові дослідження свідчать про суттєві ризики для здоров’я.

1219
21.01.2026
Михайло Бойчук

Прокуратура знайшла лазівку: Фіртка розповідає, як через негаторні позови держава повертає ліси та заповідники, обходячи «закон про добросовісного набувача».

7814
17.01.2026
Вікторія Матіїв

«Я хочу, щоб його пам’ятали як Героя, як людину, яка не боялася. Він ішов з думкою, що війна закінчиться й він повернеться», — ділиться про полеглого військовослужбовця Василя Косовича його дружина, Марія Косович.

9984
14.01.2026
Вікторія Косович

Заступник міського голови Святослав Никорович розповів журналістці Фіртки, як місто перетворює власний потенціал на туристичну перевагу.

1929
10.01.2026
Тетяна Ткаченко

Волонтер Іван Перхалюк розповів про суми допомоги, яку вдалося зібрати у США українській діаспорі. За його словами, у 2023 році — 122 тисячі доларів, у 2024-му — 156 тисяч, а у 2025 році сума сягнула 185 тисяч.    

4030
06.01.2026
Павло Мінка

Археологи Івано-Франківщини продовжують відкривати секрети минулого. Палац Потоцьких і «Давній Галич» стали центром найцікавіших розкопок 2025 року.  

13895 1

Це світ, де століття інтелектуальної роботи пущені котам під хвости, де в центрах прийняття рішень волею глибиняк опиняються маразматики, психопати та безглузді популісти.

1334

Щось схоже було під час перегляду "Врятувати рядового Раяна" (пригадую 1999 рік в Бостоні), глядач залишав залу, з певних причин та переконань. Так і на 40 хвилині фільму "28 років по тому" несприйняття насилля глядачем сягало певної межі.

1174

І знову, як і щороку раніше, «журнал Ротшильдів» чи то передбачає, чи то кодує нас, конспірологічно-схвильовану публіку, своїм прогнозом на те, яким буде світ в 2026-му році. 

4207 3

Історія неодноразово доводила: там, де церква служить не Богові, а владі, народ завжди платить за це свободою й кров’ю. Роками українцям нав’язували «пушкіних», «достоєвських» і «лєрмонтових» з одного боку, та «нєвських», «царів» і «муромців» — з іншого. Усе це стало ідеологічною підготовкою до війни, у якій ці ж наративи використовують для виправдання вбивств українців.

1350
25.01.2026

Протеїнові коктейлі не є найкращим джерелом білка: дієтологиня назвала 17 продуктів, які містять не менше білка, а інколи й більше.    

3685
19.01.2026

Зима — це час, коли наш організм потребує особливої підтримки, адже холодна погода, короткі дні та обмежений доступ до свіжих фруктів і овочів можуть знижувати наш імунітет.  

8148
15.01.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

2002
26.01.2026

Нерідко молодь стверджує, що можна вірити в Бога, втім не ходити до храму.  

13425
23.01.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

4841
17.01.2026

На недійсність впливає не те, що сталося після вінчання, а те, що було до складання шлюбу.    

8379
14.01.2026

Варто зазначити, що це вже не перший священнослужитель Івано-Франківської Архієпархії, який удостоївся звання Капелана Його Святості та титулу Монсеньйора.

2747
24.01.2026

Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

6635
27.01.2026

Парламентські вибори в Угорщині відбудуться за два з половиною місяці — 12 квітня поточного року.

903
22.01.2026

Згідно з даними Google Trends, який аналізує популярність пошукових запитів у Google та YouTube, кількість запитів за темою Гренландії, зокрема запит «переїзд до Гренландії», досягла рекордного рівня у січні поточного 2026 року.   

1016
20.01.2026

Президент США Дональд Трамп запросив 49 держав і Єврокомісію до "Ради миру" щодо Гази, серед запрошених є Україна, однак відповіді від неї поки немає.

1507
14.01.2026

Новиною номер один ввечері 13 січня в українських медіа стала інформація про обшуки, а пізніше й повідомлення про підозру керівниці фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Юлії Тимошенко.  

1544