Місто Івано-Франківськ на протязі 351-го року пережило 5 масштабних катастроф, з яких остання найгірша

 

Станіславів на поштівках початку ХХ сторіччя є тим ідеальним містом, яке я покохав і намагаюся досі поміж архітектурних покручів нинішнього Івано-Франківська розгледіти ті любі оку та серцю фрагменти старого міста - пише у своєму блозі відомий громадський діяч міста Івано-Франківська Андрій Микитин.
 
На початку 90-тих я щонеділі ганяв в клуб філателістів, щоб полюбуватися старими листівками, оскільки купити їх не було змоги (коштували тоді вони від 7-10 доларів). Тепер же милуюся тим містом в альбомі, виданому нещодавно на основі колекції поштівок пана З.Жеребецького, де здається зібрані всі види Станіславова, що друкувалися до другої світової війни.
 
Наше місто на протязі 351-року пережило 5 масштабних катастроф*, коли відбулися суттєві руйнації міського середовища – його ДУШІ.
 

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Перша – Мармулядова пожежа
 
Пожежа, що сталася після того, як на вулиці Липовій щасливе подружжя варило на подвір’ї повидло із сливок, увійшла в аннали пожежної історіографії світу(!). Тоді наслідки «мармуляди» через шалені пориви вітру спричинили до руйнації половини міста – згоріла до тла вся дерев’яна забудова в т.ч. й перша ратуша. Проте, ця катастрофа частково навіть посприяла розвитку міста, що почало будувати кам’яниці.


 
Трагедія Друга – руйнація Станиславівської фортеці
 
Неприступна Станиславівська фортеця, з якої й почалося власне місто, була зруйнована не в бою, але мирно й акуратно розібрана австрійською владою згідно з договором про ненапад, підписаний з Російською Імперією. Те, що могло нині бути перлиною, перетворилося на кавальчик фортечного бастіону, який чудом вдалося зберегти.

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Третя – Російсько-австрійський фронт
 
Розібравши фортецю в угоду завжди «мирній» Росії, в час першої світової війни Станіславів сам стає… лінією фронту(!). Австрійський гарнізон засів у передмісті, а російські гармати «поливали» місто снарядами з-за Бистриці Надвірнянської. Цікаво, що військовий гарнізон взагалі не постраждав, але пів  міста тоді впало руїною. Зруйновано було унікальні архітектурні шедеври Галичини: Станіславівську Ратушу, палац Гартенбергів, театр (на місці нинішньої філармонії), квартал трьох єврейських синагог на площі Міцкевича (на місці сквера позаду медуніверситету). Також було знищено лінійну забудову навпроти катедрального собору, на місці банку «Прикарпаття», на роздоріжжі вулиці Бельведерської з обох сторін. Розбомбили тоді також весь квартал (!) Кратерівку (на місці нинішнього фонтану на Вічевому Майдані). Втрати тої трагедії так і не були відновлені – польська влада відбудувала частково всі ті квартали в новому на той час архітектурному стилі – конструктивізмі, в т.ч. міську ратушу, пошту та театр.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія четверта – німецька окупація 
 
Німці чомусь взялися були докорінно змінити обличчя міста, руйнувавши цілі квартали. Так було знищено єврейський квартал напроти ратуші, цілий квартал перед залізничним вокзалом, де нині гостей міста стрічає совітська хрущоба. А ще фашисти підірвали найбільшу й найкрасивішу в Галичині синагогу в мавританському стилі (на місці універсаму на вул. Дністровській). Зруйновано було десятки інших менших синагог та єврейських будинків. Ліквідовано цілі квартали (разом з мешканцями) в єврейському гетто (в межах вул. Бельведерської та Короля Данила). Планувалося також зруйнування відбудованої міської ратуші, що збереглася також чудом до наших часів.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія п’ята і найбільша – ґаздування нашої української влади після 1991 року
 
Як не дивно в радянський час не так багато було зруйновано, за винятком кількох будинків, що розвалилися від часу. Совіти, щоправда, змінили історичну назву міста з Станіслава на Івано-Франківськ, і побудували на місці старих одноповерхових будівель та садів архітектурну потвору «білий дім».
 
А ось вже наша рідна влада, що завше представляє собою потворний гібрид комуно-нацоналістів, вбила осиновий кіл в серце того міста, в яке я любив і якого вже ніколи не буде.
 
Руйнації останніх 20-років не можливо описати в одній статті, так само як і того гніву, який я та інші патріоти міста відчувають по відношенню до цих новітніх варварів та невігласів.
 
Найперше, було зруйновано ряд будинків на Сотці і збудовано архітектурні бетонні потвори, що не відповідають жодному архітектурному стилю. Зруйновано ринкову площу з трьох (!!!) сторін довкола ратуші такими  ж будинками без стилю, причому різної поверховості.
 
Зруйновано австрійські військові казарми напроти «білого дому». Доруйновується знаменитий австрійській військовий гарнізон в районі вулиць Чорновола та Національної Гвардії.
 
Зруйновано парк Шевченка, особливо ж його західну частину, яку нещадно вирубали на початку 90-тих перед міським озером.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Прибудови, добудови, надбудови, вставки та «зашклені балькони» остаточно зруйнували автентичну архітектурну ауру міста, перетворивши його на посміховище в стилі «шанхай-20 век». 
 
За роки незалежності в місті споруджено десятки церков та каплиць, кожна з яких є архітектурною потворою в псевдо візантійському стилі, і –жодної (!) церкви в галицькому міському архітектурному стилі.
 
Більше того, все  місто захарастили сумнівними** пам’ятниками та малими архітектурними формами, що пасують зазвичай на цвинтарі та в місцях скорботи.
 
Сумно відомий фонтан на Вічевому майдані, остаточно зруйнував пластику площі, виконаної в стилі раннього конструктивізму.
 
Прибудови та ґанки  до ресторанів та крамниць спотворили всі(!) центральні міські вулиці й навіть подекуди ліквідували тротуари та хідники.
 
Вулиці Дністровська, Тичини, Василіянок, Січових Стільців, Гаркуші, Грушевського, Франка, Незалежності забудовані лінійним рядом скло-бетоних потвор без будь якого уявлення про архітектуру та стиль. Так само забудований цілий район в центральній частині міста (в продовження вулиці Пилипа Орлика).
 
Та найгірше - старі австрійські будинки руйнують вщент і навіть їм в цьому потрохи «допомагають» наші «ґазди». Кілька тижнів тому розвалили дім на Січових Стрільців. На «черзі» ще десятки будинків. Зрозуміло, що на їх місці виростуть чергові архітектурні монстри необмеженої поверховості. 


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Отож, завдані містові втрати – НЕЗВОРОТНІ. Навряд чи колись вдасться вже повернути Станіславів до того первісного стилю ренесансу, в якому він був збудований. Нам же залишаються тільки романтичні картинки на старих вицвілих листівках...
 
А може прийде ще такий час, коли хтось з дуже великих і дуже багатих патріотів міста таки відбудує його в первісному стані?.. Щоправда вже хіба на іншому - ПОРОЖНЬОМУ місці. Може навіть і не в Україні. Але якщо б воно таке чудо сталося, то я б негайно переселився в то місто, а навіть би й в Австралію чи в Нову Зеландію: жити ж бо в нашому місті-покручі, якому нині виповнюється 350 років, стає не тільки гидко, але й духовно небезпечно. До наступного ювілею – 400-річчя вже взагалі нічого «доброго старого» не залишиться.


Острів Галичина


08.05.2013 2115 5
Коментарі (5)

абисможили семен 2013.05.08, 11:07
може ще раз назву змінити- Рагуль-город чи Вуйко-сіті?можливі варіанти
Щукар 2013.05.08, 19:09
Мене найбільше в цьому всьому вбило замазування цементом та гіпсом обличь ангелів на польских будівлях.Ось гляньте,начебто солідний банк Аваль на Сотці,гарна будівля,але замісь цих обличь щось схоже на пам'ятники страусиним яйцям.Несолідно для такого банку.Якщо всередині вокзалу ще збереглося кілька таких витворів мистецтва,то зовні сучасні варвари все позамазюкували бетоном.І не тільки там...
Роман С 2013.05.08, 22:26
Мені здається, що автор статті надмірно захоплюється цісарським періодом. Насправді той старий Станиславів був зовсім не ідеальним містом. Тут жило мало українців і вони не формували міське середовище. Будучи периферією Австро-Угорщини, він залишився периферією Другої Речі Посполитої, був периферією УРСР/СРСР та, нажаль, залишається периферією України. Колишня дерев'яна забудова колишнього міста - це свідчення бідності і недостатнього розвитку. Погоджуючись з автором щодо кічевого стилю багатьох сучасних споруд, слід все ж зазначити, що місто зростає вгору і вшир, бо мусить зростати у недостатньо урбанізованому просторі Івано-Франківщини. Можливо сучасний стиль в майбутньому визнаватиметься за унікальний неповторний. Неможливо зберегти старий Станіслав як недоторканий музей, бо це скоріше стан стагнації. В музеях не живуть, там вештаються іноземні туристи, як це відбувається із законсервованим центром Львова чи Кам'янця-Подільського.
Олег 2013.05.08, 23:23
Згідний із "Романом С". Хоч автор і зазначив події, що спричинилися до змін обличчя нашого міста, але така вже вона - історія. І якщо перші 4 так звані катастрофи тільки руйнували щось, то принаймні остання щось створює. Нехай і не завжди доречне. Смішно було б сподіватися, що на місці якогось зруйнованого старого будинку зведуть будівлю в старовинному стилі, адже це непросто та й дорого дуже. Може, були б у міста гроші - так би й робилося. Але так не робиться майже ніде. Навіть за кордоном, де гроші таки є. Ну бодай так, але місто розвивається, видозмінюється. Ну не завжди ж йому мати однакове обличчя. Так, я теж ностальгую за деякими спорудами в рідному місті, ну але навіть палац Гартенбергів ще в часи Австро- Угрощини міняв свій вигляд через військові дії. То що, невже він зараз погано виглядає? А пан "громадський діяч міста Івано- Франківська Андрій Микитин" най би краще не в блозі писав, а займався більш суттєвою громадською діяльністю, якщо так хояе зберегти старе обличчя Франківська
катастрофА 2013.05.09, 10:21
А шоста катастрофа за 351 рік-вибори господаря міста!Прошу занести до найганебніших КАТАСТРОФ,за всі роки-ШОСТУ КАТАСТРОФУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

1416
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

2586
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2123 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

4895
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

2773
04.06.2026

Відповідний законопроєкт №15284 уже зареєстрований у Верховній Раді та визначає чіткі правила руху, вікові обмеження і відповідальність за порушення. На цьому тлі в Івано-Франківську вже діють власні підходи до регулювання руху самокатів.

2953

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

741

Зараз, під час випробовувань війни, в нас є одна головна правда, а скільки їх з’явиться, тих «правд», по її завершенні?

1582

Безперечно, релігійні переконання є особистою справою кожної людини. Проте, коли йдеться про знаменитостей рівня голлівудських зірок, чия популярність сягає глобальних масштабів, це набуває й певного суспільного значення.

1474
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

4950
26.06.2026

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

16102
19.06.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

8118 3
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

597
27.06.2026

Архиєрей вручив Папі прапор України та дерев'яний хрестик від воїна 67 окремої механізованої бригади «Правий Сектор» Михайла Стрипи з Гошева.

766
26.06.2026

У суботу, 27 червня, у Погінському монастирі відбудеться проща «За мир в Україні і повернення додому внутрішньо переміщених осіб».

741
20.06.2026

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

4409
02.07.2026

Акторка Мирослава Полатайко зізналася, що найбільше її надихають глядачі, українська культура та родина. Водночас популярність, за її словами, означає не лише впізнаваність, а й відповідальність перед людьми.

560
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

448
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

737
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1015
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1277