Михайле Васильовичу, незабаром День Конституції. На вашу думку, якою є діюча українська Конституція? Чи потрібні зміни? Чи вдосконалення законодавства - це перманентні речі, чи є в світі якісь ідеали в плані конституційного законодавства?
Ідеалів, як таких, немає, не було і не буде. Ідеал недосяжний. Тай життя тече, змінюється, міняються обставини і ситуація. Навіть, дивлячись на всі найдавніші конституції, які є в світі – вони не є статичними і на завжди. Ще жодна країна, скажімо, не розпустила Парламент і не казала, що у нас ідеальні закони на завжди, все в нас працює і нічого змінювати вже не потрібно, закондавчий орган нам не потрібен. Назвіть мені таку державу де закон і Конституція досконала на всі часи? Навіть в Об’єднаних Арабських Еміратах є Парламент який складається з кількох шейхів, так, що вдосконалення Конституції – це процес вічний.
Що в ній, на вашу думку, треба змінювати в першу чергу?
В перехідному періоді – я маю на увазі перехід від однієї формації до іншої, – від комуністичної до капіталістичної, – це надзвичайно складний і відповідальний період. І в цій ситуації я особисто виступаю за чітку вертикаль влади – тобто президентсько-парламентську форму правління.
Ми були свідками, коли в нашій державі хто які хотів, такі рішення й приймав. Ми побачили, який це був хаос. І, якщо хочете, то навіть на такому перехідному періоді десь потрібна сильна влада, навіть, можливо когось здивую цим словом, - диктатура. Диктатура закону.
Ми маємо приклад, як його колись називали, «диктатора» Франко. Його навіть у свій час записували в розряд фашистів, а сьогодні у всій Іспанії стоять пам’ятники Франко як державному діячу, який вивів Іспанію з розряду відстаючих країн в передові.
Також і полковника Піночета в Чилі можна навести як приклад. Там також був розвал і хаос... Але тут є палка з двох кінців – порядок це добре, але де межа між «диктатурою закону» і порушенням громадянських прав?..
Є таке. «Палка з двох кінців» полягає в тому, що ми всі хочемо з одного боку демократії, а з іншого – дисципліни і порядку. Треба вибирати між добробутом людей і вседозволеністю.
Візьмемо для прикладу, сім’ю, в якій діти виховуються у більш строгих умовах. У майбутньому з них виходять добропорядні громадяни, хороші члени суспільства. І знову беремо сім’ю, де панує вседозволеність. У підсумку – як не алкоголік, то наркоман. Це не істина в останній інстанції, але часто є саме так. Так само і тут. Держава – це велика сім’я і тут потрібно щоб була строгість, дисципліна і порядок. Інакше – хаос, який приводить до багатьох проблем, погіршення добробуту, безпеки. А в сучасних умовах, коли обставини в світі змінюються як ніколи швидко, динаміка процесів шалена, коли часто потрібна швидка реакція на події, влада повинна не говорити і дискутувати, а реагувати, діяти…
Ще десь у 70-х рр. багато футурологів, аналітиків передбачали ситуацію, що демократія може в недалекому часі стати невідповідною часу формою організації суспільства і потрібно буде додавати якісь авторитарні речі, але такі, які засновані не на егоїзмі влади, а на моралі, на цінностях служіння спільноті. Чи настав такий час, що демократія стає гальмом суспільства? Це таке філософське, світоглядне питання… Але все більше науковців про це говорять.
Ця тема досить дражлива. Якщо політик щось погане скаже про демократію, то може втратити бали в очах людей. Тому політики цієї теми уникають…
У світі ведуть мову про встановлення нового світового порядку. Ви про це чули. А що за цим стоїть? Це питання доволі складне. Мене дуже дивує, як прискореним темпом усі ЗМІ, особливо телебачення, стараються з людини зробити машину, робота, бездушну істоту. Коли включаєш телебачення інколи просто бере страх. І думаєш, кому це потрібно, хто за цим стоїть і яка кінцева мета? І знаєте, аналізуючи всі ці речі, бачиш, що все менше і менше сучасне суспільство має властивість думати. Людям часто вкидають проекти простих рішень складних проблем. Ось у чому заковирка.
Тому такий короткий висновок – проблеми в суспільному і державному устрої, в системі організації влади існують. Більше того – вони накопичуються. Не тільки в Україні, а й в світі загалом. Простих відповідей на всі ці запитання немає.
Щодо мого розуміння того як треба реагувати на виклики часу – повинна бути жорстка вертикаль влади поєднана з міцним місцевим самоврядуванням.
Ну все-таким, ваше передбачення - куди рухатиметься світ?
Ми повинні визнати, що світ рухається до повної глобалізації. Ми дістали можливість пересуватися. Хочеш їхати в Австралію – щасливо, в Африку, південну Америку – з Богом. Світ вже не такий замкнутий, як був раніше.
Ну але є й зворотні процеси. Для прикладу, зараз багато говорять про потенційний розвал зони євро, про реорганізацію Євросоюзу, навіть про відновлення прикордонного контролю між країнами Шенгенської зони...
Пізно. «Пізно закривати стайню, коли коні вже вкрали». Це вже процеси незворотні. І якщо хтось говорить, що закриватимуть кордони, то це всього-на-всього піар-кампанії під час виборів тих, хто хоче себе показати великим захисником чи патріотом держави.
Світ глобалізується і економіки теж стають залежними. От Україна зараз в повній мірі залежна від кризи, яка є в Європі. Пішов спад експорту продукції українських підприємств через світову економічну кризу. Слава Богу, що ще нема поки що спаду виробництва...
Загалом в світі в людей немає колишньої впевненості у завтрашньому дні і люди починають менше тратити, менше споживати… Намагаються зберегти щось «на чорний день»…
То що буде завтра? Є загальне відчуття, що час "суспільства споживання" закінчується, світ згіршується...
Ну по-перше, ми повинні визначитися з пріоритетами, з мотиваціями. В нас, в Західній Україні ситуація більш-менш терпима. Але в багатьох країнах світу люди поміняли віру в Господа на віру в долари. В Чехії наприклад дійшли до того, що церкви, костьоли продають. За безцінь їх продають – це просто жах.
Та й у нас розвалені заводи – «бери – не хочу»...
Глобалізація глобалізацією, але все таки суперечка за ресурси присутня. Україна має землю…
ООН говорить, що майбутні війни розв’язуватимуться через недостатню кількість води, відсутність продуктів харчування, енергоносії. Ось три фактори, які викликатимуть в світі військові конфлікти.
Україна має чорноземи. Чи будуть зазіхання на українську землю?.
Чого ви питаєте "чи будуть"? А коли їх не було? Зазіхання були постійно. А зараз ця ситуація ще більше загострюється.
Чи не може бути якась така загальна нехай не національна ідея, але може якась загальнонаціональна програма, яка б відтворила обороноздатність української армії. Бо в нас зараз в армії, кажуть, нічого не їздить, не літає, не плаває. У нас фактично немає обороноздатної армії...
Проблема є. Але загалом ви неправі. Програма модернізації армії є…
Тут можна сперечатися. Для прикладу Молдавія, впродовж останніх 5 років закупила десятки надсучасних бойових літаків, бойових вертольтів. Україна за 20 років нічого не купила. Ми позаблокові. Нас скоро вже Молдавія зможе завоювати?
Для чого нам купляти, якщо ми самі є 5 чи 6 країною в світі за експортом зброї. Старе ніхто не купляє. У нас є прекрасні взірці сучасної зброї. На ринку зброї йде надзвичайно велика конкурентна боротьба.
Наші військові почали інтенсивно літати, чого раніше не було. Було глухо як в танку:).
У влади є розуміння необхідності підтримки обороноздатності української армії…
У нас йде сама справжня інформаційна війна проти України. Ну ви хіба цього не бачите? Однією із складових інформаційної війни проти України є те, що Україна немає зброї, у неї небоєздатна армія.
Звичайно, що є проблеми. Армія якраз перебуває на етапі модернізації. Створена спеціальна програма модернізації збройних сил України. Розказувати не буду, бо це не в моїй компетенції, але така програма є.
Ми зараз будемо відправляти бригаду журналістів на Чорноморський флот. Я вам рекомендую поїхати й подивитися, як там служать наші земляки, іванофранківці. І ви побачите, що в нас є хороша бойова міць.
Я б з цим посперечався. Там є один хороший човен "Сагайдачний", а решта – металолом...
Нічого подібного. Поїдете подивитесь.
Перед виборами традиційно вже політики починають загострювати ті питання, що розділяють Україну і українців. Питання мови, законопроект Ківалова-Колєсніченка. Кажуть, що це саме перед виборами почалося, щоб поділити електорат, змобілізувати російськомовний Схід і Південь. Ваша позиція в цьому питанні?
Моя позиція одна – в державі повинна бути єдина державна мова – українська. Крапка.
А чи ведеться в межах влади, в Партії Регіонів дискусія на тему, кому це вигідно. Є інформація, що загострення мовного питання - порада російських політтехнологів.
Я не знаю, які там політтехнологи це нарадили. Я їх не бачив і нікого з них не знаю. Говорити можна багато дурниць. Але знаю одне, про що вам і скажу, - в Україні має бути єдина державна українська мова.
А як боротися з тим, що зараз робиться?
У парламенту є дуже багато методів і способів не допустити прийняття цього рішення. Але, якщо в парламенті всі між собою домовились, то ви тут бідні люди чубтесь, а вони вирішують там свої питання…
Але ж є якась політична воля. Якщо Партія регіонів голосує за щось, то це напевно означає, що диригент фракції отримав вказівку – і голосують всі – «і мертві, і живі», і тих кого немає в сесійній залі....
Справа в тому, що як там є диригент, то і з іншого боку є диригент. Там він не один – їх багато. Уважно дивіться сесію. Диригенти з іншого боку також доклалися до того, щоб законопроект пройшов перше читання…
Насправді є два варіанти. Це наступ на українство як таке, або ж передвиборча технолога поділу електорату.
Якщо чесно, то я думаю, що це просто штучне непотрібне нагнітання напруги в суспільстві.
Для чого?
А я не знаю для чого. Тому, що на Сході України як говорили російською, так і продовжують говорити. І безперечно, що ті депутати мають свій російськомовний електорат, який їх накручує. І їм потрібно їхати до людей щось звітувати. Так само і наші депутати приїжджають і кажуть – бачите як ми геройськи відстоювали мову. Але щось не відстояли, щось "не змогли"...
Кожен депутат приїжджає до свої виборців і розказує свої казки. Всього-на-всього.
Другий момент, якщо вести мову про «цивілізований світ», то, безперечно, кожна нація, і кожний народ відстоює свою мову, свою культуру і звичаї. Але і дає можливість розвиватись іншим народам. Тут далеко ходити не треба. Візьму Італію до прикладу. На півночі Італії законом передбачене використання двох мов – італійської і австрійської версії німецької. Якщо італієць не знає австрійської мови його на роботу не візьмуть. Так само, якщо австрієць не знає італійської мови – його теж на роботу не візьмуть. І все діловодство ведеться дійсно на двох мовах. Хто як хоче, так пише – всі розуміють. Бо кожен зобов’язаний знати дві мови.
І коли був день вина, то святкували разом й італійці, й австрійці. І лунали разом їхні пісні, кожен був у своїх національних костюмах.
Я це бачив на власні очі.
Був перекритий центр міста – так з добрий кілометр дороги. Через кожні метрів 20 стояли бочки з вином – фермери виставили своє вино. Кожен міг прийти й безплатно продегустувати.
Ну, за чаркою вина мова вже стає неактуальною:) Всі всіх розуміють і без слів…
Це у нас би всі всіх розуміли. Але, думаю, що до обіду мало хто б дійшов з одного кінця в інший такої виставки. Там, на превелике моє диво, всі доходили від одного кінця до іншого. Нікого п’яним я не бачив. Я спеціально пішов перед вечором. Думаю, мабуть точно понапивалися - стільки безплатного вина...
Я собі уявив, що це наша «стометрівка» перекрита.
От вам відповідь на всі питання. Питання у вихованні, у взаємній повазі, в толеруванні один одного…
Скажімо, в Італії я був дуже здивований, коли пішов у неділю в церкву там. 10 година починається служба на німецькій мові. Я очі витріщив. Як це в Італії на німецькій мові. Запитую, чому так? Відповідають, що на італійській була о 9 годині.
Це яке місто?
Морана…
Кажуть прийдете через 45 хв. І об 11 год. вже знову буде на італійській. Люди нормально живуть, спілкуються. На якій мові до них звернешся, на такій і відповідають. Головне, знати мову.
Безперечно, мова є основою нації, культури, держави. Але люди бережуть свою мову.
На все потрібен час. Поступово Київ переходить на українську мову.
Та вже кажуть, що знову пішов зворотній процес…
Ні, не пішов. Оце був на футболі, то треба було чути, який там був український дух. Та й у Донецьку, коли грали Україна і Франція, то весь Донецьк був жовто-синім. І гімн всі співали. Вивчили. Але на все потрібен час, взаємна повага, відсутність насильства, нав'язування своїх переконань. А якщо зробити, так як одного разу зробив один наш політик, коли приїхав в Севастополь і сказав, що завтра всі повинні перейти на українську умову, то його й «десь післали»… І що він зробив доброго? Якщо ми хочемо жити в одній соборній державі, то повинні навчитися взаємній повазі.
Але ж повинна бути державна політика у цьому напрямку?
Безперечно, повинна. По-перше, закон ще не прийнято. Чому ми товчемося навколо цього? Я думаю, що він не буде прийнятий і я за те, щоб його не прийняли.
То ви підтверджуєте, що це передвиборча технологія?
Все, я більш не маю чого вам добавити. Я за те, щоб він був не прийнятий…
Ще одне питання. Наші депутати проголосували по-різному. Якщо б ви були депутатом, то як би проголовували?
Я б проголосував категорично проти.
Тобто те, як проголосували наші депутати Зварич і Личук… - ви з ними розходитесь у поглядах?
Звичайно, що розходжусь в цьому питанні.
Ви не говорили з ними, чому вони так вчинили?
Ні, ще не говорив.
Ви вже обмовилися щодо укріплення місцевого самоврядування. Всі говорять вже десятиліття про те, що владу потрібно віддавати на місця. А насправді влада все більше концентрується в центрі. На вашу думку, чи реальною є теза про укріплення місцевого самоврядування?
Це реально. Я якраз є членом комісії по реформуванню системи органів влади. Якраз в конституційному плані це і буде прийматись.
Щодо децентралізації влади - буде прийнято цілий блок нових законів. Перше, буде прийнято закон про місцеве самоврядування, про розмежування повноважень обласної адміністрації і обласної ради.
А питання створення облвиконкомів при обласних радах навколо якого зараз «ламаються списи»?
Буде закон про вибори голови обласної ради, голови облвиконкому, виконком.
А для обласних державних адміністрацій передбачається контрольні функції - це дотримання закону органами місцевого самоврядування, координація роботи силових структур, органів порядоку, законність, безпека і так далі.
А соціалка?
Соціалка, охорона здоров’я, освіта, культура перейде радам і виконкомам.
Чи не буде протиріч, протистояння, перетягування ковдри…
Ніяких протиріч тут немає. Є створений комітет по підготовці законодавства, яку очолює Анатолій Близнюк – міністр регіональної політики і будівництва. Напрацьовуються закони. В цю комісію входить багато науковців, два голови адміністрацій – я і голова Дніпропетровської ОДА Олександр Вілкул. Завданням комісії є якраз напрацювання пропозицій з реформи місцевої влади. Тобто готується нова модель, нова владна конструкція.
Щодо «перетягування ковдри» - не буде кому перетягувати. Тому, що законом будуть чітко поділені і виписані повноваження. Буде облвиконком, виконавчий комітет, будуть функції голови адміністрації – контроль за дотриманням закону, контроль за виконанням рішень, щоб був наведений порядок на вулицях, тобто весь силовий блок, забезпечення прав і свобод громадян.
...Літо, відпочинок. Кудись збираєтесь їхати, якщо так, то куди, коли, з ким?
Якщо вдасться, то хоча б на тиждень хочу вискочити в Крим, щоб просто відпочити, виспатися добре. А може в Херсон, в гості до колеги – голови адміністрації...
Ви були на футболі, коли грала Україна?
Був, коли грала Україна і шведи.
Враження?
Чуть інфаркт не дістав. Тиск підскочив до 200 з гаком, то я вже навіть каявся, чого я на нього пішов…
Є різниця, коли дивишся футбол по телевізору, і коли потрапляєш в те середовище. Ти десь по неволі стаєш його частинкою. І репетуєш до хрипоти з усіма разом.
Це добре чи погано? От недавно Філарет порівняв уболівальників з мавпами...
Ні, так не можна… Викид емоцій потрібен щоб десь колись був. Людина повинна мати можливість викинути емоції – або позитивні, або негативні. Скоріше за все, що викидається негатив. Чому люди йдуть на стадіони, бо не хочуть бути весь час замкнутими у своєму середовищі. А там людина має можливість забути за проблеми, за роботу, за політику…
Вам часто вдається забувати за політику?
Якщо чесно, то про політику я взагалі думати не хочу. Про господарку, про роботу – то це так, а от політики страшно не люблю.
Будуть вибори. Ваша роль у виборах?
Ніяка. Я буду старатись, щоб ніхто з учасників виборів не мав претензій до влади.
Якщо б ви йшли по Коломийському округу, то вас би обов’язково вибрали…
Навіть якщо б мене вже зараз записали в депутати і видали посвідчення депутата ВРУ, то я б відмовився від тої посади, бо то не моє…
Є два моменти.
По-перше – сидіти там, протирати штани і займатись тією "паперотворчістю" – це не моє. Як це сидіти в залі цілий день? Я тут в кабінеті півдня посиджу, то мене вже коробить.
А по-друге, я страшно не люблю несправедливість і брехню. А там неправди багато. Я б напевно там би довго не побув. Або «натовк» би комусь за брехню, або ще щось там натворив...
Політика – це не моє. Можливо, я занадто емоційний…
