Низові урбаністичні ініціативи у Львові та Франківську, формування кластерів та нових моделей розвитку на перетині різних галузей — підсумовуємо ці два блоки зустрічі «Urban Talks Львів&Івано-Франківськ», яка відбулася у Франківську.
Це був діалог представників міських адміністрацій та громадського сектору з обох міст. Подію ініціював департамент розвитку Львівської міської ради, організували платформа «Тепле Місто» і «Промприлад», де й відбулася зустріч, про першу частину якої – діалог мерів Андрія Садового та Руслана Марцінківа, а також виступи головного архітектора Львова Юліана Чаплінського та Михайла Смушака, директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради.
Олександра СЛАДКОВА, заступник директора Львівського комунального підприємства «Інститут просторового розвитку»
Про розуміння успішного та живого міста. Свого часу саме Франківськ дав мені розуміння, що таке успішне місто. Визначальними тут для мене є не якісь економічні показники, а те, що місцеві мешканці не виїжджають з міста, натомість талановиті, кваліфіковані, амбітні люди з інших міст і країн приїжджають туди. Це свідчить, що місто живе. Мені здається, загалом у місті людей тримають і приваблюють два фактори: там комфортно жити (це радше про урбаністику) та можна повністю реалізувати себе (а це вже про креативну економіку).
Про інтегрований підхід до проектування. Всі наші міста хворіють на те, що у нас термін планування проектів є дуже коротким, зате потім, під час його реалізації, починаються «пожежі». Цивілізований контекст передбачає інший, інтегрований підхід: спочатку довго плануємо, а потім досить швидко реалізовуємо: адже всі питання вже вирішені, й мешканці не дізнаються про проект тільки із заведенням техніки на їхнє подвір’я. На двох етапах – планування й реалізації проекту – є різні можливості внесення змін, проте на стадії втілення інколи дуже складно врахувати навіть найконструктивніші пропозиції, адже їхнє впровадження може затягувати терміни реалізації проекту; легше втілити ті зміни, що не потребують багато додаткового часу та витрат. Загалом помилки проектування закладаються на самому початку, тому важливим є відкрите й тривале обговорення під час планування.
Про способи залучення мешканців. Залучення мешканців є для них способом самореалізуватися у місті. Це виховує не тільки зв'язок людини з містом, а й відповідальність. Залучення має різні ефекти: виявлення унікального досвіду користувачів, швидкий тест проекту, співфінансування, жителі цінують те, чим користуються, відсутність конфліктів під час реалізації проекту.
Коли до Львова прийшов проект GIZ «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова», тодішня його керівниця Іріс Гляйхман зауважила: їй здається, що в нас взагалі між собою не спілкуються мешканці, влада та бізнес. У результаті завдяки німецькій експертці з’явився проект «Майстерня міста»: представники ГО, міської адміністрації, бізнес-структур долучалися до складання програми, потім до різних зустрічей, дискусій. Також від німецьких партнерів ми отримали програму дофінансування реставрації брам, вікон тощо в будівлях у історичній частині міста.
Про результати останніх років. Німецьке товариство міжнародної співпраці GIZ проводить співфінансування для оновлення міста – але тільки якщо мешканці долучаються фінансово до реалізації проекту (у випадку дворів, наприклад, – це 30% вартості проекту від жителів). Загалом найкраще львів’яни долучаються до ремонту брам, найгірше – з дахами. Завдяки системі співфінансування у Львові за п’ять років врятовано, відреставровано 250 балконів, понад 1000 вікон та більше 300 вхідних брам. Ті об’єкти, до збереження яких долучилися мешканці, вони дійсно цінують більше.
Серед втілених проектів: пішохідна вулиця Курбаса, площа Митна із дуже популярним серед дітей «сухим» фонтаном, озеленення вулиць (зокрема Городоцька, Чорновола). Успішним прикладом активної низової ініціативи є сквер Гідності на Сихові (мешканці знайшли проектантів, добилися фінансування частини робіт, зібрали гроші на дерева).
Про цікаві досвіди проектування. Серед таких у Львові — проект «Вулиця для всіх», що стосується реконструкції вулиці Бандери. Мешканцям було запропоновано три варіанти реконструкції із різним розплануванням вулиці, типами мощення. Оскільки було чимало дискусій, ми вирішили почекати, поки проект дозріє, а тим часом реалізувати невеликий фрагмент вулиці, щоби показати, що якість визначає не тільки рівно викладена бруківка, а й пішохідна інфраструктура, якісне покриття, вуличні меблі тощо. На часі реконструкція площі Двірцевої: ми поетапно публікуємо матеріали, а мешканці можуть реагувати на них та пропонувати зміни; намагаємося відповідати на кожен адекватний коментар, враховувати зауваження (відповідно до них ми змінювали проект на 5%). Оскільки в цьому проекті йдеться про радикальні зміни, то є потреба в поясненнях і постійній комунікації. Цікавим досвідом був дитячий архітектурний воркшоп, присвячений плануванню території Першого театру: до розроблення макета ми залучили 20 дітей. За нашими спостереженнями, дітям потрібен простір, одночасно 3-4 можливості – зони для різних активностей, де вони можуть і побігати, і в шахи пограти, комунікувати з іншими або лишатись наодинці. Цікаво, що діти зовсім не згадували про дитячі майданчики: схоже, вони потрібні хіба дорослим, щоби контролювати малюків.
Загалом наш інститут, який виник п’ять років тому, зосереджений на проектуванні громадських просторів: парки, сквери, майданчики, вулиці тощо. Це, мабуть, єдиний муніципальний проектний інститут в Україні.
Анна ДОБРОВА, координаторка урбаністичних проектів платформи «Тепле Місто»
Про урбаністику «знизу догори» і «згори вниз». Як комплексна наука урбаністика має бути в основі діяльності міської влади, – щоби збалансовано розвивати місто у різних напрямах (економічному, просторовому, соціальному, культурному та інших). І тоді це рух «згори вниз». А в «Теплому Місті» урбаністика – це приклад моделі «знизу догори», що пов’язана з ініціативою проактивних мешканців Франківська щодо поліпшення стану міського середовища. І з самого початку був орієнтир на оновлення і трансформацію публічних просторів через розвиток діалогу і формування культури користування цими просторами.
Про науку та практику для всіх. Загалом я вважаю «Тепле Місто» урбаністичною організацією, зважаючи на різні проекти. Починаючи на ініціювання створення візуального стилю Франківська для комунікації міста назовні, розвитку мистецтва в публічних просторах, розвитку спорту, велокультури тощо. Це також ініціювання низки важливих проектів і процесів у місті. Наприклад, міжнародний архітектурний конкурс на Child-Friendly Public Space (разом із департаментом архітектури й містобудування та низкою дружніх ініціатив), його результати були частково втілені. Знаним є проект громадського ресторану Urban Space 100: фінансово підтримуючи різні міські проекти, він сприяє покращенню і розширенню урбаністичних ініціатив. Свого часу до Франківська була запрошена школа CANactions, учасники якої робили комплексне дослідження міста – і виявили проблеми, потенціали, локації для подальших напрацювань. Цими результатами ми користуємося буквально зараз, адже тоді зокрема звернули увагу і на «Промприлад». Потім команда «Теплого Міста» також втілила низку тактичних інтервенцій для розвитку культури створення та користування публічними просторами міста, зокрема завдяки бюджетним засобам: це парклет, мобільна кухня «Катай», створення простору на Шевченка, 3. А для розширення іміджу та розвитку спільноти – фестиваль «Сеанс міського сканування», на який запросили 12 кураторів з різних міст і країн та під час якого в різних локаціях та різними методами команди реалізовували урбан-проекти. Це було важливо для розуміння, що урбаністика як наука й культура – не тільки для професіоналів, а доступна для всіх.
Про актуальні урбаністичні дослідження. До «Теплого Міста» надходила низка запитів на роботу з тими чи іншими просторами чи на дослідження. І щоб відповідати на цей запит, наш урбаністичний напрям переріс у MetaLab — дослідницьку платформу для розвитку просторів та спільнот у місті. Нашими цілями є розширити експертне середовище, команду. І для цього ми працюємо в різних форматах як публічна програма (передбачає різні підходи до дослідження міста), лабораторія (формуємо команду, вчимося комплексно підходити до прийняття рішення через дослідження, аналіз), урбаністична резиденція (для оцінки нашої діяльності й незалежного дослідження зовнішніми експертами), а також фестиваль. Ці напрями ми об’єднуємо єдиними актуальними для нас темами – зараз це «Район "Промприлад"»: нам важливо зрозуміти контекст як заводу «Промприлад» (і його історію, і те, що тут відбувається сьогодні), так і району навколо (хто там живе, як користується публічними просторами, чого потребує і т.п.).
Марія КОЗАКЕВИЧ, засновниця ініціативи «Франківськ, який треба берегти»
Про практичний приклад збереження міської спадщини. І Франківськ, і Львів мають багату архітектурну спадщину: поважний вік пам’яток, неприйнятна експлуатація, неправильне ставлення призводить до їхнього руйнування чи зникнення. Розуміння цієї проблеми спонукало нас із чоловіком заснувати ініціативу «Франківськ, який треба берегти». Це позитивний практичний приклад бережного ставлення до пам’яток. Крім нас обох, відповідальних за організаційні роботи, у команді є ремісники, реставратори, історики, краєзнавці, архітектори та ін.
Про двері, які повертаються на своє місце. За період існування ініціативи – а це близько двох років – вдалося врятувати 13 старовинних дверей, металевих і дерев’яних (відомо, що за останні 8 років у місті зникло 15% таких дверей). Першим нашим відреставрованим об’єктом були двері на вулиці Курбаса, 5, у житловому будинку 1906 року. Далі вхідні двері обласної дитячої бібліотеки: вдалося замінити пластикові двері на автентичні; їх, на щастя, не викинули, тож ми провели історичне дослідження, знайшли меценатів, відреставрували двері. Також у цій же бібліотеці відновили віконечка з вітражами на т.зв. «казковій вежі»: відновили автентичні рами, відреставрували вітражі, зробили нові, де треба. Далі були перші металеві двері, на Труша, – із корозією, підперті; тоді активно виступили мешканці, долучилися місцеві підприємці. Серед реалізованих: двері на вулицях Грушевського, Шашкевича (три пари), на Шевченка (до одного з проектів долучали фахівця GIZ), на Незалежності (зокрема в будинку – пам’ятці архітектури, звідки походив відомий польський журналіст Тадеуш Ольшанський). Співпрацюємо з освітніми закладами: змінили на автентичні – дерев’яні, із кованою решіткою – двері на Шопена, 1, у найстарішому корпусі місцевого університету; також у корпусі медуніверситету. Останні наші відновлені двері – красиві, як я кажу, кольору гречаного меду – були декором в одному із закладів харчування: ми домовилися з його керівництвом, що повернемо двері на історичне місце, а натомість зробили для цього закладу копію. Відновлені двері стають магнітом: біля них багато фотографуються, на них приходять подивитися.
Про особливості роботи. Процес відновлення дверей непростий. Дослідницька робота часто схожа на детективну: з архівами досить складно, далі є написання науково-реставраційного проекту. Важливо докопатися до автентичного шару, щоби помалювати двері у відповідний колір, відновлювати ковані елементи, часто сховані під шарами фарби. При цьому важливо, що принципи правдивої реставрації передбачають чітку відмінність старих частин і відновлених: той, хто дивиться на об’єкт, повинен бачити цю різницю. Як вибираємо двері? Ті, які є в поганому стані. А інколи до нас з ініціативою звертаються мешканці. Якщо спочатку з їхнього боку було нерозуміння, боязнь (що двері не повернуть), то тепер легше. Їхня позиція буває різною: десь вони активні, десь не підтримують. Фінансування на наші проекти отримували від ґрантових програм Urban Space 100 та «Міські ґранти», тепер деякі проекти почало фінансувати місто, також долучаються меценати, місцеві підприємці.
Про відповідальність. Важливо відновлювати не просто двері чи інші елементи, а й відповідальність, свідомість мешканців міста. Для цього ми проводимо різні популяризаційні заходи: встановлення інфостендів та соціальної реклами, екскурсії, фотопроекти, кінопокази, лекції, випуск сувенірної продукції, магнітів і листівок, а також спеціальних продуктів для дітей, як-от творчий набір «Казкова вежа» чи гра на тему архітектури, яку саме готуємо. Помалу розвиваємо культуру бережного ставлення до історичного середовища міста. Так, часом буває, що проблема є в елементарному незнанні: наприклад, після нашої ініціативи і пояснень одні підприємці замінили пластикові двері на автентичні, профінансувавши їхню реставрацію; пояснили, що «просто не знали». Нас об’єднує любов до міста, а коли ми любимо, то бережемо.
ЕКОСИСТЕМА МІСТА: як на перетині галузей формуються нові моделі розвитку
Андрій МОСКАЛЕНКО, заступник міського голови Львова з питань розвитку
Про напрями-локомотиви для міста. Десять років тому у Львові думали, що місту можна дати прорив: було дві ставки – ІТ (тоді це 2 тисячі, а нині 30 тис. людей) і туризм (тоді ніхто не рахував, а нині це 2,6 млн туристів). Але не ставили за мету, щоб туристи приїжджали, а щоб ці галузі загалом могли дати поштовх вперед. Туризм зробив це для різних сфер.
Однак із часом з’являються нові індустрії, нові підходи. Відтак нині актуальний вже не просто туризм, а бізнес-туризм. Один із добрих прикладів – масштабна медична конференція, яка у вересні збере у Львові 500 дослідників захворювання грижі, 400 з яких вперше приїде до нас; простий підрахунок свідчить, що в місто прийде 6,6 млн грн. За минулий рік до Львова цільово, на профільні події (наука, медицина, сфера послуг, ІТ та ін.) приїхало 65 тисяч людей. У ширшому контексті це означає зростання трафіку, активніше використання інфраструктури – треба розуміти, як із цим поводитися, адже тут закладені і можливості, і конкуренція. Також нині працюємо над об’єднанням біотехкомпаній, університетів, відповідних фахівців, експертів: аутсорсинг з часом вичерпається, і постане питання перетинів галузей зі сферами культури, інжинірингом. Наші компанії, як «Ензим», «Артеріум» та інші, зрозуміли, що в них немає достатньо людей, доданої вартості, щоб інвестувати в лабораторії, нові спеціальності, а тому слід об’єднуватися. Цьогоріч плануємо юридично закріпити статус цього кластера. Один із перших кроків — створення лабораторій для нових розробок.
Про запити і прогнозування майбутнього для школярів. У Львові дуже багато молоді, близько 150 тис студентів – і за них треба конкурувати. Якщо для них не створити доданої вартості, ми їх просто втратимо. В екосистемі важливо виявити запити і показати їх – щоби, наприклад, учень вже зараз зрозумів, ким він може бути за десять років і щоб хотів прогнозувати своє майбутнє саме в нашому місті. Наведу один приклад: школярка Соломія Леньо, яка стала однією з переможниць престижного міжнародного конкурсу для підлітків, на пропозицію короля Саудівської Аравії оплатити їй навчання (і, очевидно, потім забрати її до своєї країни), відповіла, що хоче навчатися у Львові в УКУ! І ще приклади того, як спрацьовує запит, коли місто його показує. Чотири роки тому ми вирішили закупити для всіх шкіл сучасні мультиборди: коли озвучили це, львівська компанія Nravo вирішила зробити свій продукт, що нині є цілком конкурентним за напрямом EdPro. Інший випадок: ми передбачили 20 млн грн на пропозиції компаній щодо кращих рішень у сфері смарт-технологій, вибрали один район (Наукова — Володимира Великого) — й облаштували там лінгафонні кабінети, сенсорні кімнати і т.ін.
Про дві нові легені Львова. Якою є наша відповідь щодо найближчих 5–10 років? Ми бачимо, що в місті розкриється дві «легені». Одна – це Підзамче: цю екосистему формуватимуть такі об’єкти, як Jam Factory (це австрійські інвестиції на понад 5 млн доларів), FESTrepublic (де, крім розваг, є й освітня складова), ZAVOD на РЕМА (триває баталія, щоби це стало нашим Ейндговеном) і м’ясокомбінат або бізнес-парк «Промисловий», який хоч і стартував пізніше за ZAVOD, розвивається активніше. За різними розрахунками, у межах цієї екосистеми мігруватиме до 30 тис. людей. Друга «легеня», район Стрийської, на сьогодні вже більш наповнена: тут важливим якорем є Центр Шептицького, ІТ-парк (ця інвестиція компанії Brookfield у розмірі 170 млн доларів матиме велику додану вартість, адже мова не тільки про аутсорс та офіси, а й про кооперацію і створення нового освітнього продукту); також «Львівприлад» (в одній частині буде щось на зразок UNIT.City, в іншій, де вже є ІТ-школа, був Factory Day, теж розглядаємо можливість створення креативного простору) і, нарешті, трамвайне депо Lem Station. Тут взаємодіятиме десь 50 тис. людей. Як бачимо, до IТ-парку ми йшли 10 років. Мерія була засновником першого інкубатора Startup Depot, завданням якого було генерувати й підтримувати посіяне зерно » перетворювати ідеї на стартапи. Після цього з’явились інші інкубатори. Останній, відкритий «Львівською політехнікою», – дуже великий, у центральній частині міста.
Маємо враховувати і новий контекст: до Львова при населенні 800 тис. щоденно в’їжджає 180 тис. людей, половина з яких – у межах 15-кілометрової зони. Фактично весь цей ареал – це вже місто Львів. Це породжує багато викликів, яких не було ще десять років тому.
Про реновацію звичних просторів та установ. Суть не тільки у великих інвестиційних проектах: часто поруч із нами є величезний не використаний ресурс – це різні інституції. Так, в нас у віданні управління культури є понад 80 різних установ: музичні школи, медіатеки, театри й т.д. Торік нам вдалося пройти складний процес, аби реанімувати багато установ. У Львові є дуже гарний органний зал, але він не жив на повну, – після зміни директора це змінилося. На перший після оновлення керівництва концерт в органний зал, де є 300 місць, прийшло 1500 людей! Також за результатами конкурсів змінилися керівники у Центрі Довженка, Театрі Лесі Українки, музеї «Територія терору». Тож дуже багато залежить від людей. Великий недооцінений пласт – це бібліотеки. Тут ми змінюємо підхід: від бібліотек до медіатек. Відкрили одну у віддаленому районі Рясне, також є оновлена URBAN бібліотека, де відбувається багато подій. Цього року ми плануємо відкрити ще п’ять таких просторів у різних районах міста.
Про Франківськ та Львів. Для Франківська перспективним міг би бути розвиток конференц-індустрії. Це одна з нових галузей, навколо якої можна вибудовувати екосистему. Це гарна ніша для Івано-Франківська як затишного міста з доброю кухнею, приємними локаціями і т.д. Одному місту розвивати цей напрям складно. Наприклад, інколи є вимоги, за якими Львів не підходить, конкуруємо з різними містами Європи. У Німеччині, до речі, МАСЕ-індустрія приносить стільки ж, скільки машинобудування.
Альона КАРАВАЙ, співзасновниця ГО «Інша Освіта»
Про розуміння екосистеми. У баченні міста чи організації як екосистеми немає нічого супернового, революційного. «Екосистема» – це слово-тренд, яке нині використовується, до речі, і там, де не слід. У цьому можна бачити реакцію суспільства на те, що на нашій планеті, у нашій країні все менше ресурсів, і ми шукаємо сценарій. Можемо йти одним – перетягувати ці ресурси з міста в місто, або іншим – уважніше дивитися на те, які ресурси є на місцях, і думати, чи можливо, переставивши складові, використовувати цей потенціал більш продуктивно.
Термін екосистема походить з біології. У світі природи є правила функціонування екосистем. Наприклад, екосистема має бути різноманітною, різноманіття живить її: гомогенна не існуватиме довго, вона нестійка. Інше правило: незмінною в екосистемі є тільки зміна. Екосистема постійно змінюється, має бути гнучкою – завдяки горизонтальним зв’язкам, як це є у природі, різні елементи можуть підтримувати один одного, навіть якщо якась частина екосистеми відмирає. Аналогічно і з містом: воно має бути з різними гравцями, навіть такими, які зараз здаються агресивними «м’ясоїдами» (вони, ймовірно, важливі в цій екосистемі). Варто думати, як створювати горизонтальні зв’язки, як тренувати систему до змін, аби вона буда життєздатною.
Про основи екосистемного підходу. Він передбачає, що ми дивимося на місто як на систему, розкладаємо його на різні компоненти і думаємо, як їх можна скомбінувати по-новому чи посилити один із них, щоб далі ці складові росли вже природно. Є декілька моделей структури екосистеми. Про екосистему міста говорити важко. Але вона завжди будується навколо якогось предмета, теми, дискурсу (як-от ІТ), плюс є відповідна стратегія (що зробити, щоб ІТ розвивались у місті). Навколо цього є соціальний капітал — люди (ті, хто може працювати у відповідному секторі, хто може купувати цей продукт тощо), правила гри — політики, закони, наявність місцевого соціального контракту відповідного рівня (достатнього, щоб ця тема розвивалася), а також гравці або організації (продавці, ті, що підтримують, досліджують).
Екосистемний підхід обережно підходить до теми, дивиться на потенціал і сильні сторони того чи іншого міста. Як я побачила, Львів через цей процес проходив, аналізував «а чого ми хочемо, в якій бік хочемо йти, навколо якого предмета будуватимемо екосистему?». Щодо Франківська, то я особисто дуже вболіваю за два кластери з переліку перспективних напрямів, визначених у дослідженні Стенфордського дослідницького інституту. Це кластер їжі, бо для мене Івано-Франківськ є містом дуже доброї їжі і тут також можуть нарощуватися й інші бізнеси, а також дуже неочевидний кластер кіноіндустрії й аудіального мистецтва. Рекомендовано вибрати 3-4 і пробувати розвивати їх одночасно, адже ставити на один досить ризиковано. Окремі з визначених у досліджені пріоритетів, як-от дизайн, зокрема продуктовий, вже запускаються на «Промприладі».
Про роль культури й освіти в екосистемі. Екосистема може існувати тільки на перетині різних галузей, з однією це неможливо. А такі напрями, як освіта чи культура, є допоміжними або ж фундаментальними: вони не можуть бути предметом чи центром екосистеми, а лише допомагають їй існувати. Культура, мистецтво починають вводити нові дискурси, що потрібно в тому ж ІТ та інших сферах. Ричард Флорида, якого нині критикують, зазначав, що високотехнологічні бізнеси можливі в містах із дуже розвинутою андеґраундною культурою, яка спонукає до розвитку креативності загалом. Це та частина екосистеми, яка допомагає генерувати нові ідеї, дає тригери. Саме тому мистецтво часто буває і має право бути провокативним – це його функція в екосистемі. Освіта ж допомагає соціальному капіталу зростати, формує його, нарощує його мускули. А потім заходить бізнес – і все це збирає, робить так, щоб воно працювало разом на сталих умовах. В екосистемному підході галузі працюють одна для одної, ізольованості не може бути.
Тим часом креативні кластери у рамках міської екосистеми є тими місцями, де різні елементи цієї системи можуть зустрічатися, синхронізуватися, співпрацювати, виробляти, якщо потрібно, нові правила гри і творити горизонтальні зв’язки. Однак креативні простори є лише платформою для взаємодії, вони не можуть бути екосистемою, – будівлі без людей залишаються будівлями.
Про роль різних поколінь. Звичайно, молоді люди йдуть попереду, але дослідження теорії поколінь і покоління Z стверджує, що представники останнього також обмежені у своєму «функціоналі». Лише воно одне не покриє всі потреби міста. Тут потрібні комплексність та інклюзивність: нам потрібні різні покоління: і роботяги, які працюють спокійно та надійно, і «зети», які, за соціологією, багато мігрують, їздять, бо мають таку природну потребу. І на запитання «як їх втримати?» я б відповіла просто – не втримувати, відпускати, давати можливості. Власне, бути привабливим простором, до якого ці люди можуть прийти на якийсь час – і, якщо захочуть, залишаться.
«Інша Освіта» запускає програми з т.зв. солідарним навчанням, де працюємо з міжгенераційними групами. У цьому величезний потенціал: взаємодіючи, люди 18 і 62 років «вистрілюють». В Україні є значна проблема зі спадкоємністю: у нас вона порушена, кожні 20–30 років все змінюється, і попередня система координат відкидається. Ця травма є не в одного старшого покоління, яке відчуває, що не може передати набуте, бо воно зараз ніби неважливе, але насправді це не так. Нам потрібно дивитися, як відновлювати ці традиції спадкоємності й передачі досвіду, навичок попередніх поколінь. Тобто я б ставила на спадкоємність і на те, що нам потрібні всі генерації.
Юрій ФИЛЮК, засновник і керівник платформи «Тепле Місто»
Про пошук нових унікальних моделей. Нині Франківськ намагається шукати свої креативні шляхи і способи до об’єднання, формування довіри (адже в українському контексті люди все ще більшою мірою за замовчуванням радше не довіряють, ніж довіряють одне одному), а також до натреновування взаємодії.
У цьому розрізі прикладом є громадський ресторан Urban Space 100. На сьогодні ми отримали вже понад 250 запитів на реплікацію проекту з різних міст України й 15 країн світу. Перша соціальна франшиза з нашими партнерами, «Іншою Освітою», пішла до Києва, дві наступні, найімовірніше, будуть у Краматорську та Полтаві (якраз тривають фінальні перемовини). Але ми також розглядаємо Берлін та Сан-Франциско, звідки є запити. Це, власне, і є той потенціал креативних індустрій, які нині можуть допомогти місту знайти своє місце не лише на українській, а й на світовій мапі. «Промприлад» – ще одна нова модель, яку ми тестуємо. Це величезний проект вартістю 23 млн доларів, який передбачає викуп заводу і перетворення його на креативний кластер із розвитком таких основних сфер, як освіта, мистецтво, нова економіка, урбаністика. Цей проект органічно поєднує як соціальну, так і економічну складові та реалізовується за логікою «знизу вверх», через об’єднання великої кількості гравців, зокрема бізнесу, ГО, за підтримки місцевої адміністрації. Якщо проект вдасться, це буде ще один кейс для потенційного тиражування. І на цьому теж можна вигравати і створювати нову додану вартість. Та найбільший ефект від таких речей – це, звичайно, натреновування суспільства на нову поведінковість, на те, що довіряти – це вигідно, приємно, цікавіше, динамічніше. Це мотивує людей залишатися у рідних містах і повноцінно реалізовувати себе там. Цікаво, що ми в Україні маємо одні з найкращих передумов у світі для творення нових суспільно-економічних моделей: наші низькі стартові можливості мотивують знаходити нестандартні форми.
Про пріоритетні напрями розвитку. Нам не хотілося би мислити у традиційному для українського дискурсу «що нам зробити, щоб не так безнадійно відставати» – не наздоганяти світові тренди, а прямувати туди, куди вони мали б врешті прийти. У пострадянських містах популярною є стратегія розвитку туризму, але в сучасному світі це вже не працює. Потрібно думати інакше, запитувати себе: що Івано-Франківськ може дати світу? За результатами дослідження Стенфордського дослідницького інституту (SRI), яке включало аналіз цілого регіону, але з центром у Франківську, для нас було визначено сім потенційних для розвитку кластерів. Це сільське господарство з акцентом на еко-фермерство, їжа та все, пов’язане з цією індустрією, ІТ, дизайн, деревообробка, зелена енергетика та кіноіндустрія. Якщо сформується і вистелить 2-3 напрями, це буде велика перемога. Якщо ж дивитися у ширшому контексті, то є така мрія чи думка, що Франківськ міг би, можливо, стати українським Давосом – майданчиком для рефлексії, обговорення нових суспільно-економічних моделей. Франківськ як slow city є середовищем, де можна добре порефлексувати, попрацювати у спокійнішому режимі.
Про укрупнення як можливість. Водночас міста нині таки рухаються до укрупнення, і це одна з ознак їхньої конкурентоспроможності. В ІТшників є такий підхід, що територію в радіусі 150 км вони не вважають іншою. Якщо провести навколо Франківська такий радіус, у цій екосистемі будуть Львів, Чернівці, Тернопіль і ще багато менших міст. У результаті потенціал Франківська (кількісно за населенням) збільшується приблизно у 8, Львова — у 2 рази. Я бачу тут, в Західній Україні, передумови для формування вищого рівня довіри та виходу на консолідацію. Це важливо, адже нині, попри децентралізацію, більше половини потенціалів в Україні все ж зосереджені у столиці. Відтак галицька екосистема з кількістю населення 2,5 млн відкриває нові можливості, наприклад, тіснішої взаємодії з 4 найближчими країнами-сусідами.
Про соціальний капітал та інклюзивність. Місто повинне створювати можливості для самореалізації молодих людей, аби вони бачили, як можуть розкрити себе там повною мірою. І це мала б бути не одна сфера, як ІТ, а хоча б 3-5 таких соціальних ліфтів: наприклад, дизайн, фермерство, туризм або ресторанна справа. Та мені все-таки здається, що виграють ті міста, які зможуть дивитися комплексніше й інклюзивніше: місто складається з різних людей, від найменших до літніх, – і в кожному є потенціал. Якщо навчитися з’єднувати, складати по-новому ці елементи, можна винайти щось інноваційне. Загалом я вірю в нове покоління, яке бачу. Для його представників матеріальне не є первинним мотиватором: їх драйвлять позитивні зміни, сам процес роботи. Відсоток таких людей зростає, причому і в країнах з низьким рівнем безпеки чи матеріальної бази. Я очікую від цього покоління нових суспільних моделей, нового рівня відповідальності, зокрема й у бізнесі, який не прагне максимальної капіталізації, а є насамперед формою самореалізації і способом нести зміни, що ми й пробуємо реалізувати в наших проектах.
Підготувала Ірина ШУТКА, Zбруч
