Недорозвинуте у громадянському плані суспільство нагадує дитину. Як дитина тягнеться до яскраво розмальованих іграшок, так і нерозвинуте, загальмоване «совковою» інерцією українське суспільство тягнеться до яскравих політиків, до виражених харизматів. Ця особливість електорального поля в Україні добре відома політтехнологам, які намагаються «прикрасити» кожний новий політичний бренд такою «яскравою іграшкою» - здоровилом Кличко, «симпатяшкою» Королевською тощо.
Але рано чи пізно суспільство стомлюється від харизматів. Особливо, якщо ті займають собою весь телевізійний прайм-тайм, чільні сторінки газет та сайтів. В останні тижні, зокрема, спостерігається втома від Юлії Тимошенко. Різноманітні соціологічні опитування, як загальнонаціональні, так і місцеві фіксують нову тенденцію – кількість електорату, стурбованого перипетіями лідерки БЮТу-«Батьківщини», невпинно зменшується.
І це не дивно. Безкінечна істерія навколо ув’язненого політика перетворилась на відвертий «політичний кітч». ЗМІ тижнями обговорюють подробиці життя в камері Качанівської колонії, тиражують кожну нову примху «ВІП-в'язня». То Юлія Володимирівна погоджується лікуватись в Україні, то не погоджується, то гіперкатегорично не погоджується, то знову дає свою «ясновельможну» згоду. Все це транслюється з екранів через різноманітних напружених речників з постійно перекошеними чи то від злоби чи то від безнадії обличчями.
Електорат стомлюється від цього невмотивованого напруження, замість колишніх співчутливих реплік про «бідолашну Юлю» в автобусах тепер розповідають анекдоти про «тризіркову» камеру. Народ потроху почав підсміюватись над багатосерійним політично-кримінальним «милом», у яке невправні піарники перетворили історію Юлі. Трагедія, яку прокручують на штиб каруселі, це вже не трагедія, а комедія. А там де сміються, там вже не вірять. Владні політтехнологи це розуміють.
І це лише найпомітніший приклад «втоми від харизматів». Напередодні виборів політтехнологи, що працюють в мажоритарних округах, зауважили тенденцію електоральної переваги «сірих мишей». Закриті локальні праймеріз, які в перші дні квітня організувала низка аналітичних агенцій на Львівщині та Івано-Франківщині, показали, що признані лідери харизматичного типу починають поступатися за показниками довіри та електоральних симпатій господарникам, чиновникам та «робочим конячкам» від бізнесу.
Цьому явищу дають кілька пояснень. Дехто вважає, що цей феномен має регіональну природу і пов’язаний із так званим «синдромом петеушників». Коли ВО «Свобода» восени 2010 року привела до влади цілу плеяду «українських хунвейбінів», це було наслідком прагнення людей побачити свіжі, незіпсовані владою обличчя. При тому ці «обличчя» за браком досвіду і компетентності обрали тактику галасливого натиску.
Така «карикатура на харизматичність» задовільняла виборців до того часу, коли стала очевидна неспроможність «нового призову» давати собі раду з поточними господарськими проблемами. Можливо звідси і ностальгія за «твердими господарниками».
Друге пояснення лежить у площині очікуваного «дорослішання» електорату. 20 років «наперсточного розведення» простих людей все ж таки не пройшли надарма. Навіть дрімучі люди починають розуміти, що за приємними «обличчями» стоять не янголи, послані небом, а товсті гамани різнокалібрових олігархів. І коли Кличко на телешоу запевнює своїх потенційних виборців, що він «буде вчитися», то виборці вже хапаються за кишені і підраховують, в які збитки вони втраплять, маючі на чолі такого «владного практиканта».
Зараз у Івано-Франківську ефект актуалізації «сірих мишей», зокрема, працює на Олександра Сича. Якщо головна інтрига в мажоритарному окрузі розгорнеться поміж ним і Юрієм Солов’єм (Віктора Анушкевичуса, який у випадку участі в виборах грав би на одному полі із Сичем, кажуть, Свобода вже майже «переконала», що в мерському кріслі для нього буде хоч і не так цікаво, то точно певніше), тоді, скоріше за все, виборці віддадуть голоси не відомому всім у місті «соціальному прожектеру» і вічному критику чинного мера новоспеченому ударів цю Юрію Солов’ю, а нехаризматичному чиновнику, який будує свій імідж переважно на промовах при відкритті пам’ятників.
«Сірі миші» йдуть у наступ. Все більше компліментів (і не завжди невиправданих) чуємо на адресу «зашитого на всі іміджеві ґудзики» Романа Онуфрієва, в той час, коли яскравий і прикольний «головний перформанс’єр» області Руслан Коцаба отримує від колег зі ЗМІ здебільшого кпини.
В районах праймеріз також показують ситуативну перевагу «господарників» над «професійними патріотами». Й це в той час, коли намагання політиків, політтехнологів, ноуменів і т.п. утвердити в свідомості людей «чорно-білу» схему життя досягли максимуму. Високочолі інтелектуали переконують нас, що народ повсюдно «святить» ножі і гострить вила, а соціологічні опитування показують стурбованість того таки народу розповзлими дорогами і засміченими дворами.
Можливо політичні сили тепер почнуть повертатись від опусів Табачника і сусідок Юлі по камері до «господарського реалу»? І ставити на «сірих мишей»?
Аналітична група "Фіртка-Магус"
