Після тижнів зондування, тестування та провокування адміністрації Трампа, Кремль перейшов до реальних дій силової політики. За всіма стратегічними напрямками, намагаючись максимально розтягнути та послабити сили, які б змогли, як мінімум, постати проти цієї путінської стратегії.
Північна Корея, з уявного та слабкого гравця, на очах перетворюється на вкрай небезпечного, і головне, такого, що вже володіє засобами, які змінюють баланс на Далекому Сході. Режим Ина ніколи б не поводився таким чином, якщо б не мав реальної та дієвої підтримки від Москви та Пекіну. Інші оцінки, або намагання стверджувати, що реальність інша, хибні.
Район Перської Затоки Іранський режим мулл, так само, як і пхеньянський, відкинув всі перестороги та почав агресивно встановлювати свою домінанту в регіоні. За цілковитої та всілякої підтримки Москви, Пекіну, Дамаску. Країни Ради Перської Затоки нервують страшенно та наяву бачать, що часу для зупинки зсуву від них сил та ваги у районі Затоки стає все менше та менше.
Район Близького Сходу. Режим аль-Асада відродився, немовби Фенікс, та нарощує зусилля по поновленню контролю над сирійської територією. Капкан, встановлений Путіним для Ердогана, зачинився й турецький лідер вже, майже покірно, виконує забаганки та бажання «кремлівського мрійника». Гадаєте, заворушення у Нідерландах не є виконанням однієї з таких кремлівських забаганок? А Нетаньяху в Кремлі вимолював у полковника КГБ Путіна, щоб той вплинув на іранських правителів, щоб ті зупинили встановлення своєї домінуючої ролі в Сирії та не наближалися до ізраїльських кордонів.
На Балканах сум’яття та невизначеність. У Македонії чергова, важка політична криза. В Боснії-Герцеговині сум’яття та велика невпевненість. Чорногорія живе після придушення російського путчу, напевно, не останнього. Сербія неухильно переходить під контроль Кремля, а хто б сумнівався. У Болгарії наближаються парламентські вибори, після яких, майже стовідсотково, Софія знову стане набагато ближчою до Москви.
Білий Дім Трампа майже зупинився у діях. Відверто відчувається розгубленість та невпевненість. І це на тлі путчу проти Трампа, особисто, та найближчих членів його апарату.
Вже, майже, не виникає сумнівів, що вибір Тіллерсона був помилкою. Рекс Тіллерсон – слабка персона. Кажуть, що він діє на стратегічну перспективу. Не вірю. Але, навіть, якщо це так, то якою буде стратегічна реальність у тій стратегічній перспективі, коли зараз є анемічність та ступор?
Європейський Союз розпадається на очах. Це блискуче. Але, цей вакуум займає Росія.
«Де НАТО?» - це вже, навіть, не риторичне питання. Кремль обклав НАТО з усіх боків та на очах робить ескалацію у його розділі та паралічу.
Як виглядає, у Дональда Трампа є, максимум, два місяці. Якщо Білий Дім не опам’ятається, тоді Карибська криза буде примітивним дитячим лепетанням на тлі того, що на нас чекатиме. І тоді липнева зустріч у Гамбурзі між Трампом та Путіним, точно перетвориться на кшталт зустрічі Кеннеді та Хрущова у Відні у 1961-ому.
