КРАХ ІМПЕРІЇ

Для «демократів» 2004 рік видався «благодатним» для поліпшення свого матеріального стану. Поки українці відстоювали громадську позицію на Майдані, дехто скуповував основні засоби Міноборони. Не оминуло це й Коломию: спортивний комплекс на вул.Січових Стрільців («манеж») нині супермаркет «555», казарми на вул. Чайковського, біля парку Трильовського, та казарми на вул. Довбуша. Попередня влада не дуже опиралася і попри громадське обурення передала, як будівлі, так і землі, в приватну власність.

Першим на черзі був «манеж». За копійчані обіцянки влада дала дозвіл на будівництво супермаркету з виділенням земельної ділянки. Австро-Угорська імперія почала зазнавати краху. За декілька місяців на місці історичної споруди виросла залізобетонна скляна «потвора». Наступним об єктом стала казарма на вул. Чайковського. Тривалий час цей об єкт був поза увагою, і навіть планували перенести сюди служби та відділи міськвиконкому.

Але думати і діяти це зовсім інші речі, і тому 2010 року казарму почали тихцем розбирати. Якщо подивитися на початковий варіант цієї земельної ділянки, де стоїть казарма, то видно, що її не планувалося розбирати. Але власників об єкту з 2004 року змінилося приблизно п ять, і в останнього плани на забудову ділянки вже інші. Тому казарма «гармонійно» не вписувалася в житлово-торговельний комплекс, оскільки порушувала будівельно-проектні норми.

Натепер казарму припинили розбирати. Міський голова та відповідні служби шукають вихід з доволі таки складної ситуації як зберегти історичну споруду і виконати умови власника казарми та орендатора цієї земельної ділянки, який, до речі, винен понад 1 млн. гривень бюджетові міста за цю земельну ділянку, але вимагає в обмін рівноцінну. А також як не втратити «своїх» коштів, адже на сесії міської ради прийнято рішення про заборону «роздавання» міських земель, а тільки продаж через аукціон.

Доки вся увага громадських діячів, місцевих політичних лідерів, журналістів, українських телеканалів була прикута до історичної споруди, доки інтелігенція України вимагає не допустити знесення історичної пам ятки Коломиї, інші «владники» кинули свої «трудові резерви» на розбирання казарм, які розташовані на вул. Довбуша.

Міська влада настільки «стурбована» збереженням історичної будівлі в парку Трильовського, що геть забула про інші, не менш вартісні історичні споруди «Червоні касарні». Влада міста прийняла правильне стратегічне рішення і, висловивши свою стурбованість руйнуванням казарм в парку Трильовського, відволікла увагу громадськості від казарм на вул. Довбуша, повважавши, що одного історичного об єкта для «порятунку» досить, бо дотепер не знає, звідки взяти гроші на реконструкцію.

Руйнація «Червоних касарень» на вул. Довбуша відбувається вже упродовж двох місяців. Тепер розбирають одноповерхову будівлю польських часів та одну австро-угорського періоду. Власник об'єкту стверджує, що демонтаж споруд економічно не вигідний, адже несе великі грошові затрати. Дивно, але будівлю не зносять екскаватором та бульдозерами, а акуратно розбирають. Черепицю, цеглу, дерев яні балки складають для подальшого продажу. Одна черепиця коштує приблизно 5 американських доларів.

Враховуючи «пошесть» (моду) на екологічно чистий товар, а саме цей будматеріал таким є, то довго він не затримається, а прибуток з демонтажу очевидний, як з продажу черепиці, так і цегли.

Найцікавіша з казарм, що на вул. Довбуша, є головна. Вона на три з половиною поверхи. Ця будівля палацового стилю, австрійського характеру: добротні тесані сходи, плитка, дубові поруччя, готичний стиль. Від часу побудови і до 1939 року ця споруда була адміністративним будинком, тут відбувалися урочистості, прийоми, бали, паради. За совєтів тут містився лазарет, тобто військовий шпиталь.

З 2004 року, оминувши всі договори з міською владою, казарми продали і вони перейшли в приватну власність.

Звичайно, що з 2004 року ніхто не ремонтував будівель і навіть не збирався це робити. Практика показує, що легше довести споруду до аварійного стану і, отримавши необхідні експертні висновки, демонструючи їх обуреній громаді, завалити будівлю. Час зробив своє, і натепер казарми на вул. Довбуша перебувають в аварійному стані, потребують капітального ремонту. Але попри все австрійці будувати вміли і казарми таки міцні: камінь, фундамент, цегла, метрові стіні, сходи з каменю скелястої породи.

Будівлі можливо зберегти, відремонтувавши їх, але власникові це вкрай не вигідно, тому що на цій земельній ділянці економічно доцільніше побудувати багатоповерхівки. Не будуватимуть і спортивно-розважальний центр з тієї ж причини. Щодо міської влади, то їй байдуже. На цьому бали не заробиш, адже легше з «Леонтовича зробити «лялечку», «втопити» кошти в очищенні міського озера, відмити «лице» центральній частині нашого міста. Байдуже ставлення і до інших історичних архітектурних споруд, які занесені до реєстру пам яток місцевого значення і охороняються законом.

Ці об єкти пережили Австро-Угорську імперію, польську, навіть совєтську владу. Казарми не просто пережили, за ними завжди дбайливо доглядали, бо знали, що зруйнувати легше, ніж збудувати, тому і берегли. Не переживуть казарми лише нашу «демократичну українську імперію». Залишилося завалити два музеї, Народний дім, музичну школу і ратушу, а потім можна полегшено сказати: «Та тут Австрія нічого не зробила, її тут узагалі не було!»