КРАХ ІМПЕРІЇ

Червоні касарні. Коломия, вул.ДовбушаПодалі від людського ока на вулиці Довбуша в Коломиї, за двометровим парканом, розташувалося мілітарне містечко. Ще в 1880-их роках, тоді, на околиці міста, а тепер в приватному масиві, побудували казарми. Не штукатурені, з червоної цегли, вкриті червоною дахівкою коломийського виробництва. Про це свідчить напис «FABRYKA DACH?WEK w.KOLOMYI».

 

 

Їх називали «Червоними касарнями». В цих казармах квартирував австрійський підрозділ крайової оборони. Згодом, після розпаду Австро-Угорської імперії, в казармах стояв польський гарматний полк. За часи перебування поляків мілітарне містечко розширилося, збудували нові одноповерхові приміщення. Вже в совєтський період казарми перепрофілювали на сержантську школу. Відтак тут навчалися льотчики коломийського військового авіаполку. У 2004 році полк розформували і перевели до м. Староконстянтинова Хмельницької області.

 


Для «демократів» 2004 рік видався «благодатним» для поліпшення свого матеріального стану. Поки українці відстоювали громадську позицію на Майдані, дехто скуповував основні засоби Міноборони. Не оминуло це й Коломию: спортивний комплекс на вул.Січових Стрільців («манеж») нині супермаркет «555», казарми на вул. Чайковського, біля парку Трильовського, та казарми на вул. Довбуша. Попередня влада не дуже опиралася і попри громадське обурення передала, як будівлі, так і землі, в приватну власність.

 


Першим на черзі був «манеж». За копійчані обіцянки влада дала дозвіл на будівництво супермаркету з виділенням земельної ділянки. Австро-Угорська імперія почала зазнавати краху. За декілька місяців на місці історичної споруди виросла залізобетонна скляна «потвора». Наступним об єктом стала казарма на вул. Чайковського. Тривалий час цей об єкт був поза увагою, і навіть планували перенести сюди служби та відділи міськвиконкому.

 

 

Але думати і діяти це зовсім інші речі, і тому 2010 року казарму почали тихцем розбирати. Якщо подивитися на початковий варіант цієї земельної ділянки, де стоїть казарма, то видно, що її не планувалося розбирати. Але власників об єкту з 2004 року змінилося приблизно п ять, і в останнього плани на забудову ділянки вже інші. Тому казарма «гармонійно» не вписувалася в житлово-торговельний комплекс, оскільки порушувала будівельно-проектні норми.

 

 

Натепер казарму припинили розбирати. Міський голова та відповідні служби шукають вихід з доволі таки складної ситуації як зберегти історичну споруду і виконати умови власника казарми та орендатора цієї земельної ділянки, який, до речі, винен понад 1 млн. гривень бюджетові міста за цю земельну ділянку, але вимагає в обмін рівноцінну. А також як не втратити «своїх» коштів, адже на сесії міської ради прийнято рішення про заборону «роздавання» міських земель, а тільки продаж через аукціон.

 

 


Доки вся увага громадських діячів, місцевих політичних лідерів, журналістів, українських телеканалів була прикута до історичної споруди, доки інтелігенція України вимагає не допустити знесення історичної пам ятки Коломиї, інші «владники» кинули свої «трудові резерви» на розбирання казарм, які розташовані на вул. Довбуша.

 

 

Міська влада настільки «стурбована» збереженням історичної будівлі в парку Трильовського, що геть забула про інші, не менш вартісні історичні споруди «Червоні касарні». Влада міста прийняла правильне стратегічне рішення і, висловивши свою стурбованість руйнуванням казарм в парку Трильовського, відволікла увагу громадськості від казарм на вул. Довбуша, повважавши, що одного історичного об єкта для «порятунку» досить, бо дотепер не знає, звідки взяти гроші на реконструкцію.

 


Руйнація «Червоних касарень» на вул. Довбуша відбувається вже упродовж двох місяців. Тепер розбирають одноповерхову будівлю польських часів та одну австро-угорського періоду. Власник об'єкту стверджує, що демонтаж споруд економічно не вигідний, адже несе великі грошові затрати. Дивно, але будівлю не зносять екскаватором та бульдозерами, а акуратно розбирають. Черепицю, цеглу, дерев яні балки складають для подальшого продажу. Одна черепиця коштує приблизно 5 американських доларів.

 


Враховуючи «пошесть» (моду) на екологічно чистий товар, а саме цей будматеріал таким є, то довго він не затримається, а прибуток з демонтажу очевидний, як з продажу черепиці, так і цегли.

 


Найцікавіша з казарм, що на вул. Довбуша, є головна. Вона на три з половиною поверхи. Ця будівля палацового стилю, австрійського характеру: добротні тесані сходи, плитка, дубові поруччя, готичний стиль. Від часу побудови і до 1939 року ця споруда була адміністративним будинком, тут відбувалися урочистості, прийоми, бали, паради. За совєтів тут містився лазарет, тобто військовий шпиталь.

 


З 2004 року, оминувши всі договори з міською владою, казарми продали і вони перейшли в приватну власність.

 


Звичайно, що з 2004 року ніхто не ремонтував будівель і навіть не збирався це робити. Практика показує, що легше довести споруду до аварійного стану і, отримавши необхідні експертні висновки, демонструючи їх обуреній громаді, завалити будівлю. Час зробив своє, і натепер казарми на вул. Довбуша перебувають в аварійному стані, потребують капітального ремонту. Але попри все австрійці будувати вміли і казарми таки міцні: камінь, фундамент, цегла, метрові стіні, сходи з каменю скелястої породи.

 

 

Будівлі можливо зберегти, відремонтувавши їх, але власникові це вкрай не вигідно, тому що на цій земельній ділянці економічно доцільніше побудувати багатоповерхівки. Не будуватимуть і спортивно-розважальний центр з тієї ж причини. Щодо міської влади, то їй байдуже. На цьому бали не заробиш, адже легше з «Леонтовича зробити «лялечку», «втопити» кошти в очищенні міського озера, відмити «лице» центральній частині нашого міста. Байдуже ставлення і до інших історичних архітектурних споруд, які занесені до реєстру пам яток місцевого значення і охороняються законом.

 


Ці об єкти пережили Австро-Угорську імперію, польську, навіть совєтську владу. Казарми не просто пережили, за ними завжди дбайливо доглядали, бо знали, що зруйнувати легше, ніж збудувати, тому і берегли. Не переживуть казарми лише нашу «демократичну українську імперію». Залишилося завалити два музеї, Народний дім, музичну школу і ратушу, а потім можна полегшено сказати: «Та тут Австрія нічого не зробила, її тут узагалі не було!»

 



19.03.2011 Євген Гапич 2817 3
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

269
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

1843 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

2930
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2416 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5137
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

2954

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

257

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

433

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

919
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10748
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5139
26.06.2026

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

16282
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

354
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22441
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

767
27.06.2026

Архиєрей вручив Папі прапор України та дерев'яний хрестик від воїна 67 окремої механізованої бригади «Правий Сектор» Михайла Стрипи з Гошева.

951
02.07.2026

Акторка Мирослава Полатайко зізналася, що найбільше її надихають глядачі, українська культура та родина. Водночас популярність, за її словами, означає не лише впізнаваність, а й відповідальність перед людьми.

768
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

822
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

901
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1186
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1451