Іванофранківці п'ють небезпечну "каву на колесах"

 

В Івано-Франківську продовжують пити небезпечну каву

 

Івано-Франківськ хоч і невелике, та все ж місто європейське. І все з Європи рано чи пізно добирається й до нас.

 

Однією з таких модних новинок можна назвати мобільні кав’ярні, що з’явились на вулицях Івано-Франківська кілька місяців тому. Звичайно, їх не так багато, як у Києві чи Львові, та все ж є. Крім зручності та економії часу, вони можуть нести небезпеку для іванофранківців.

 

До прикладу, минулого року в Києві кілька таких машин згоріло через коротке замикання. Крім того, часто такі кав’ярні використовують газові балони. Варто зауважити, що в межах Івано-Франківська вони діють незаконно.

 

Адже, як повідомив начальник управління торгівлі Івано-Франківського міськвиконкому Олег Ганчак, ніхто з підприємців офіційно не звертався за отриманням дозволу на діяльність такого характеру.

 

«На сьогодні нам відомо три «точки» розміщення автокав’ярень в Івано-Франківську. А саме, на вулицях Січових Стрільців, Незалежності та Дністровська. Принаймні ці місця були зафіксовані рейдовою групою з питань протидії стихійної торгівлі», - зауважує Олег Васильович.

 

За словами пана Ганчака, на них вже неодноразово складались протоколи та проводились роз’яснювальні бесіди .

 

«Та все ж вони не звертаються за дозволами на торгівлю. Можливо, розуміють, що не можуть його отримати. Адже, якщо ці машини використовують газ, то навряд чи його отримають. А ми не маємо права заглядати всередину. Наші обов’язки – перевіряти законність діяльності з точки зору торгівлі», - пояснює начальник управління.

 

На думку пана Ганчака, на питання видачі дозволу також впливає зона розміщення кавових машин.

 

«Якщо мова йде за центральну частину міста, то швидше за все вони б його не отримали. Адже ніхто не хоче перетворювати Івано-Франківськ на Шанхай. Хоча, не виключаю, що у випадку звернень підприємців, міськрада могла б дати право на таку торгівлю. Адже зараз стало модно пити каву, гуляючи містом» - вважає управлінець.

 

Олег Ганчак також зауважує, що у випадку надання дозволу мали б обов’язково перевірити, завдяки чому працює «європейська» кав’ярня.

 

«Якщо це електрика, то добре. А якщо газові балони? А такі кав’ярні хочуть працювати у місцях, де багато людей. Тобто, це великий ризик і навряд чи б на таке дали дозвіл. У будь-якому разі, ці підприємці до нас не йдуть», - зауважує пан Олег, пише Бліц-інфо.

 

А іванофранківці продовжують бадьоритися та зігріватися гарячими напоями з небезпечних автокав’ярень.


19.11.2013 850 5
Коментарі (5)

мешканець міста 2013.11.19, 17:27
Жах! Кілька машин по Україні вже "бабахнули", а тут пан Гранчак чи Ганчак не знає як в середину будки заглянути, то залучіть до перевірок пожежників та міліцію надіславши їм відповідні листи-звернення, або в робочому порядку через нараду в міськвиконкомі де присутні представники цих служб, складіть графік перевірок, зрештою постійні точки і так відомі і нарешті поставте всі крапки над Ї у цій справі.
сам 2013.11.19, 17:41
сам ганчак з того і має,але грає варята так,як із молодь Буковини...може і там вони нічого не знали,може і цих аферистів не було в центрі міста;СІ ходять,бачать і порять хєрню ніби щось роблять......пездуни.................
Яремче 2013.11.19, 19:18
Кілька замальовок про Яремчу, псів і мовне питання Ірена Карпа, письменниця - Вчителько, - гундосив давним-давно колись у школі тато моєї гуцульської подруги, - я не знаю, як розв’язувати цю задачу! - Малюй конє! – байдуже відповідала педагог. Ото були часи, можна зітхнути зараз. Коні були у кожній небідній гуцульській господі – для роботи в городі, для заготівлі лісу, просто не як розкіш, а як засіб пересування. А тепер геть-чисто в більшості своїй стали декорацією. І ними гуцули, спродавши свої землі туристам і покупувавши ландкрузери, возять тепер тих самих туристів "до водоспаду". Недешева розвага, до речі, якщо порівнювати з іншими краями. Але я це не до проблематики кінного спорту в Україні. Я до того, що коней і правда так мало й вони такі декоративні, що вже і пси (породисті) їх давно перевищили кількістю. Думала, в Яремчі вже нікого не здивуєш псом на повідку, як то було в моєму дитинстві: - А шо то то таке є?! – обурювалася на мого жердель-тер’єра сусідська баба (вона взагалі якось не дуже любила тварин і дітей). – То шо є – телє, шо на ланці ведеш?! І кожен раз обіцяла його мені втруїти. Чого? Просто так. Мій нещодавній приїзд до батьків показав, що часи, може, й міняються, а традиції лишаються золотими. Що може бути ліпшим за прогулянку в лісі у компанії безмовної тварюки? Чи то туман, чи трохи дощу, чи сонце, чи темрява – однаково задоволення завдяки відсутності людей і їх пікніків лишається ексклюзивним. Отже, пізній вечір. Мряка. Моя собака дуже погано бачить у принципі, а в темряві взагалі, що називається, йде за приборами. Яремча чудово освітлена в центрі, а от на периферійних дорогах, як на оцій, що йде понад річкою до лісництва, ліхтарі не світять. Вони там навіть були – і то гарненькі такі, стильні, як у Львові. Однак не прожили й місяця – якісь молодчики, вправляючись у звитяжному киданні каміння по легкодоступних мішенях, геть усі їх перебили. Вертаємося від джерельця, що коло лісництва – там, люди кажуть, вода хороша, про що свідчить її сірчаний сморід. Якось пам’ятаю цією ж дорогою довелося підвозити стареньку бабцю в неділю. Гарно вбрана така, в хустці у квіти, бабця виникла перед вікном моєї автівки наче з пустоти, не слабо мене злякавши. Відтак ця гостя з туману і церкви (певно ж, на службу зі свого села спустилася) безпосередньо попросила: - Дівчатка, а підвезіть мене до лісництва. Звісно ж, такій не відмовиш. Підсадили, повезли. Бабця ще дорогою дивувалася, як то я така мала, а вже їздити вмію. Мені не хотілося бабцю розчаровувати тим, що мені вже стукнуло тридцять, та й у її позачасовій гірській системі координат це навряд би щось і значило. Єдине, що мене переймало – як то бабця від лісництва йтиме лісовою дорогою догори, у свої багрівці, якщо їй тут важко було пройти асфальтом. Втім, на жаль, машина моя таке випробування би явно не здолала – лишилося сподіватися, що чарівна бабуся або вміє літати, або за наступною сосною перекинеться молодою сильною дівкою і миттю вибіжить до села. І отак ми їхали з подругою-журналісткою і її чоловіком- музикантом, просторікували про містику буденного життя і про те, що мав значити такий ось символізм. Повернули на "велику дорогу" - ту, що до Водоспаду, Микуличина та Ворохти. Стоїмо на світлофорі, вікна відкриті. І тут: - Дівчатка, а підвезіть до Микуличина… Карпатські бабусі – наше все. Ця історія вкотре нагадала чийсь пост на Фейсбуку. Про те, як в маршрутці коло Сколе двоє російськомовних хлопців обговорювали довколишні горбисті пейзажі. "Слиш, а ет Карпати уже, да, Карпати? Красата какая! А у нас такова нєєєт…" Сьома ранку. Бабуся біля протилежного дня уважно дивиться на хлопців. І тут, пише один із них, я розумію: ранок іще не почався, а нас уже прокляли. Десь те саме я зрозуміла, коли на темній дорозі сто кілограмова тета і мій шарпай врізалися одна в одну. - Йой кров би ті залєла! – зарепетувала тета. – Та прив’яжи того пса, нє? Пес, попрошу помітити, і не пікнув, і не дзявкнув, а взагалі просто не міг збагнути, звідки тут слони – де вже там про вкусити. - Жіночко, - кажу я примирливо цій далеко не бабусі, а, скоріш за все, пані десь мого віку, - та ви вважайте, де йдете. Ще мені пса затопчете! Що буду з затоптаним псом робити?.. Жіночка, жваво обговорюючи кари небесні, які на мене чекають, зі своєю супутницею, почимчикувала вгору, до села, де живуть чарівні бабці. Мій пес в Яремчі, не дивлячись на те, що вже й гуцули давним- давно тримають на ланцах коло хатів справжніх породистих ротвейлерів (за психіку цих тварин я давно переживаю, але ж у нас не Америка, аби хтось контролював гуманність поводження з хатніми тваринами), викликає культурний шок. Чи складки людей турбують, чи щось в вигляді шарпея, я не знаю. Але буває, аж ланос хтось свій спинить, і з заднього сидіння висунеться боязко стрижена підліткова голова: - А шо то він у вас без нар… без намордника?! Була би і я хамським підлітком, то поцікавилася би про те саме у юнака стосовно нього, але ж я уже доросла і просто мовчу в таких випадках. Не даю скандалу розвитку. Гуцулів-бо в машині більше, ніж мене на дорозі, і отрута в них завжди напоготові. Дарма пояснювати, що то порода не бійцівська, а декоративна. В більшості людей принцип "Боюся – значить знищую". Наступного дня в моїй псячій армії прибуло: крім мене і Карми в ліс пішли Дарчик і Юля, дворняги, що мої батьки побитими підібрали колись, вилікували і лишили коло себе хату стерегти. Не на ланці, не "па панятіям", на волі, та ще й із допуском в дім у дощ та негоду. Ці нахаби ще й харчами перебирають – то картопля їм не до вподоби, то сир, так що моя столична штучка, приїжджаючи в гості, виїдає геть-чисто все, що в них кисло по тарілках з учорашнього вечора. Баба-сусідка-згори, та сама, що перше продала моєму татові один шмат землі, а відтак відгородила собі і нам зовсім інший периметр того шмату, а тато не схотів з нею судитися, "бо вклене", вже стояла на воротях. Без червоних чоботів, на жаль, але з твердим бажанням знати все й про всіх, хто виринав на орбіті нашої не надто активної вулиці. - Йой, - каже вона, уздрівши нашу компанію, - а то всьо твої? - Та мої, - кажу. - А нашо тобі стіко? Де їх ведеш? - Та во, - кажу, - веду десь у ліс. Як порєдні люди робліт – втоплю когось, когось утрую. Бабу моя відповідь цілком задовольнила – пішла собі гуцульська баба додому дивитися російський серіал. До речі, про російське. - Рєбята, холодно там, в горах? – спитав нас із приятелем круглобокий порядного вигляду дядечко під шістдесят. Надворі майже ніч, порядні туристи вже давно п’яні сплять по хатах. А цей от ходить, дійсність досліджує. - Ну напевно, - знизали плечима ми. – Не сезон уже ж наче. - Ну-у.. – оглядаючи наші черевики й куртки, протягнув добродій. – В таком, как у вас, і нє холодно! Ми промовчали, уявляючи, як би воно спалося в наметі посеред листопада. - Прєдставляєтє, - провадив він далі, - я только што дєвочку встрєтіл, мА-алєнькую такую… - (показує рукою, яку зависоку). Ідіот вон туда в ночь! – (показує на ту дорогу, по якій зникають літаючі бабусі і центнери врізаються в шарпеїв). - Я єй: а нє страшно тєбє? Ана мнє: нє, нє страшно. Я єй: может, тєбя провісті? І тут ана как пабєжит!!! Ех, думаємо ми, правильно батьки гірську дівчинку виховали, молодці. А дядькові кажемо: - Та ви не переживайте. Яремча – одне з найбезпечніших міст в Україні. В нас отсанній кримінальний злочин років сім тому трапився. - Ага. А ви мєсниє? - Так, - аби довго не пояснювати міграційних нюансів наших життів, відповідаємо ми. - А чєво же ви тогда по-рускі говорітє?! - Ми?!! - Ну да – ви. Я же вас понімаю! - А ви звідки. - Та с Адєси. - Ну то нічого дивного. Ви просто добре розумієте українську. – засміялися ми і побажали доброму дядечкові доброї ночі. Залишили його в тиші порожнього нічного Яремчанського базару пишатися тим, що він розуміє мову країни, в якій живе. І не стали розчаровувати, пояснивши, що на Гуцульщині просто свій діалект живе, котрий він і не розумів, свято вірячи, що то була українська мова…
Шпала 2013.11.20, 00:47
Ви тута всі бля.. такі умні ради нема. Я би хотів аби всі ті пиз..дуни і аноністи які розписалися внизу хотя разок з тими рейдовими групами походили по точках. Коли менти, сссуки тихарятся бо скласти протокол на свого начельника рука не пілнімається (його точки стихійні) , і на кой їм здалася малохерна канитель, а коли попадаєш на точку виконкомівського хера-чинуша, який знав про рейд, сам давав інструкцію своїм торгашам не рісуватися а решту аби трусили для видимості. Управління тогрівлі таке рішалово як з мне колись муніципальна міліція - корочка- ксіва є а затримати алканавта немож без патруля. Така хирня і в торгівлі- Про нового начальника торгівлі Ганчака , кажуть він не з сук тих що були до него, звідки знаю - колеги по гиндлю говорили, з ним мож і погутарити, може і порекомендуватим.Кажут шо боєц надьожний Так шо членососи, трольте свою бабулю і не займайтесі моносексом з собов. Він так має з тих риганих кавоварок шо курва гей.... гей
ропопо 2013.11.20, 10:08
Все нормально,під контролем)))
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

1071
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

1699 2
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1095
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3646
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3383 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2729 1

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

325

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

449

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

973

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1558
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1055
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1087
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

777
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

6542
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

717
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

44043
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3391
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35712 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

385
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

661
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

741
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

951