Нещодавно українські діячі культури провели прес-конференцію про необхідність ухвалення законопроекту про квоти на українську мову на телебаченні, а також завітали до Верховної Ради у час голосування за законопроект.
Ірма Вітовська активно підтримала ініціативу та доклалась до її організації. «Я почуваю себе дискримінованою в цій країні, являючись актрисою і не бажаючи нікуди емігрувати. Я думаю, що багато глядачів, які хочуть дивитись українське, відчувають себе так само», – говорить акторка, пише Фіртка з посиланням на Вежу.
Ірма Вітовська — сучасна українська акторка театру та кіно, працює у Молодому театрі (з 1998), заслужена артистка України. Сьогодні акторка активно долучається до розвитку культурного життя країни, популяризує його за кордоном та займається благодійністю через творчість. Ірма розповіла про розвиток кінематографу, пробудження українського народу, «Оскар і Рожеву пані» та те, як мріяла стати стюардесою.
– Організовуючи прес-конференцію про необхідність ухвалення законопроекту про квоти на українську мову на телебаченні, чи очікували на опір?
– Опір зараз відбувається активний. Мені щодня надходять повідомлення з погрозами, зокрема і з Росії. Напевне там цю тему «роздули», як вони вміють, на кшталт: «наступ на російськомовний народ». Ті, хто виробляє на цьому контент – просто заробляють гроші. Можливо, це політична складова впливу і залежності деяких ЗМІ від Росії. Ця залежність почалася, але вони не можуть з нею самостійно впоратись. Мабуть є діячі, котрі мають таку ж залежність.
– Як ви долучилися до ініціативи впливу обличчями відомих українських акторів на прийняття рішення щодо законопроекту?
– Це питання стосується україномовного контенту, йдеться про його абсолютну відсутність в ігровому полі. Мені зателефонувала Вікторія Сюмар із Комітету, із проханням звернутись до акторів, котрі могли б допомогти у вирішенні цього питання. Я відразу почала телефонувати колегам. Ті люди, котрі з’явилися зі мною у Верховній Раді, ті, котрі були на прес-конференції та ті, котрі були відсутні в силу різних обставин, але надали свою згоду (Ада Роговцева, Станіслав Баклан, Олексій Вертинський, Ольга Сумська, Володимир Горянський і Олеся Жураковська, Анатолій Хостікоєв), – у кожного з них я особисто поцікавилась про те, чи долучаються вони до ініціативи. Щоб мати свій продукт на телебаченні, його потрібно виробити, а для цього має бути інтервал. Звичайно, є деякі вироблені продукти, які потрібно продати, заробити на цьому кошти і вкладати в нове. Тому, телеканалам надано один рік для переходу. Тільки 25% може з’витися в кінці року. Вже тоді ми переходимо на 75% протягом трьох років, для того, щоб можна було збільшувати виробництво.
– А як щодо фінансування? На чиї плечі лягає це питання?
– У перші роки фінансування на себе зобов’язується брати держава. Вона фінансує 50% того чи іншого продукту, який було вироблено. Цю державну допомогу можна обходити, але потрібно подавати пічінг, робити сценарій. Обходити вони можуть і знімати, скажімо, за 30 000 ту ж серію і продавати в Росії, але на наших каналах вже матимуть проблему зі штрафуванням. Канал повинен наповнювати ефіри україномовним контентом (продукт, який вироблений українською мовою!). Дублюйте його російською, казахською, продавайте на інші ринки, але він має бути вироблений українською мовою. У нас здебільшого як? Продукт виробляється російською мовою, далі він дублюється українською, або ж показують як є. Так було і з радіо, коли російськомовний контент потрапив у ланку «закордонна музика», і тоді власники радіостанцій вільно вмикали російську. Зараз вже все це відокремили: закордонна – окремо, російська – окремо. Правильно казати «квоти на російськомовні…». У нас російськомовного контенту має бути 25%. Щодо регіонів – тут інша ситуація, оскільки там де багато російськомовного надається – 40%.
– Чому саме зараз визріло це питання?
– За три роки відсутності моєї праці на телеринку, оскільки коли почалась війна, я відмовилась працювати з росіянами, російськомовний контент, навіть з маркою «Зроблено в Україні», – перестав для мене бути логічним. Я розумію, що якщо ми будемо “попускати” і знімати російською, то в Україні україномовний продукт не з’явиться ніколи. Люди, котрі мають психологію торгівлі, не мають психології впливу, стратегічного мислення, – вони можливо це і розуміють, але гроші роблять свою справу.
Люди, котрі працюють у цьому форматі (актори, режисери), підтримали реалізацію цього законопроекту. Це збільшить можливість праці, розкриє акторів, котрі працюють тільки в україномовному форматі. Багатьом артистам, котрі говорять у житті українською мовою, важко погрузитися в російськомовне середовище, яке вимагається сьогодні ринком. Я також не бачу можливості для праці львівським, чернівецьким, тернопільським, київським, полтавським, черкаським, житомирським акторам, котрі залишаються україномовними і практикують українську щодня. Розділяючись між двома мовами, актор губить свій фах. Такий актор не буде органічно існувати далі у державному кіно. Тоді у чому зміст? Це що виходить, наш кіноринок – департамент Російської федерації? Це питання безпеки держави! Я переконана, що людина, котра щодня чує певний обсяг мовного контенту з телебачення, який здебільшого представлений російською мовою, вона до ного звикає. Навіть коли присутні україномовні персонажі, на жаль, вони геть невигідно витримують конкуренцію з російськомовними в плані естетики, смаку, тощо. Чомусь абсолютне кліше, що актор – виходець із сільської місцевості, що наша мова – мова якоїсь периферійності. Це зроблено або навмисне, щоб далі зрощувати комплекс меншовартості, щоб молоді люди стидалися і хотіли переходити на російську мову, мовляв вона модніша; або це непрофесійний рівень тих людей, від яких залежить появлення телевізійних продуктів. Вони не впроваджені в українську ментальність, в український андеграунд, вони нічого не знають про те, що відбувається в сучасному українському мистецтві і, що вони роблять на своїх місцях. Тому, закрадається підозра, що у людей немає ні економічної, ні творчої освіти. Особисті смакові якості впливають на цілу стратегію держави. Такого бути не може!
Скільки мови йде з ефіру, так людина і реагує. Якщо з телебачення концептуально говоритимуться розумні речі, вони будуть реагувати на примітизовану систему, яку вони звикли чути. Якщо звучатиме російською популізм, вони будуть на нього реагувати. От для чого потрібен закон, якщо держава Україна хоче зберегтися як держава, як нація. Мова – це перший чинник.
– Чи відслідковували ви за тією частиною посадовців, котрі не проголосували за прийняття законопроекту?
– «Опоблок» та деякі представники з інших партій. Багато тих, хто не був присутнім, могли б проголосувати, проте вони не з’явилися.
– Чи вдалось комусь із противників подати логічне обґрунтування свого «ні»?
– Було декілька правок, наприклад про те, що законопроект був внесений до розгляду неправильно. Це абсолютно з повітря взяті претензії. Насправді, вони нічого там не знайшли. Закон дуже компромісний, це не ідеальний законопроект. Ідеальний буде тоді, коли розглядатиметься законопроект про державну мову. От за нього потрібно буде боротися.
– Велика кількість молодих акторів виїжджає за кордон для творчого пошуку та праці. Цей закон затримає таких людей в Україні?
– Багато виїхало в Росію, живуть у Москві. Там більший ринок, більше пропозицій. Думаю, такі люди виїхали б в будь-якому випадку, у них завжди пріоритетною була Москва.
Для мене немає трагедії у тому знімаюсь я, чи ні. Образливо, але не трагедія. Я себе знаходжу в іншому. Для людей, котрі дивляться телебачення, це дуже важлива форма впливу, і держава повинна це розуміти. Навіть через серіал це працює.
– Пройдешніх вихідних в Росії нагороджували українських артистів музичними преміями. Низка виконавців завітали на вручення особисто. Яке ваше ставлення до таких дій?
– Моє ставлення абсолютно негативне. Не-га-ти-вне! Це означає, що людям просто байдуже на наші втрати. У них немає Батьківщини, їх батьківщина – сцена, їхні мізки – мікрофон і горло.
