Місто, у якому чотири роки поспіль не було футболу потребує переродження. Вже у 2016-му році у Франківську було відновлено футбольну команду під назвою «Тепловик».
Про оновлене футбольне життя міста та самої команди – читайте у розмові Вежі з українським футболістом, нападником франківського «Тепловика», відомим виступами за «Прикарпаття» – Ігорем Худоб’яком. Чоловік був у складі багатьох футбольних команд, та остаточним вибором стала франківська команда.
– Ігоре, чому саме футбол? Якщо б не футбол, то що?
– Спочатку я почав займатися боксом. Це було моє перше спортивне захоплення. Та коли у нас, у Галичі, закрили секцію з боксу, вирішив спробувати себе у футболі. Тоді мене помітили тренери з Івано-Франківська і запросили до себе. Мені було близько 16-ти років. Вже зі шкільних років я знав, що спорт – це моє.
– Якою тоді була футбольна підготовка у Івано-Франківську?
– Футбольний клуб «Прикарпаття» на чолі з президентом Анатолієм Ревуцьким активно готували сильних футболістів. Два роки поспіль ми вигравали Чемпіонат України з футболу. Згодом, було створено іншу команду, під назвою «Факел» на базі Університету нафти і газу. Командою ми кілька раз вибороли Чемпіона України з футболу серед студентів. Ряд футболістів запросили до збірної України серед студентів.
– В Івано-Франківську чотири роки не було футболу. Чи правильно, на вашу думку, зараз розвивається футбольне життя міста?
– Завдяки підтримці мера, котрий вирішив все ж таки створити професійну команду, ми впевнено рухаємося вперед. Думаю, що це правильний напрямок. Вже почали з Другої Ліги. Дай Боже, щоб у нас з’явилися спонсори, бо на бюджетних коштах далеко не заїдеш.
– До складу нового «Тепловика» ввійшли футболісти, з яких не у всіх є професійна футбольна підготовка. Чи вдалося вийти на потрібний рівень?
– Всі навчаються у процесі роботи. У нас тільки декілька досвідчених футболістів, а решта – молодь, яка ще не мала професійного контракту. Ми активно допомагаємо хлопцям, коли є потреба: у дечому підказуємо, чогось навчаємо. Гадаю, що з часом ми досягнемо хороших результатів.
– Яка перспектива розвитку футболу на обласному рівні, а також розвитку футболістів?
– Найголовніше – це школа, в якій формується футболіст. Для того, щоб потрапити до «Динамо» потрібен неабиякий рівень підготовки, оскільки їхні вимоги дуже високі. Я веду до того, що навіть при бажанні відразу потрапити до солідної команди, потрібно багато тренуватися та працювати над собою, тоді можна буде досягти висот та успіхів.
– Коли ви зрозуміли, що футбол – це ваше?
– Я зрозумів, що це моя професія, коли вперше підписав професійний контракт з командою «Факел», тоді мені було 17. З того часу я вже знав, що буду футболістом.
– Які матчі найбільше запам’яталися?
– Матч, який найбільше мені запам’ятався, це коли після однієї гри мене «купили» з «Прикарпаття» у «Севастополь». Команда тоді йшла на першому місці, і в Першій Лізі ми вийшли у Прем’єр-лігу. Вперше виступавши за цю команду, мені вдалось забити перший в історії «Севастополя» гол, та ще й у Прем’єр-лізі. Тим паче, що тоді я вийшов на заміну. Це був той матч, який найбільше мені запам’ятався.
– У вас є досвід роботи у різних футбольних командах. Якщо порівнювати «Тепловик» з іншими командами, то які тут переваги і недоліки?
– Мені тут дуже комфортно. По-перше, я граю вдома. Зі своїм тренером я знайомий давно. Якось ми навіть виступали разом. Радий, що повернувся до Франківська, додому завжди легко повертатись. До того ж, у цьому році мені виповниться 30, вже хочеться спокійнішого ритму.
– У вас є низка нагород. Що для вас ці відзнаки?
– Стоять вдома та припадають пилюкою (сміється). Звісно, кожна нагорода мені приємна та свідчить про досягнутий результат. Я впевнений, що не потрібно на цьому зупинятись, завжди має бути стимул, потрібно йти до нових завоювань.
– Яких із запланованих матчів чекаєте?
– Наш футбольний календар вже складено. 18 березня відбудеться домашня гра, приймаємо команду «Енергія» з Нової Каховки Херсонської області. А ще, прийматимемо команду «Суднобудівник» з Миколаєва. Відбудеться багато цікавих матчів. Я хочу запросити франківців приходити на матчі, підтримувати нас, а заразом і місцевий футбол. Нам ця підтримка дуже приємна та потрібна.
– Як команда готується до матчів?
– Уже відбулися два повноцінні зібрання: перший відбувся в Яремче, це десятиденна фізична підготовка, а другий – у Києві, це був турнір пам’яті Сергія Закарлюки. В останньому ми вибороли четверте місце з 16-ти команд. Я вважаю, що це досить непоганий результат. Зараз готуємося на місці. Футболіст повинен постійно тримати себе у формі. Якщо хлопці у відпустці, вони готуються індивідуально; коли відбувається тренувальний процес, то тут вже все регулює тренер.
– Чи є у команди суперник, через гру з яким переживаєте?
– Таких, кого боїмося – немає. Є команди, які ми поважаємо. У нас немає страху перед грою з іншими сильними командами, навпаки – для нас це цікавий виклик.
– Яке найбільше досягнення для футболіста?
– Найвища нагорода – це «Золотий м’яч», проте кожен індивідуально вирішує, що для нього нагорода.
