Шаржами та карикатурами коломиянина Ігоря Бежука захоплюються, їх критикують, активно обговорюють в інтернеті. Друзі постійно просять стати головними героями його олівця і уяви, а відомі особистості використовують його роботи в якості своїх фотографії в соціальних мережах. Чоловік здобув чимало нагород, регулярно публікується в зарубіжній пресі.
Сам же художник вважає, що одним лише таким малюванням в нашій країні реально заробити в буквальному сенсі тільки на хліб. Тому основною роботою є лікування тварин. Попри це щодня присвячує захопленню до шести годин. Як жартує митець, дружині доводиться за вуха відтягувати його від малювання. Живе на два міста: у Львові малює для тамтешніх газет та агентств, але Ігоря Бежука найчастіше можна зустріти в Коломиї.
Ти почав малювати в досить ранньому віці з легкої руки Миколи Савчука. Переважно батьки сприймають такі захоплення несерйозно. Якою була реакція твоїх?
Узагалі-то я малював відколи себе пам’ятаю. Малював все навкруги – будівництво, а в той час батько будував наш дім, автомобілі, тварин, вояків, різних фантастичних героїв. Батьки сприймали моє захоплення з розумінням, ніколи не забороняючи мені займатися улюбленою справою. А чому би й ні, якщо дитині не потрібно було іграшок, тільки папір та олівці з фломастерами та гори пластиліну? Пізніше мене віддали до художньої школи. Наразі це моя єдина художня освіта. Одного разу до нас у гості завітав батьків приятель, відомий прикарпатський гуморист і краєзнавець Микола Савчук, який, побачивши мої малюнки, запропонував мені намалювати карикатури для гумористичного видання «Патилько». Воно виходило в дев’яностих роках у Коломиї. Також пан Микола скерував мене у русло карикатури і покутсько-гуцульсько фольклору. Результат даного впливу ви можете побачити у моїх сучасних роботах. Так що я вдячний своїм батькам за те, що створили мені сприятливі умови для розвитку моїх здібностей, адже вони є у кожної дитини, їх тільки потрібно розвивати. Мені, можна сказати, пощастило.
Бували випадки, коли на тебе ображалися за малюнки?
Не пригадую такого. Намагаюся в першу чергу намалювати так, щоб людині сподобалося і вона хотіла би це показувати іншим. Так, було дуже приємно, коли мій шарж на Сашка Положинського, лідера гурту Тартак, Сашко використовував у Фейсбуці. Навіть критична карикатура на швейцарського політика Томаса Фукса, яка була замовлена і використана для демонстрації швейцарською студентською організацією “Y.E.S.”, сподобалася пану Фуксу. Це було приємно. Я ніколи не малюю зі злості чи в поганому настрої, потрібно налаштовуватись тільки на позитивну хвилю, щоб намалювати щось красиве. Друзі також часто просять намалювати їх і це найвища оцінка творчості. Значить, те, що ти робиш, подобається і потрібне людям.
Обмежуєш себе в чомусь заради захоплення?
Так, треба постійно розраховувати свій час. Для створення шаржу потрібно близько 5 годин, карикатури дещо менше. Через велику завантаженість закинув свої заняття настільним тенісом, яким займався з малку, та і багато різних речей. Дружині постійно доводиться відвойовувати мене у творчості (сміється).
На твою думку, какрикатури і шаржі заявили про себе на достойному рівні?
Карикатура і шарж – насправді досить серйозна річ у сучасному світі, яким правлять засоби масової інформації. Я б навіть сказав, свого роду мистецтво. Хороша карикатура чи шарж здатні привернути увагу до певного питання чи особи, висвітлити його з нестандартного, часто іронічного боку. Ще одна велика перевага карикатур і шаржів – легкість сприйняття та масовість, адже малюнок сприймається людським оком значно краще, ніж текст. Є відомі художники, які працюють у жанрі карикатури і шаржу, малюючи для відомих газет і журналів, отримують за це пристойні гонорари, але це не про нашу країну. Та це не означає, що цим не потрібно займатися. Ба навіть більше – треба якомога більше висвітлювати наші проблеми, тоді може щось і зміниться, в першу чергу в нас самих.
Як ти вважаєш, чи існує на даний час бренд «Ігор Бежук»?
Сподіваюсь, що бренд «Ігор Бежук» таки існує і має позитивний характер. Мій бренд – це, напевно, сума із людських вражень від моїх праць, моїх слів у інтерв’ю, постах соціальних мережах, блогах і моїх вчинків в реальному житті. Докладатиму зусиль, щоб бренд «Ігор Бежук» ставав якомога успішнішим та популярнішим з кожним роком (посміхається).
Зізнайся чесно: в тебе в тумбочці біля ліжка стоїть аркуш паперу чи блокнот на випадок «спонтанного» натхнення?
Зізнаюсь : біля ліжка стоїть цілий альбом, але ідеї мене відвідують не тільки вночі, а будь-де і будь-коли. Якщо не маю змоги одразу зробити швидкий ескіз, то хоча б записую ідею на клаптику паперу чи в телефон. Дана практика має й не дуже приємну сторону, часто від ідей просто розпирає голову і заснути буває дуже важко.
Пам’ятаєш, коли тобі вперше запропонували співпрацю з закордонними ЗМІ?
Вперше намалював для закордонного журналу в 2008 році. Це був малюнок з фантастичними героями для американського журналу. Потім була ціла низка ілюстрацій, коміксів і карикатур в американських, швейцарських і українських газетах. Серед них можна пригадати український дитячий журнал «Крилаті», для якого я регулярно малюю комікси на козацьку і шкільну тематику. Також мої ілюстрації можна зустріти в журналі «Ї», у газетах «Високий Замок», «Газета по-українськи», «ZIK», збірках анекдотів і гумористичних книжках. Окрім того, вони розміщені на багатьох сайтах українських та іноземних сайтах.
Ти намалював своє бачення цензури в рамках руху «Стоп Цензурі». Неважко передбачити, що малюнок викликав неоднозначну реакцію. Ти, напевно, відслідковував, що писали про це в інтернеті?
Можу щиро сказати, що дана робота є однією з моїх найулюбленіших робіт, своєріднимпочатком нового етапу в моїй творчості. Те, що вона викличе бурхливу дискусію, я знав, зробивши ще перший ескіз. А це складова успіху в сучасному інтернет-просторі – краще, коли тебе критикують, ніж ігнорують. Та й я вже давно навчився не сприймати близько до серця все, що пишуть у коментарях аноніми. Це тільки додає популярності авторові і роботі. Попри всі пристрасті, які вирували під час голосування, отримав багато позитивних емоцій, мене підтримувало багато друзів. Але що найприємніше – за мене голосувало багато незнайомих людей і я вдячний їм за це. На жаль, як часто буває в інтернет-голосуваннях, моя робота після трьох тижнів лідерства, за декілька днів до закінчення конкурсу поступилася іншим. Таке трапляється, але я звик, що інколи перемагаєш, інколи програєш. Головне – не втрачати гідності.
Нещодавно ти отримав приз глядацьких симпатій на конкурсі гендерної карикатури під егідою ООН. Що стало концепцією ідеї?
Закінчення року було досить плідним на нагороди, які стали результатом кропіткої праці протягом всього року. Метою конкурсу було привернення уваги до проблеми насильства над жінками і висвітлення гендерних стереотипів. Концепцією ідеї карикатури стала українська жінка, яка тримає на своїх раменах всю сім’ю, встигаючи працювати і на роботі, і доглядати за дітьми і чоловіком, і бути чудовою господинею. Багато в чому мене надихнув живий приклад моєї мами.
Ти пробував відобразити себе чи свою дружину в карикатурі?
Автопортрети і автошаржі – звична річ для художників, адже вони самі є найдоступнішою натурою. Практикуючись над портретами і шаржами, я щовечора сідав перед дзеркалом, малював себе. Потім перейшов на своїх близьких, в тому числі і на дружину. Взагалі, жінок малювати важче, ніж чоловіків, вони дуже вимогливі до своєї зовнішності. Часто зобразивши реальність, жінки намагаються змінити щось в бажаний бік – то щоки зменшити, то ніс коротший. Доводиться йти на поступки, щоб уникнути довгих дискусій (сміється).
Твоя дружина також малює?
Юлю надихає моя творчість, вона сама сідає біля мене та бере олівця, але це більше для розваги. Дружина є найбільшим моїм шанувальником, навіть інколи прошу, щоб покритикувала, а їй все подобається (сміється). Зараз вона згадала своє старе захоплення, пише дитячі казки і оповідання. Поки що для себе, але з часом, сподіваюся, щось та й побачить світ, принаймні свій ілюстратор в неї вже є. Познайомилися ми на відпочинку і одразу запали одне одному в око, як то кажуть, доля звела. Про своє захоплення я не розповідав, це був сюрприз.
Пригадую, я тебе бачила на виставці картунів Любомира Винника. Чим вона тебе зацікавила?
Та виставка стала однією з найяскравіших і найкорисніших подій минулого року, бо з того часу, розпочалося моє знайомство з відомим європейським карикатуристом та журналістом, нашим земляком, Любомиром Винником. В Коломию не часто приїжджають з виставками іноземні художники, а тим більше карикатуристи. Я просто не міг це пропустити! Взагалі, намагаюся якнайбільше відвідувати художні виставки і щодня переглядаю художників світового рівня в інтернеті. Намагаюся тягнутися до кращого, адже це запорука власного росту.
Знаю, що однією з твоїх мрій є відкриття персональної виставки.
Так, є така мрія. Звісно, перша виставка буде в моєму рідному місті Коломия. А далі побачу. Якщо матиме успіх, можна буде думати і про виставки в інших містах України та за кордоном. Зараз активно працюю над матеріалом, хочеться якнайширше представити свою творчість.
Розкажи про історію твоїх малюнків-талісманів чемпіонату з футболу ЄВРО -2012 Яся та Івася. Чи матимуть вони продовження?
Як кожен українець і футбольний вболівальник, я слідкував за подіями навколо приготувань до чемпіонату з футболу ЄВРО 2012. І ось настав день офіційного представлення талісманів – Славека і Славка, які виявилися, м’яко кажучи, не досить вдалими ні з національного, ні з художнього боку. Два близнюки-клони попередніх талісманів в Австрії й Швейцарії з цибулиноподібними головами викликали велике незадоволення не тільки у футбольних вболівальників, а й у простих обивателів. А найбільше мене обурило те, що розробку цих «чужих» талісманів віддали заокеанським «Ворнер Бразерс», коли у своїй країні повно талановитих і креативних людей. Того ж вечора я намалював своїх талісманів, Яся й Івася. Виклав їх в інтернет. На наступний день я вже отримував дзвінки від журналістів з різних куточків України і величезну кількість коментарів. Особливо потішило суперпозитивне сприйняття Яся й Івася польською громадою, адже у моїх талісманів, були яскраво виражені національні риси. Так, у Яся крильця польської елітної кавалерії «крилатих гусарів», а у Івася – шаровари і оселедець.Продовження історії Яся та Івася триває. Я малюю комікси, в яких герої розповідають про «справжнє» приготування України до ЄВРО 2012. Про безлад, про обіцяні прибутки, які буцімто відчує кожен українець, про українських міліціонерів, які вчать іноземні мови, про неспроможність українських вболівальників потрапити на матчі, через те, що квитки коштують як середньомісячна зарплатня. Знайшлося багато однодумців з Харкова, Києва, Донецька, Варшави та Кракова, які підтримують мене у цій справі й допомагають донести Яся й Івася до людей. Найближчим часом планується прес-реліз у Києві, який буде висвітлений провідними українськими ЗМІ.
У багатьох людей складається враження, що ти милий, скромний, пухнастий хлопець. Можеш це заперечити?
Дякую за «пухнастого хлопця» (посміхається). Переважно, я такий і є, але з часом довелося наростити міцний панцир, щоб протистояти реаліям нашого життя. У нашій країні не вдається політати у хмарах, сувора реальність швидко приземлює і приводить до тями. Люди навколо закуті, кожен занурений у свої проблеми, ніхто не посміхнеться на вулиці до незнайомця чи зайвий раз не привітається. Це неправильно. Поживши деякий час закордоном, я був вражений в першу чергу високою культурою, яка проявляється у маленьких речах – тобі притримують двері чи дають дорогу, радіють життю. Ось чого мені найбільше бракує в Україні.
З чим ти в основному працюєш: з олівцем чи з фотошопівськими пензлями?
Моїми улюбленими художніми інструментами були і залишаються олівець та графічні пера. Цифровими засобами я почав користуватися десь 4 роки назад, це допомогло вийти на новий якісний рівень. Використання комп’ютерних програм допомагає швидше і якісніше виконати роботу, дозволяє редагувати без повторного перемальовування цілої роботи на наново, відправити замовнику і виставити одразу на сайті. Хоча ручна робота, ціниться більше. Деякі замовники хочуть від мене малюнків, виконаних винятково «живими» матеріалами і я ніколи не відмовляю собі у можливості помалювати перами та пензлями. Багатьом людям, не посвячених у процес цифрового малюнку, здається, що якщо малюнок зроблено за допомогою комп’ютера, то це намалювала не людина. То далеко не так. Комп’ютер із художніми програмами – таке саме знаряддя, як фарби чи пастель.
Спілкувалася Оксана Романенчук
