Гуцульський світ Вінценза

 

 

Минулого тижня в культурно-мистецькому центрі «Є» відбулася презентація першого тому тетралогії (чотирикнижжя) Станіслава Вінценза «На високій полонині». Одна з небагатьох найзначніших книжок про Гуцульщину вийшла у видавництві «Лілея НВ» за підтримки Посольства Польщі в Україні й Польського інституту в Києві з ініціативи радника з питань науки та культури Польського Посольства пані Олі Гнатюк. Переклад здійснив Тарас Прохасько.


Ця книжка подарувала мені багато неймовірних відчуттів і щемко нагадала втрачене дитяче уявлення про світ. Центр світу був тоді у Верховині, Косів видавався неймовірною далеччю. За буковинською Путилою шумів океан, з-під обірваного краю Землі можна було побачити хвіст одного з китів, на яких вона трималася. Хвіст другого іноді вигулькував десь біля Ворохти, а третього – за Коломиєю. Сам Господь уявлявся одягнутим у крисаню й сардак, а на ногах мав постоли. Ісус народився не у Вифлеємі й навіть не в Дуклі, а десь у Довгополі. Ной був лісорубом – він ніколи не звів би ковчега, якби не знав дараби…

 

Найбільший гуцул серед поляків

 

Здається, деякі постулати гуцульського уявлення про світ досі не покинули мене. Впевнена, що не покинули вони й автора цієї книжки, найбільшого гуцула серед поляків і поляка серед гуцулів – Станіслава Вінценза. Є кілька речей, що роблять цю працю феноменальною. Одна з них у тому, що гуцульську правду про світ автор оповідає з повагою, ні на мить не піддаючи її сумніву. Навіть там, де він – людина з ґрунтовною освітою, знавець біології та психології, вчений-філософ, який володів давньогрецькою, латиною та ще щонайменше десятьма іншими мовами, – міг би засумніватися й поділитися сумнівом.

 

Як трапилося, що польський шляхтич опинився на Гуцульщині? Його батько Фелікс Вінценз займався видобутком нафти і мешкав у Слободі Рунгурській біля Коломиї. Мати, представниця старовинного польського роду, народилась у Криворівні, де жили її батьки, в яких згодом і ріс її син Станіслав. Вінценз побачив світ у 1888 році, його нянею була гуцулка, тому з дитинства гуцульський діалект став хлопцеві ближчим, ніж рідна мова. Світ він осмислив по-гуцульськи, а пізніше, пишучи свою книжку, мусив перекладати той світ на польську.

Як людину, чия молодість припала на початок ХХ століття, Станіслава Вінценза не оминули катаклізми доби. Після навчання у Віденському університеті він став солдатом Першої світової, згодом воював у армії Пілсудського. У 1920-х працював у варшавській газеті, писав з філософії релігії. У 1930 році почав працювати над книжкою «На високій полонині», перша частина якої вийшла у 1936-му. Через три роки мав необережність повернутися в Галичину й не уник арешту НКВС. Але він був удома, у рідних горах, де достеменно знав кожен ґрунь, кожну стежинку, і це знання його врятувало. Таємними стежками письменник перетнув кордон та опинився в Угорщині. Під час війни мешкав там, а згодом у Лозанні, де й помер у 1971 році. Протягом усього життя за кордоном Вінценз писав свою тетралогію про гуцулів.

 

Зблизька – на відстані

 

Праця Станіслава Вінценза – феномен, що виник завдяки одночасній дії кількох законів фізики. Зокрема, того, який для цілісного й чіткого бачення предмету вимагає оптимальної відстані. Не виходячи за поріг своєї оселі, людина не має шансів по-справжньому цю оселю побачити. Її бачення буде фраґментарним.

Вінценз мав необхідну відстань – виростаючи в Карпатах, він направду був їх дитям, яке все ж народилось у сім’ї польських шляхтичів. Саме це віддалення від своєї карпатської оселі та ґрунтовна освіта зіграли ключову роль, а також запустили в дію ще один закон. А саме – закон, який описує те, в який спосіб заломлюється світло на межі двох середовищ. Згідно з ним, світло особистості польського філософа й письменника заломилося так, що обидва світи, яким він належав, об’єдналися та опинилися в одній площині.

Цією площиною стала книжка. Її феноменальність в тім, що вона дуже багато розповіла гуцулам про них самих, показавши їм власну оселю з оптимальної відстані. Книга ввела Гуцульщину в контекст світової культури. Її звучання можна порівняти зі звучанням пристрасного, але в жодному разі не улесливого гімну. Однак, ця праця ніколи б не з’явилась, якби оптикою, через яку Вінценз побачив Гуцульщину, не стала любов. Саме любов та її близькі родичі – увага, повага, визнання, розуміння, вболівання, співчуття – були рушієм і дорого­вказом. Любов робить цю книжку унікальною.

Деякі її оповіді не дають мені спокою. Наприклад, історія про велетнів, які в давнину жили в горах, і нащадки яких залишилися на Гуцульщині: «Колись…з’явилося тут із вод чи з лона землі покоління велетів-воїнів, борців ясноволосих, народ королів землі з первовіку. І росло це ґаздівське плем’я королів разом із горами і лісами, ширилося верхами, мов ті баштоподібні ялиці… Хоча пізніше вже говорили різними мовами і, здається, визнавали різну віру, однак мали глибоко заховане знання про Верховину, про свій рід».

Читаючи, пригадала, що чула про це в дитинстві. Мама оповідала – теж без скепсису – та співала співанку:

Колис були великани, півверстви ступали

І руками мало неба

вни ни досєгали.

Ще один фраґмент гуцульської міфології – чи, може, гуцульських реалій, – який з дитинства збурює уяву та який у Вінценза описаний як бувальщина: «Коли Фока виростив багато отар, часом було важко впильнувати їх на полонинах. Тоді старий Максим позичив йому свого слугу Семенка… Як і багато давніх ґаздів у ті часи, коли так важко було знайти наймитів, Максим тримав до послуг «такого», просто кажучи щезника». Такий слуга – чорт – був надійним, старанним, працьовитим і невидимим. Він пас худобу, чистив стайню, згрібав сіно. За це його треба було годувати несоленою їжею, кладучи її на сволок у хоромах, бо жив він на горищі – по-гуцульськи, на поду. Іноді міг на щось розгніватись і тоді робив капості, ґазда мусив думати, як його задобрити. У моєму дитинстві про це оповідалось не жартома. Зрештою, до помочі нечистої сили ми й зараз вдаємося частіше, ніж здається.

 

Шлях до пекла

 

Станіслав Вінценз не замовчує й дуже складних, суперечливих сторінок гуцульського минулого. Наприклад, опришківства. Історія Олекси Довбуша подана як драма сильного, розумного чоловіка, який хоче відстояти справедливість, але не витримує натиску спокус, що підстерігають його у втіленні воїна. Його добрі наміри вистеляють шлях до пекла не лише йому особисто, але й невинно скривдженим опришками людям. Лицар сам не зчувся, як перетворився на звичайного грабіжника, а потім це з болем усвідомив. Вінценз знає, що Довбушеві йшлося не про це, Вінценз співчуває Довбушеві.

 

Автор закликає до співчуття й іншому опришкові, Дмитрові Василюкові-Понеполякові, який теж завинив перед людьми: «Люди, однак, не є погані. Рештки співчуття, не чужого людській натурі, проявляються і в наші часи принаймні стосовно тварин. Особливо до диких тварин, бо їх уже нема…Також ще багатьох обов’язково зворушить, коли їм розповісти про впійманого та уярмленого дикого буйвола, про його дикий розпач, про ведмедя у розжарених кліщах, про орла з ланцюгами на ногах. Погляньмо на Дмитрика, як на звіра з вимираючого роду, на лісове диво старовіку, впіймане і приковане до клітки. І це відкриє наші серця…».

У книжці переплітаються багато жанрів: то вона звучить як поетична проза, то як етнографічний нарис, легенда, публіцистична стаття, трактат, літопис. Автор намагається охопити весь огром гуцульського життя, вдаючись до різних засобів. У деталях подає філософію та процес будівництва гуцульської хати, феномени полонини, віщунства, обрядів, одягу. Вінценз детально оповідає про мольфарську ворожбу, яка здатна була вмить змінити якісь аспекти повсякденного життя. Іноді щось, здавалося б, дрібне автор абстрагує до вселенських масштабів. Одним із моїх улюблених є пасаж про овець: «Хоча пастух знає, що годі чекати від овець розуму чи розуміння, але каже, як колись пастух ізраїльський: «Вівці мої знають мене, слухають мене, вірять мені»…

Моє серцебиття прискорювалося від забутих слів: дроб’єта, щєзник, годованець, бербениця, кліть, чердак… Забута локальна географія – Шибене, Ґутин, Варітин, Жєб’є, Синиці, Ферескул, Голови, Лудова (коли хтось довго збирався, бабця питала: у Лудову збираєшся?) – звучить як одкровення. Цікаво й те, що поруч із гуцульським світом у вінцензовій Гуцульщині присутні жиди-хасиди, оповідається про Довбушеве приятельство з Бель-Шем-Товом. Гуцульський світ перетинається зі світом вірменських купців, польських шляхтичів, але Гуцульщина залишається самобутньою, герметичною, величною.

Надзвичайно цікаво читати про звичаї, які ще жили в моєму ранньому дитинстві, а зараз уже відмерли. Таким є, наприклад, посіжінє – вечір забав у домі, де є покійник. «Пам’ять і честь померлого гучно відзначали люди у хаті Булиги… Щиро забавилися біля небіжчика в ігри, звичаєм приписані. Спочатку бавилися в жужукало… Бавилися у млин, хлопці під лавкою у сінях так стукали і галасували, якби туркотів справжній млин. Дуже гучними були торги ґазди з жидівськими купцями, а ще голоснішими сварки жидів між собою… А коли актори, що грали жидів-конкурентів, вилетіли надвір, нібито викинені ґаздою, то зчинили такий рейвах, що було чути аж на Синицях… Не забули жодної забави. І сорока скреготіла, і коза рогата кусала дівчат, і вірменин галопував по хаті розгуканим конем…Цілий час пили і згадували небіжчика, бажали йому царства небесного. Отак – по-християнськи – святкували поминки біля тіла…»

 

***

 

Одне з найсильніших читацьких відчуттів – як жаль, що ми втрачаємо суперечливий, але прекрасний гуцульський світ. Як жаль, що гуцульський стрій побачиш хіба що у великі свята, що справжні гуцульські музики стали великою рідкістю, що, танцюючи на весіллях під російську попсу, молоді гуцули не складають і мало співають співанок, що весняними й осінніми гірськими путівцями так стрімко поменшало оспіваних Вінцензом овечих отар, що гуцульських ґаздів загнали в глухий кут, їхній гонор вже майже зламано й вони перетворюються на заробітчан. Хочеться сподіватися на ренесанс, на новий виток гуцульського життя. Боюся, що самої лише мольфарської ворожби тут буде замало.

 

Галина Петросаняк,

Репортер

-----------------------------------------------

 

Станіслав Вінценз. На високій полонині. Фрагмент


Переклад Тараса Прохаська

 

Де гуцул,там і кінь. Нема гуцула,не було би ніколи людини у горах, у чорних пущах і золотих верхах полонинських,якби не кінь. Долання великих відстаней,перенесення тягарів до розкиданих і високо біля гірських пасовиськ розміщених гуцульських хат було би неможливим без коня. Нерівні дороги і берди, звори і яри, все це у значній мірі недоступне без коня, адже,пасучись з малого по ущелинах,гущавинах,стрімкотах, гуцульські коні опановують страх і до того ж набувають здатності проходити небезпечні місця, бо вміють спинатися,ковзати і присідати, що рідко зустрічається у кінському роді.

 

Щоправда, верховим є гуцульський кінь переважно для своїх,для тих,хто його годував у хаті і пестив змалку. Тому не бунтується під жінками. Хоча присилуваний і затиснений залізними вудилами, чого давніше ніколи не робилося, покірно носить немилого йому вершника, та так хитро,що іноді скине його при нагоді, або з розбігу ударить ним об дерево,або стягне зубами зі сідла.

 

Старе прислів"я перських пастухів, увічнене у Зенд-Авесті, говорить:"Завдяки розуму пса існує світ". А ми, діти гір, дивлячись на той гірський світ, пригадуючи, як він з'явився і пустився з пущі чорної, бездонної, безмірної, як пустив коріння, як забудувався на царинках і далеких пасовиськах, видрапався під хмари на недоступні колись полонини, як втримався і тримається досі, повинні закричати: «Завдяки розумові,завдяки відвазі,завдяки шляхетності коня існує цей світ.Послухайте,який бравий ритм копит розноситься серед пущі! Проклав тут шлях і завжди є барабаном піонерського походу людини».

 

Царинковими м'якими плаями, лісовою грузькою або кам'янистою стежкою, зимою серед глибокого снігу, по липкій, як гума, підмерзлій груді, по льоді і поміж розливами, із стрімких схилів, від самотньої хати, гойдаючись обережно, розраховано роблячи кожний крок, іде жваво і весело кінь.Несе, наче рухома колиска, малі діти до далекої церкви,до хреста.І так від колиски служить ціле життя людині гуцульській. Аж врешті на виснаженому і втомленому коні з опущеною головою зза гір приїде на верх до хати священник, щоби віддати останню послугу душі,котра відходить.

 

Полонинами, пущами,по вертепах,на скелях біліють кості коней,котрі відбули вже свій вік,завершили долю, виконали призначення. Пісня хвалу їм співає, а смереки колишуться, черпають соки з їх крові, ввібраної землею, розвиваються.

 

Коні - то особлива оздоба і гордість Гуцулії. Надмір коней у нас умотивовується гіпотетичним кавказьким походженням народності, бо видається,що серед усіх гірських племен у Європі,можливо у зв'язку з таким розпорошеним поселенням, єдині гуцули були їздцями століттями. Звідси не один звичай,звідси одяг,також ноша жінок - замість спідниці запаски,пристосовані до коня...

 

Галицкий кореспондент


Коментарі (0)

28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

759
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

2993
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

2910 5
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2399 1
19.05.2025
Катерина Гришко

Організаторам найбільшого в історії Івано-Франківщини наркобізнесу, що вражав масштабами та технологіями, винесли вирок. Під час судового процесу, який тривав майже шість років, відкрилися приголомшливі подробиці наймасштабнішого проєкту з марихуаною на Прикарпатті.  

3151
17.05.2025
Лука Головенський

Фіртка поспілкувалася з Володимиром Війтовичем, отцем-адміністратором катедрального храму Української Греко-Католицької Церкви в Мюнхені про церковне життя, хвилі еміграції, історію українства в Мюнхені та ставлення німецького народу та влади до України та українців. 

2983 2

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

199

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

709

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1357

Забобони  або марновірство  — це ті  низинні вірування в певні сили чи предмети, які нібито мають здатність впливати на наше життя.  

1466
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

885
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

582
14.05.2025

На Івано-Франківщині оприлюднили підсумки збору сільськогосподарських культур у 2024 році.  

952
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

490
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

43792
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3299
14.05.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

1279
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35502 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

82
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

468
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

570
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

782