Наукова фантастика початку ХХІ ст. через фільми, серіали нав’язує думку про однозначну загибель нашої планети та потребу колонізації для людства Марсу - червоної, фактично безжиттєвої пустелі.
Але, невже ми такі, що зможемо з легкістю занапастити таку прекрасну для життя планету, яку подарував нам Бог (не будемо сперечатися про теорії створення світу) і покинути її задля примарного виживання десь у світах. Чи не легше берегти те, що маємо?
Біблія та священні тексти інших релігій стверджують, що світ створений Богом для нас, для людини - вінця Божого творіння.
Закінчуючи кожен етап (день) творіння нашої планети Господь підсумовує словами:
«І побачив Бог, що вчинив. І ото вельми добре воно!»(Бут. 1:31).
А й справді, унікальність нашої планети беззаперечна, її краса і те, що вона наповнена життям у різних формах.
Протягом довгих тисячоліть людство могло жити у гармонії з навколишнім середовищем, не принісши природі серйозної шкоди.
Ми брали від природи рівно стільки, скільки потрібно для життя, але до початку ХХ ст. ситуація починає кардинально мінятися.
До цього можна віднести безконтрольний китобійний промисел, який поставив цей вид тварин на межі зникнення.
Звісно, розвиток цивілізації потребує певних ресурсів. Але не такими засобами, що Земля на початку ХХІ ст. опинилася на межі екологічної катастрофи.
Патріарх Варфоломій у 1997 році у Каліфорнії наголосив, що «злочин проти природи є злочином проти нас самих та гріхом проти Бога». А ці гріхи мають причини, і їх належить побачити, щоб боротися не з наслідками, але причинами.
Можна припустити, що коренем є гріх жадібності (лат. avaritia, грец.Απληστία) — жага до здобування чи купування, іншими словами жадання наживи, користолюбства.
Недаремно жадібність є у переліку семи смертних гріхів.
Двадцяте століття відзначилося надмірним споживацтвом. Ми маємо надлишок речей, які зовсім нам не потрібні, а корпорації закликають купувати ще і ще більше нових гаджетів.
Усім нам відоме слово, поняття "екологія" (від дав-гр. οἶκος — середовище, житло і λόγος — вчення, наука). У вузькому, науковому значенні – це біологічна дисципліна, яка займається закономірностями взаємовідношень живих істот з довкіллям.
Крім того, екологія займається вивченням функціонування популяцій, видів і взагалі біосфери.
Екологічний рух в ширшому значенні зводиться до понять «екоїжа» - чиста їжа, екопальне, екобудинки і тд.
На мій погляд, ми зайнялись питаннями екології, коли пройшли вже точку невороття, можна сказати, взяли віник в руки, коли сміття через вікна полізло.
Відносини між людиною і природою погіршилися ще з доісторичних часів, причиною цього стало гріхопадіння Адама і Єви та їхня втрата Богоспілкування.
Гріх, який зародився в душі людини, згубно вплинув не тільки на неї саму, а й на весь навколишній світ.
Апостол Павло у посланні до Римлян пише:
Бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. (Рим8:20-22)
Природа стала місцем першого людського злочину і головним його свідком. У своїх відносинах з природою, що набули споживацького характеру, люди почали дедалі частіше керуватися егоїстичними мотивами.
Вони почали забувати, що єдиним Владикою Всесвіту є Бог (Пс. 23, 1), Котрому належить «небо і... земля і все, що на ній» (Втор. 10, 14), тоді як людина, за висловом Іоанна Златоуста, є лише «домоправитель», якому ввірено багатство долішнього світу.
Це багатство – «повітря, сонце, вода, земля, небо, море, світло, зірки».
«Панування» над природою та «володіння» землею (Бут. 1, 28), до яких людина покликана за Божим задумом, не означає вседозволеності.
До питання екології причетний кожен, як світові транскорпорації, з нафти яких виготовляють майже половину сучасних речей, до дітей, які смітять порожніми пластиковими пляшками, та дорослих, які несуть пластикові квіти та вінки на чиюсь могилу.
До речі, завдяки закликам священників, відмовлятись від штучних квітів на кладовищі, їх насправді останнім часом поменшало.
Отже, все в наших руках.
