Дуалізм (двоїстість) властивий всім природним процесам. У тому числі і громадським. Всякий позитивний процес має і зворотний бік. Ви будете сміятися, але «відголдмансаксити» можна не тільки одіозних диктаторів країн третього світу (або ізгоїв), а й суто демократичну (за визначенням) Європу. «Голдман Сакс» за результатами не дуже публічних процесів контролює сьогодні і італійський, і Європейський центральний банки.
За повідомленням Infowars (США 14.11.11) Маріо Монті (що прийшов на зміну Сильвіо Берлусконі) є міжнародним радником «Голдман Сакс». А президентом Європейського центрального банку (і «рятівником Європи» заодно) оголошено Маріо Драгі, колишнього віце-президента «Голдман Сакс Інтернешнл». Варто нагадати, що і грецького прем'єр-міністра Георгіу Папандреу (який посмів запропонувати народу Греції висловити свою думку на референдумі) теж протягом декількох днів замінили Лукасом Пападемосом, колишнім віце-президентом ЄЦБ, запрошеним професором Гарварду і колишнім старшим економістом бостонського Федерального резервного банку.
Ці очевидно підкилимні перестановки (принаймні пройшли без демократичних процедур) дали підстави назвати ці події «переворотом банкірів». (Banker Coup: Goldman Sachs Takes Over Europe.) Херман Ван Ромпей, президент Європейської Ради, під час візиту до Риму сказав: «Країні потрібні реформи, а не вибори». І то правда, нашому президентові в цьому сенсі є у кого повчитися європейській спритності поводження з демократією. Після зазначеного перевороту Європейський ЦБ відразу оголосили рятівником Європи.
Однак важко повірити в те, що «голдмансакська гвардія» серйозно стурбована порятунком Євросоюзу, який є просто прикрою тимчасової перешкодою для роботи головного насоса глобалізації. «Евросоюзація» - такий же колоніальний механізм відкачування коштів периферії, як і доларова глобалізація, тільки локальна, існуюча всередині насоса глобалізації. Америка завжди була стурбована тільки власною вигодою. І в цьому їй важко дорікнути. Принаймні до тих пір, поки цю вигоду їй вдалося забезпечувати.
Дійсно, Америка у Другій світовій війні воювала не стільки за демократію в Європі і Японії, скільки за європейські і японські ринки збуту. Їм потрібні були ці ринки, і вони їх отримали. «Холодна війна» теж велася Америкою не за демократію і свободу в СРСР, а за ринки, контрольовані Рядянським Союзом. Вони їх теж отримали. І в Лівії вони воювали аж ніяк не за торжество прав людини.
Але зараз, через двадцять років, настав момент повного вичерпання вільних ринків. В першу чергу для традиційних товарів. Транснаціональні монополії захопили все, що тільки було можливо. Тепер їм ні з ким конкурувати і нічого захоплювати. Здавалося б, всі цілі досягнуті, можна перепочити. Але кріт історії ніколи не припиняє свою роботу. Він риє відразу в декількох напрямках: створення нового типу економіки і створення нового типу держави.
Сьогодні в безодні системної кризи (званої чомусь фінансовою) відбувається саме перехід до нового (ще невідомого) типу економіки. З новими, ще невідомими, типами товарів. Інформаційні технології - тільки провісник нової економіки. І головною перешкодою на цьому шляху економіки нового типу є саме монопольні ТНК, які все і вся захопили.
Адже будь-який принципово новий товар - справжня загроза їх монопольному становищу. А то і загроза повного краху. Як, наприклад, відомий всім скайп і інтернет-телефонія в цілому завдали непоправного удару по монополії транснаціональних корпорацій традиційної телефонії.
А в разі прориву на світовий ринок, наприклад, нового типу двигуна, здатного замінити двигун внутрішнього згоряння, відбудеться ще більш глобальний переділ власності. І зовсім не факт, що загниваючі ТНК здатні будуть утриматися на хвилі цього процесу.
Але поки це буде можливо, банкінг (незважаючи на системну кризу, а може, й завдяки їй) буде намагатися довести процес глобалізації до логічного завершення. Системна криза - це втрата контролю держави над головними сферами життєдіяльності суспільства. Глобальна ж системна криза - це ще і втрата функцій всіх міжнародних інституцій, починаючи від ООН і закінчуючи ЮНЕСКО, ВООЗ та ін. І приватизація функцій держави як одне з головних напрямків сучасного світового розвитку.
Насоси глобалізації та євроінтеграції
Насос глобалізації - це головний насос, всередині якого розташована вся глобальна економіка. Глобальний насос (він же основний інструмент глобалізації) - це американський долар. Глобальний насос відкачує всі гроші з периферії в центр - на Уолл-стріт. Але всередині глобального насоса існує як би локальний насос євроінтеграції, де основним інструментом відповідно є євро.
Насос євроінтеграції відкачує гроші з усієї периферійної єврозони в Німеччину і Францію. Існують, звичайно, й інші валютні зони, що перешкоджають ритмічній роботі насоса глобалізації (юань, рубль та інші), але для наочності спростимо робочу модель. Хоча зрозуміло, що до кожної з другорядних валютних зон черга ще дійде.
Але євроінтеграційний фінансовий насос підлягає усуненню з повсякденної дійсності в першу чергу, оскільки він викликає найбільші перебої в роботі глобального насоса. Настільки великі, що може привести його в повну непридатність. І тому сьогодні йде саме такий цілеспрямований процес усунення головної перешкоди насоса глобалізації. Тобто усунення конкуруючої зони євро. Але перш ніж процес усунення буде завершений, євроінтеграція теж повинна дійти до свого логічного завершення. До свого вичерпання.
Тобто гроші з периферії єврозони повинні бути перекачані в Німеччину і Францію, а потім зосереджені в Німеччині. Тільки тоді почнеться їх остаточне перекачування в США - на поле географічної детермінації «зеленого». І тільки тоді процес глобалізації можна буде вважати завершеним. Подальші процеси мало будуть пов'язані з економікою. Хоча виявлятися будуть саме в ній. Так вони і сьогодні вже мало пов'язані з економікою.
Нинішня криза зовсім не схожа на те, що описував Карл Маркс, який не міг навіть уявити, що якийсь глобальний емісійний центр може друкувати будь-яку кількість паперових грошей. Тому характер (та швидкість) протікання світової кризи мало залежать власне від реальної економіки, а більше від масштабів емісії та надтекучості фінансових потоків. І від віри споживачів, що гроші завжди залишаться грошима...
Про доларової глобалізації
Три джерела і три складові частини доларової глобалізації: це власне долар і його єдиний світовий центр емісії паперових грошей і боргів. А також нехитра силова політична технологія періодичного повернення емітованого долара додому. Єдиний світовий центр, що емітує паперові гроші, одночасно емітує і борги, оскільки в цій глобальній фінансовій конструкції паперові гроші та борги можна продукувати тільки одночасно.
Долари емітуються, щоб віддати їх у борг своїй державі (оскільки емісійний центр - це по суті приватна лавочка) або будь-якій державі (або корпорації) за допомогою різних фінансових інститутів, що мають доступ до дешевих доларових кредитів.
Існує ієрархія ближніх (до кредитів) і далеких банків. Потім проробляються певні маніпуляції, щоб кредит став складнопроцентним і непідйомним. Безповоротним. Мета таких маніпуляцій в тому, щоб позичальникам доводилося віддавати борги за вищим курсом, ніж були отримані кредити. Підвищити обмінний курс зовсім нескладно, оскільки при будь-якій паніці «полохливий» долар негайно тікає в рідні пенати. Та там і місць для паркування його більше. А викликати паніку на периферійному ринку - зовсім просто. Зовсім не обов'язково для цього оголошувати санкції чи посилати авіаносці. Хоча теж можна. Долар тікає додому, курс зростає, а петля затягується. З кожним новим циклом все більше.
Сенс процесу «евросоюзаціі» такий же: всі ресурси відкачуються з периферії Євросоюзу в центр. В даному випадку до Франції і Німеччини. На даний момент ці ресурси вже практично відкачані, і насос «евросоюзаціі» починає помітно збоїти. Ніби жене повітря. Списання Греції 50% боргів - це і є такий повітряний міхур. Це спроба качати у зворотний бік, чого насос не може робити через принципові особливості своєї конструкції. Ще один або два таких міхура - і виникне проблема вже всередині ядра ЄС: всередині «Меркозі» - між Німеччиною і Францією. А у взаєминах між «Меркозі» і Кемероном така проблема вже давно встала на весь зріст.
Логіка тут така, що всі ресурси будуть збиратися з периферії в єдиний центр аж до його обвалення. Цей процес цілком об'єктивний. І він буде тривати до тих пір, поки збережуться необхідні для його протікання умови: єдиний емісійний центр (або квазіемісійний, як в ЄС), надплинність паперових грошей і ще залишаться на периферії деякі ресурси, які ще буде сенс відкачувати в центр.
Фіналом процесу «евросоюзаціі» буде відмова від євро. Хоча на проміжному етапі можливо і скорочення зони євро. Але потім вже піде крах. Після обвалення євро глобалізація досягне ніби свого піку. Одночасно досягне піку і криза глобалізації, яка насправді є просто зворотньою її стороною. Парадигма доларової глобалізації в перспективі в принципі не передбачає існування будь-якої іншої повноцінної (суверенної) державності, окрім державності емітує центру. Сенс суверенності вже зник у глобальних вихорах, як несподівано зникає сонце в лівійській пустелі.
Трагедії в згортанні зони євро, може, і не було б, якщо не вважати такою трагедією для вибуваючих країн фактичну втрату власних ринків, та й втрату хоч якоїсь національної економіки. Але ж вона була. І дозволяла так-сяк існувати до того, як вони зробили вибір на користь багатого існування. Тобто вони проїли власну економіку та власний ринок, який теж, як відомо, чималих грошей коштує. Ця схема дуже схожа на свідоме шахрайство. Хоча її намагаються видати за якусь біржову гру, в якій, мовляв, могло б і поталанити. Ні, не могло з самого початку.
Євроінтеграція для України
У цьому сенсі євроінтеграція нашої країни всередині процесу глобалізації (як і інтеграція з РФ) в її нинішньому вигляді однаково безглузді, оскільки і та і інша суть вторинні системи. І самою логікою процесу глобалізації призначені до швидкого заклання. Але як тільки в РФ прийдуть до влади сили, які усвідомлять всю згубність перебування в системі доларової глобалізації - возз'єднання України та Росії стане не просто можливим, а й необхідним.
Аналогічним чином з'явиться сенс і в євроінтеграції, якщо ЄС (що, звичайно, малоймовірно) усвідомлює свою сумну глобалізаційну перспективу.
Приєднатися ж Україні до нинішньої РФ або до Євросоюзу - означає приєднатися до перспективи загинути разом з РФ або з ЄС в вихорах доларової глобалізації. Це означає підтримати своїм ресурсом (субстратом) ту чи іншу приречену по суті сторону. Відстрочити так би мовити неминучий сумний фінал. І ще невідомо, з ким із них це буде відбуватися швидше.
Нерозумно Україні приєднуватися до проекту ЄС під час його очевидного краху. Також нерозумно стверджувати, що Україна повинна приєднуватися до РФ виключно тому, що та нібито більш успішна країна. Важливо, в чому саме вона успішна. Оцінка успішності в рублях тут так само безглузда, як і в доларах. Чи в тому, скільки РФ заробляє на продажі газу в Україну. Або скільки Україні втрачає.
Справжня проблема полягає в тому, що ні разом, ні окремо Україна і Росія (та й ЄС) принципово не зможуть існувати в парадигмі доларової глобалізації, оскільки вона сконструйована таким чином, що в ній ніхто не зможе вижити, крім єдиного глобального грошового та боргового емісійного центру.
Священна приватна власність
Вона залишилася тільки в кіно. Приватна власність (яка передбачає дві функції: володіння і розпорядження власністю) в умовах панування монопольних ТНК другу свою функцію (розпорядження власністю) фактично втратила. Ця функція була відчужена від власника найманим керуючим персоналом у свою користь. Власник теоретично може, звичайно, звільнити недбайливих і злодійкуватих управлінців і найняти нових, але повернути таким чином відчужену функцію приватною власністю йому все одно не вдасться.
Девіз «все куплю»: це була тільки перша частина блокбастера глобалізації. Зараз вони перейшли до другої частини: «все візьму даром». Нафтові каліфи (Каддафі, Хусейн тощо) думали, що продавали нафту Заходу за гроші. За долари. Але виявляється, вони віддавали їм її даром. Ще й приплачували чимало, оскільки здійснювали при цьому певну роботу з обслуговування нафтопромислів та інфраструктури. Насправді США і Західна Європа просто пограбували Лівію, Ірак тощо, віднявши фінансові активи, які нібито належать їм. Експропріювали так би мовити. Сьогодні увага світу зосередилося на боргах Греції.
Але навіть якщо уявити собі, що проблема грецьких боргів чудесним чином усунута (а уявити це дійсно важко), то на порядку денному стануть борги Італії (чверть усього сукупного боргу зони євро) Іспанії, Португалії, Ірландії - і так далі за списком.
Через рік (може, й раніше) виникнуть проблеми і у Великобританії, хоча вона взагалі поза зоною євро. І зона євро (в умовах світового платоспроможного попиту, що скорочується) неминуче буде зруйнована. І коли із зони ЄС будуть відкачані основні ресурси - черговий проект євроінтеграції можна буде вважати закінченим. І будемо святкувати остаточну перемогу доларової глобалізації, подібно до того, як два десятиліття тому Америка святкувала остаточну перемогу капіталізму над соціалізмом.
І нарешті. Західна парадигма побудована на непохитній вірі в незмінний і абсолютний матеріальний прогрес світу в тому сенсі, що економіка вільного ринку буде дедалі більше виробляти, а громадяни (принаймні західні) будуть все більше споживати. При цьому працювати для досягнення все зростаючого споживання громадянам (принаймні західних країн) потрібно буде все менше. Але верхи знову не можуть, а низи знову не хочуть. І цей конфлікт вимагає свого вирішення, насамперед у західній, латинській культурі. Ми на нього в силу свого абсолютно розслабленого стану практично ніяк не можемо вплинути. Але готуватися до нових часів все одно необхідно.
Джерело: 2000.net.ua
