ОТБ «Галичина» і його керівник Ольга Бабій за останні 20 років не раз ставали кісткою в горлі, як владі, так і опозиції. Але Бабій завжди була мудрою жінкою, уміла знаходити мову з усіма головами ОДА та облради, задовольняла колектив тощо.
Відтак навіть після того, як вийшла на пенсію, вона залишилася очолювати «Галичину». І мовчки так було би й далі. Жодних конфліктів чи суперечок би не виникало, якби одного разу на її місце не захотів хтось із колег. Шкода тільки, що вони навіть не спроможні показати свої обличчя.
Питання посунути Ольгу Бабій постало після того, як Олександр Сич пішов у Верховну раду. Адже самому йти на конфлікт із жінкою та колегою йому не хотілося. Зрештою, серед тих 114 депутатів, які є, ніхто не виявив відкритого бажання висувати звинувачення. І не справа в тому, що їх нема. Бо у 20-річній роботі кожного можна знайти безліч помилок чи прорахунків. Але про них треба говорити, якщо ти хочеш якісного телебачення. Якщо ж ти хочеш крісла, то про них слід мовчати…
Журнали «Дзвіночок», «Перевал», газета «Галичина» та ОТБ «Галичина» - ЗМІ, які отримують немалу підтримку з обласного бюджету. Разом це кілька мільйонів гривень. Найбільше отримує телебачення «Галичина» - приблизно три мільйони гривень. Відтак зовсім не дивно, що саме воно й отримало на сесії найбільше уваги.
Насправді якщо захотіти, то до кожного із ЗМІ можна висунути масу зауважень. Починаючи від ефективності витрачання коштів, закінчуючи промоцією, якістю, конкуренцією. Чи багато дітей знає про журнал «Дзвіночок»? Наскільки він ефективний?
На сесії Олександр Сич закликав депутатів передплатити це видання у своїх округах. Адже він передплатив і завдяки цьому поштарі його приносять у всі навчальні заклади Івано-Франківська. Щоправда, не сказав чомусь, що він є шеф-редактором цього журналу. А друкується він у «Місті-НВ» - друкарні, яка належить свободівцю Роману Онуфріїву. Відтак не здивувало, що «Дзвіночок» отримав виключно схвальні відгуки.
Газета «Галичина» обійшлася легким переляком. Претензії ніби й були, але змісту їх висловлювати та обговорювати не було. Адже колектив редакції є співзасновником видання. А отже має право обирати головного редактора із колективу. Оскільки приблизно півтори місяці тому два депутати (Василь Артим та Ярослав Ткачівський) мали розмову із колективом, у результаті якої переконалися в тому, що їх усе влаштовує. А воювати за керівну посаду було практично нереально. Тож, відклали на майбутнє.
А от Ольга Бабій, яка керує як «Перевалом», так і телебаченням «Галичина» отримала цього дня сповна. Правда, якщо керування її «Перевалом» депутати готові були критикувати, то керування «Галичиною» - ні.
Ярослав Ткачівський, який за чутками кілька останніх місяців не по-дитячому хоче посісти крісло Бабій, навів цифри. Так, згідно із його інформацією, у 2011 році журнал видавався 44 примірниками, у 2012 – було 11 примірників, а у 2013 році – «аж дев’ять». Він запевнив, що «Перевал» немає ані перспектив, ані спрямування. А головний редактор не займається роботою взагалі.
У цю ж секунду пані Ольга спростувала цифри. Згідно з її інформацією наклад журналу у 2011 році складав 145 примірників, у 2012 – 113 примірників, а у 2013 – 34.
Ткачівський заручився підтримкою голови спілки письменників Євгена Барана, який не побоявся на сесії заявити, що спілка прийняла рішення визнати роботу редактора журналу незадовільною. Сміливо. Головне, щоб тепер не довелося вибачатися. Бо кілька років тому вже була історія, коли Баран спершу висував до Бабій претензії, а потім за них вибачався.
Врешті вирішили, що 25 травня спілка письменників проведе загальні збори. Саме там вирішать долю Ольги Бабій у «Перевалі».
Значно гірше виглядала ситуація із оцінкою роботи керівника ОТБ «Галичина». До мікрофону вийшов Василь Артим, який вніс пропозицію проголосувати за незадовільну оцінку. Вже за мить Василь Попович прокричав у мікрофон, що просить таємного голосування. Одразу ж після нього Петро Шкутяк висунув протилежну пропозицію. Він просив поіменного голосування, і пояснив він це тим, що питання надто актуальне. Мовляв, громада має знати.
Як не дивно, але його пропозицію головуючий – Олександр Левицький (перший заступник голови облради) до уваги не взяв. Взагалі не поставив на голосування.
Далі уже почалося шоу. Два молодих нашоукраїнця Петро Шкутяк та Володимир Олійник почали блокувати трибуну, перекрикувати мікрофони і заважати продовженню сесії.
Вони, як кажуть у «Свободі», захищали свій ЗМІ та свого «нашоукраїнського» керівника. І з цими словами насправді можна було би погодитися, а із звинуваченнями змиритися, якби ця політична сила ще жила. Проте, оскільки від неї залишилася тільки назва, то говорити про заполітизованість «Нашою Україною» може тільки… «Свобода».
Навіть у поіменному режимі голосів не вистачило би. Щоб протягнути незадовільну оцінку Бабій мало бути мінімум 58 голосів. А три фракції: «Свобода», «Батьківщина» та «Фронт змін» заледве натягували 50. Голосів істотно бракувало. Навіть якщо припустити, що вони домовилися з кимось із «Української партії», Партії регіонів чи «УДАРу» чи можна було розраховувати на те, що вони у таємному голосуванні дадуть відповідну кількість голосів? І дадуть їх для чого? Для того, щоб уже завтра цей ЗМІ очолив свободівець? Вірилося слабо.
Поки депутати сварилися між собою Ольгу Бабій взявся захищати нардеп Юрій Дерев’янко. І робив правильно. Адже він став однією із найсуттєвіших неформальних претензій з боку депутатів. Як сказав у кулуарах Віктор Неміш, «Галичина» замість того щоб показувати лідерів опозиції на акції «Вставай, Україно!» показувала Юрія Дерев’янка. Звісно, що такі речі «тішити» їх не можуть. І правильно. Однак, Неміш мав це сказати в голос і в мікрофон. Йому це б аж ніяк не зашкодило, всі й так знають його позицію. Але говорити такі речі в голос є тим цінним, на що здатні в нашому суспільстві одиниці.
Так само повівся і новоспечений свободівський лідер Василь Попович (голова фракції). Штовхаючись біля трибуни, Попович говорив про те, що Бабій треба йти на пенсію, що вона своє віджила. Але у мікрофон молодий чоловік цього сказати не спромігся.
Як пояснили нам депутати від «Батьківщини» не змогли вони висунути їй претензію тому, що вона не просто підзвітний керівник ЗМІ. Вона – колега, жінка. Їм ще не раз доведеться спілкуватися з нею, обговорювати інші питання, голосувати. А отже зараз сваритися, не знаючи чи вдасться їм її посунути – неправильно.
До речі, всім хто ще не знає, хочемо повідомити про те, що підвищення прагнув не тільки Ярослав Ткачівський, а й Іван Харук, який нещодавно став для Ольги Бабій не тільки підлеглим, а й колегою. Бо нещодавно був обраний в обласну раду від ВО «Свобода». Йому, за чутками, обіцяли крісло випускового редактора. Коли питання стало наколюватися, він просто зник із зали. І зробив правильно. Адже весь колектив сидів, стояв, ходив у кількох кроках від Ольги Бабій. А вона, тишком-нишком, щоб ніхто, бува, не побачив, плакала.
Колектив, який тяжко сприймає її керування, часто бідкається через низькі зарплати та свариться між собою, цього разу був майже єдиним. Прийшов, щоб показати депутатам, що як би їм не було зле, вони все одно разом, і головне – проти наступу на свою незалежність.
Врешті «Наша Україна» оголосила, що брати у голосуванні участі не буде. За ними таку ж заяву виголосила Партія регіонів та Українська партія. «Свобода» і «Батьківщина» знову пошепки почала звинувачувати нашоукраїнців у змові з регіоналами. Однак їм довелося опустити руки і вивісити білий прапор. Питання залишилося не проголосованим. Як підсумував Олександр Левицький, наступного разу до нього повернуться у разі якщо хтось внесе його у порядок денний.
Тетяна Соболик, Версії
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: