Тепер вже колишній командир колишнього спецпідрозділу УМВС в Івано-Франківській області підполковник міліції Володимир Угринчук звільнився з правоохоронних органів 19 лютого. Загалом він прослужив 15 років, при чому, весь час в підрозділах спеціального призначення, що, по суті, давало йому право на пенсію. Прошу зауважити цей момент. Потім до нього ще повернемося. Наразі тільки зазначу, що ми зустрілися з Володимиром Васильовичем, в деякій мірі завдяки генералові Москалю, які розповсюдив в інтернеті інформацію про місця дислокації спецпідрозділів «Беркут» під час сумнозвісних подій у Києві і виходило, що прикарпатські бійці були ледь не в самому епіцентрі. Не хотілося вірити, що наші хлопці здатні на такі звірства, які творили «беркутівці» на Майдані. Зрештою цього й не було. А конкретніше ми говоримо про це з їх командиром.
– Володимире Васильовичу, ми тут, в Івано-Франківську дуже не хотіли, щоби наш «Беркут» брав участь в акціях проти майданівців. Постійно запитували керівництво управління міліції про ваше місце перебування. Та нам або брехали, або відмовчувалися. Зрештою, ми мали інформацію, що Ваш підрозділ все ж посилали до Києва. Та разом з тим, ходили чутки, що наші бійці не дуже бажали туди їхати.
– Почну з того, що ми люди військові і повинні виконувати накази. Отже, отримавши наказ від начальника УМВС в нашій області Василя Фелика, котрому безпосередньо підпорядкований, про виїзд частини підрозділу до Києва, мусів підкоритися. Вперше ми виїхали 1 грудня і пробули там два тижні. Наперед зауважу, що усі рази виїжджали вже після того, як в столиці відбувалися якісь серйозні події. Ми були без зброї і перебували в Адміністрації Президента. Завдання звучало так – охорона громадського порядку.
Повернулися 15 січня і через чотири дні знову отримали виїжджати. І ось кілька наступних днів по прибутті до Києва стали ключовими для прийняття рішення щодо повернення додому. Бо бачив, що ситуація загострюється і робиться щось не те. Наш підрозділ в жодних «зачистках» участі не брав, інакше б не привіз своїх бійців цілими і неушкодженими. Зрештою, ми усвідомлювали, що присягали на вірність українському народу, тим більше, що усі з Західної України. Тим часом, розуміли, що нас проти свого ж народу і намагаються використати. Це однозначно можна було вважати злочинними наказами, виконувати які наміру не мали. Крім того, я, як командир розумів, що треба зберегти як своїх людей, так і тих, хто стояв за барикадами. Отже, повернувшись 24 січня до Івано-Франківська, пішов на прийом до начальника управління з вимогою забрати наш «Беркут» додому, бо ні я особисто, ні мій підрозділ злочинних наказів виконувати не будемо. Не підемо проти своїх людей. Попереднє про це рішення підрозділу повідомив наших кураторів з Міністерства внутрішніх справ, ну і довелося звертатися за допомогою до мера Івано-Франківська Віктора Анушкевічуса, з проханням вплинути на Василя Фелика, котрий спершу не погоджувався на наші вимоги. Не знаю, які аргументи знайшов Віктор Андрюсович, але факт той, що вже 26 січня усі хлопці повернулися з Києва. Після нас так само, відмовилися перебувати в Києві закарпатський «Беркут», чернівецькій…
– Чув, що вашу дружину, так би мовити, «пресували», у зв’язку з тим, що Ви «беркутівець» і перебуваєте на «Майдані». Ну і всім відомо, що обписали різними образливими виразами будинок, в якому мешкає Ваш заступник. Це, мабуть, теж в деякій мірі могло вплинути на Ваше рішення.
– Зрозуміло, що коли погрожують сім’ї, це не може не тривожити. Навіть мені особисто погрожували. Ще раз нагадаю, що ми всі місцеві. У нас тут родини, друзі, іншими словами – усе, що маємо. І, звісно, усвідомлювали, що нам тут жити. Отож і хотілося спокійно дивитися людям в очі. Тим самим людям, для яких ми зробили чимало доброго, виконуючи свої прямі обов’язки тут, на місці. Ще раз повторюся, хоча нам багато чого не договорювали, замовчували, але, все ж, спілкуючись з родинами, знайомими, котрі залишилися в Івано-Франківську, колишніми працівниками нашого «Беркуту», які вже на пенсії, отримували певну інформацію, щоби зрозуміти реальний стан речей. Хоча в тих подіях було чимало політичних моментів, декотрі з яких й досі не розумію. Та, головне, що вловили суть того, що відбувається. І, коли вже усі мої хлопці були вдома, я, прийняв ще окреме рішення для себе – що не маю наміру далі працювати в тих правоохоронних органах, виконувати накази, явно злочинні того керівництва, тодішньої влади, тож поставив на стіл начальника УМВС в області рапорт на звільнення. Хочу підкреслити, що не у зв’язку з правом виходу на пенсію, не переводом в якийсь інший підрозділ, а саме на звільнення. І з 19 лютого вже не працюю в органах.
До речі, було домовлено, що про це все – і повернення івано-франківського «Беркуту» додому з подальшою відмовою брати будь-яку участь в акціях проти народу, і про моє звільнення мали б повідомити громадськість, зокрема, через прес-службу УМВС. Але цього чогось не зробили.
– Відчуваю, що на наступне питання, можливо, відповідати особливого бажання не матимете. Адже вчинок генерала Москаля, котрий, по суті, злив інформацію щодо «Беркуту», при чому, не повну, а так, здогадуйся, мовляв, хто, що робив, не зовсім вітається. Це треба було робити або у ті дні найбільшого загострення ситуації, а нині вже є відповідні структури, котрі розслідуються злочини, в тому числі, й силовиків на «Майдані». Та може все ж знаєте, хто ж скоював усі ті звірства?
– Почну з першого. На жаль, чомусь втрачаються офіцерські цінності. Є люди, котрі чи заради політичної кар’єри, чи з якихось меркантильних інтересів, усе роблять, аби досягнути тієї мети. Їх при цьому не цікавить, що може хтось неправомірно постраждати. Щодо основного питання, то, дійсно, нічого не можу сказати. Як вже зазначав, ми в зачистках участь не брали, в тих місцях не були, відповідно і нічого не бачили. Чули, звісно, засуджували такі дії, але я звик оперувати фактами, а не чутками. Щоправда, дивували, що серед осіб у формі «Беркута», було чимало незнайомих осіб…
– На жаль, у зв’язку з тими подіями, різко змінилося ставлення до цих підрозділів загалом. Хоча, якщо взяти наш, івано-франківський «Беркут»… Скільки ваші бійці ризикували якщо не життям, то, принаймні здоров’ям, затримуючи особливо небезпечних злочинців. Взяти, для прикладу, так званого «валентієвського» стрільця, затриманого торік. Адже можна було очікувати чого завгодно від особи, котра холоднокровно, без якихось серйозних причин вистрілила в голову дівчині…
– Затримань було стільки, що всі, мабуть, і не пригадаєш. Скажімо, чоловіка, котрий вбив одразу двох жінок. Свого часу він також пройшов підготовку у частиних спеціального призначення. Також було резонансне затримання розбійної групи в Коломиї. Це були дуже жорстокі особи. Вимагаючи гроші, можна сказати, по звірячому катували людей. Усі раніше судимі, при чому, неодноразово. Мали при собі зброю і таке інше. Ми їх брали на мості на виїзді в напрямку Городенки. А можна загадати і випадки, не пов’язані з боротьбою зі злочинністю. Наприклад, як рятували людей під час повені 2008 року. Туди, де не могла пройти техніка, добиралися вплав. Когось евакуйовували, комусь доставляли продукти харчування…
– А той випадок, коли на Дністрі серед ночі БРДМ ледь не потонув.
– Так, це була наша машина. В середину почала надходити вода і хлопці могли втопитися разом з технікою, тим не менше, врятувалися і самі і тих людей, котрі перебували на борту. Усіх їх доставили в безпечне місце.
– Отже, такі підрозділи як «Беркут» потрібні.
– Однозначно. Силовики у всьому світі є. І виникли вони, бо була потреба, в першу чергу, мати відповідно підготовлені підрозділи для боротьби зі злочинністю. Інша річ, що під час цих нас когось використали, когось намагалися використати не за призначенням, протиставивши народу. По суті, нас підставили, при чому, доволі грубо. Можна сказати, навіть зрадили.
– На мою думку, рішення про ліквідацію «Беркуту» в Україні є не тільки поспішним та необдуманим, але й небезпечним. Куди ж піти людям, котрі звикли жити на грані ризику. Я доволі давно веду кримінальну тематику і не раз зустрічався з випадками, коли колишні правоохоронці ставали членами злочинних угруповань.
– На жаль, подібна небезпека існує. Щоправда, відносно «Беркуту», то поки що він не розформований, хлопці залишаються на місці. Подивимося, що буде далі. Якщо держава їх просто викине на вулицю, то це буде велика помилка. Людям ж треба за щось жити, утримувати сім’ї. І коли хтось перейди на бік криміналу, то буде дуже важко їм протидіяти, адже вони знають специфіку правоохоронних органів, тактику нашої діяльності тощо.
– Які сприймають бійці події в Криму?
– Напередодні нашої зустрічі десять, що правда, вже колишніх працівників «Беркуту», самі зголосилися до військкоматів. Що стосується нинішнього складу, то усі готові стати на захист Батьківщини. Ще раз повторю – ми присягали служити українському народу і цю присягу виконаємо.
Ігор Никорович, Галичина