ЕХ, «СОБАКА», ТАКИ ГАРНА ВИСТАВА, ХОЧА І КОРОТКА

"Ех, СОБАКА... таки гарна вистава, хоча й коротка", - власне якось так після перегляду сказав про цю виставу Руслан Марцінків. І виглядало дуже символічно - п’єсу написану екс-очільником міста Хайфи дивився й голова міста Івано-Франківська.

Спектакль Івано-Франківського «Нового театру» за п’єсою Валентина Красногорова  «Собака» у постановці Тараса Бенюка – це історія про Бульку, мале руде цуценя боксера, яке підібрав на вулиці Він, самотній чоловік …

Ім'я Красногоров добре відоме театралам України та інших країн. Творицього популярного драматурга «легко перетинають кордони» - переведені багатьма мовами, сотні разів ставилися в театрах, на радіо, і на телебаченні в різних країнах. За цим іменем схований доктор технічних наук Валентин Самуїлович Файнберг, який  займається хімічною технологією палива, переробкою горючих сланців в нафту, а в ролі очільника Хайфи займався ще й господаркою міста - ремонтом водогону, прибиранням вулиць тощо.

У невеликій залі, дивилися серйозний драматичний спектакль, де артисти грають близько і, мов спеціально, тільки для тебе.

Символічно, що цю п’єсу одночасно зіграли на сценах трьох різних міст світу: в Івано-Франківську - Україна (режисер Тарас Бенюк), в Шарлотсвіль - США (режисер NickFenton), в П’ятра-Нямц - Румунія (режисер HoraţiuMihaiu).

В Івано-Франківську,без сумніву, головним героєм вистави була …  Собака від Ірини Бенюк. Глядач разом з Булькою,  опиняється в пункті прийому собак. І тут вершиться її доля, бо  доглядати її уже не можуть. Клопоти, робота…

Платою за любов і відданість стає … отрута. Актриса зуміла вдихнути в образ Собаки живу душу, живе серце, живе биття думки. Зіграла яскраво й лаконічно. Зуміла прочитати й без слів правдиво передати оту «собачу вірність», про котру писано ой як чимало. Захопила й тримала  глядача до кінця вистави, щоразу змушуючи публіку переживати й співчувати.

Зрештою,цей образ навіявасоціації з сьогоденням: наче та собака, зраджений, але чи приречений, народ. А скільки же тих, полишених на пси дітей, сімей, родин, вітчизн у пошуках кращого комфорту  по світах?

Чоловікові завтра в тривалий рейс і нікому залишити приручену тваринку. Він приводить цуценятко до псарні.

Як завжди, Орест Пастух грає не так як завжди, не так як усі. Кожен образ, творений цим майстром - неоднозначний. Чоловіка, створеного актором, стало шкода, як стає шкода людину, котра заплуталася в тенетах буденщини і зрадила любов. А по-суті, цей чоловік є такою ж самотньою зрадженою «собакою».

Потьмарений суєтою розум уже не здатен розпізнати вчасно ті прості вічні цінності - вірність, любов, справжність.  Й важко стає зробити вибір між тим, до чого встигло прив'язатися твоє серце і що говорить досвідчений розум. Як дозволити собі любити, віддавати іншому сили, час, увагу, якщо все це входить в конфлікт зі зручністю і матеріальним інтересом? – запитує  нас, глядачів,  поміж реплік актор. Що важливіше: любов чи комфорт?

Він приніс віддати мале собача. У темній, тужливій ​​кімнаті непривітна і груба жінка повідомляє йому, що собаку доведеться приспати й, намагаючись врятувати цуца, відчайдушно просить чоловіка змінити свою думку. 

Жінка у втіленні Лесі Полєк на перший погляд холодна, навіть «крижана», серцем зашкарубла. Та душу видають очі і розумієш, що цей холод - вимушена оборона від світу, де чуйність поза правилами, де всім відає не серце, а голова. А за мить - стрімке перевтілення «крижаної» чиновниці в глибоко відчуваючу, розуміючу й красиву жінку.

Мимоволі задаєш питання собі: а, якщо б я потрапив на місце цієї вершительки доль, то як би вчинив? І таки це - найвища похвала у майстерності артисту. Наприклад, чого лиш вартий один з  моментів вистави: Жінка розказувала про свою собаку, котра, жертвуючи собою, виплигнула з вікна п’ятого поверху у пориві  порятувати  господиню, - і створювалося враження, що сама актриса пережила цю історію.

А він знову й знову наполягає, щоб жінка піклувалася про його собаку. А він… А вона…  І народжується «любовна сцена», де третя стає лишньою і  життя собаки висить на волосині.

Собака рухається невблаганно вперед … у вічність. Про що цей спектакль? Про те, що ми розучилися любити просто так? Розучилися жертвувати чимось заради тих, хто нас любить?

Тарас Бенюк поставив цю п’єсу дещо інакше, ніж в інших театрах, поставив як виставу про самотність. Про самотність трьох покинутих живих істот – Він, Вона і Собака. Про самотність  трьох зраджених «собак», приречених або по світах і життю волочитися, або загинути.  Про самотність як плату за зраду і небуття як плату за відданість.

Глядачі виходили із залу зі сльозами на очах і впевнений, що прийдуть ще не раз. Вистава таки  зачепила.

Скажу одверто: цю п’єсу я читав, бачив її раніше у різних постановках. І на початку вистави досить критично звертав увагу на дрібні заминки акторів, не виправдані жесту інтонації, огріхи темпо-ритму й таке інакше. Але потім забувся. І визнаю: іноді у мене спиною бігали мурашки. Якось не важливими стали всі ті ляпи-ями у виставі, бо справді гарною вийшла вона - справжнявистава, де все до ладу, де виникає почуття єднання артистів і глядачів, де актори бачать очі і емоції всіх глядачів, де грають для кожного гостя.

Направду, як зауважив свого часу Андрій Жолдак,  українськійкультурі потрібно оновлення новими шокуючими ідеями, які не залишать поза увагою не лише масового глядача, а й державників та політиків.

Але чи справді театр майбутнього стане театром шоку,замішаним на сексі, крові й провокації? 

Новий театр, який з'явився цьогоріч в Івано-Франківську,  доводить інакше. І сміливо експериментує з тим, що вже отримало в світі назву як пост-тілесність. У нашому все більш віртуальному світі театр покликаний відродити оту справжність, оту людяність, оту теплоту,  коли ти чуєш подих актора на сцені і за рахунок цієї близькості відчуваєш себе не тільки свідком, а й  учасником того, що відбувається.

Новий театр дожив до прем’єри,  і таки знає куди рухатися далі. За плечима у короткому часі три різні й добре змайстровані постановки. Відчуваю, що мине зовсім небагато часу й ми будемо гордитися ними, гордитися тим, що у нас є такий театр, Новий Театр.

- Ех, СОБАКА... таки гарна вистава, хоча й коротка...


22.05.2020
Олена Британська

Ця історія з тих, які тягнуться роками. Про з’єднання Південного та Північного бульварів в Івано-Франківську заговорили ще у 2015-му.

2473 2
22.05.2020
Марія Лутчин

Уявити собі сучасні міста, містечка та села без асфальтного покриття просто неможливо – десь воно ідеальне, десь бажає бути кращим, а десь ями та вибоїни роками не бачили асфальтобетонного катка. Тому сьогодні асфальт впевнено можна назвати одним з

2512
21.05.2020
Роса Мартинюк

Вона справляє враження жінки, що все встигає — працює на роботі, двічі на рік організовує етнофестиваль та виховує трьох діток. Про те, як їй все вдається, з чого починалася “Крайка”, про навчання у Парижі та курйозні ситуації під час організації: говоримо із Наталією Бартків.

573
19.05.2020

Вищі навчальні заклади закінчуватимуть навчальний рік у дистанційному режимі. 

990
18.05.2020
Олена Британська

Наприкінці квітня уряд представив план поетапного зняття карантинних обмежень. Відповідно до нього, вихід з карантину складатиметься з п'яти етапів, перший з яких розпочався 11 травня. 

999
13.05.2020
Саїк Олег

Сервус, любі читачі. Вам точно неодноразово з телевізора чи Фейсбука казали, що аби ми файно жили, то треба, щоб в Україну “прийшли” іноземні інвестиції. Правда?

1039

Сервус, товариство! Так склались обставини, що зараз ми, як і весь світ, занурились у боротьбу з вірусом і за тим не зауважили кардинальних змін, що відбуваються у  суспільстві.  Не відкрию вам Америки, якщо скажу, що багато жителів Галичини м

1847

Під прикриттям карантину відбувається наглий дерибан коштів і майна міста.

4291

Середньосвітова смертність від коронавірусу складає 5,8%. Проте це тільки середня температура по палаті, яка в кожній окремій палаті (країні) різна.

3858 2

ВЕСНу/2020 весь світ запам’ятає…

2990
17.04.2020

Пам’ятаймо, що маємо поділитися цією радісною звісткою з усіма, хто у скорботі та потребує нашої розради.

1598
10.04.2020

Великдень, Воскресіння Христове або Пасха – найбільш давнє, урочисте й радісне свято з усіх великих християнських свят церковного року. До цього світлого дня християни готуються заздалегідь. Віряни дотримуються Великого посту, обмежуючи себе у харч

4539 1
09.04.2020

Наразі церква вивчає різні механізми освячення паски.

1614
09.04.2020

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у спеціальному зверненні дав детальні поради щодо поведінки у храмі на Страсний тиждень та Великдень, зокрема щодо сповіді і причастя, та оголосив диспензи (звільнення) Церкви усім в

1656
19.05.2020

Наш дзвінок застав композитора Ігоря Іванціва в Бурштині, де він живе, працює і творить. Простий, приємний співбесідник, з прекрасним почуттям гумору, повен життєвих сил та настрою.

779